Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія

Сторінка 22 з 56

Павленко Марина

Рішуче встала, аби йти геть, але Завадчучка відчайдушно схопила Софійку за руку:

— Сядь, не кіпішуй! Коротше, про той вечір... Думаєш, чого Лізки з нами нема? Бо того вечора вона теж напилась до зелених чортиків... І... як би це пояснити?.. Кілька пацанів... Ну, скористалося цим...

— Вона... втратила незайманість? — перепитала десь вичитаною фразою Софійка й запалала стома вогнями: і від промовленого, і від почутого.

— О, це ти красиво сказала! Не, з незайманістю в неї ще до того... Вона ще раніше хвалилась, що мала якогось кореша... А потім другого... — і собі шарілась Ірка. — Але то ж були шури-мури типу по любові, а це з дуру фраєрнулась... Коротше, вона й сама цього не пам’ятала, та добрі люди роздзвонили... Не, не я, бо я й сама той... у відключці була... Точніше, тоді мене на тій тусі уже взагалі не було — я у твоєї тітоньки від передозу ковбасилась!

— То, може, хтось набрехав? — радісно вхопилась за рятівну думку.

— Нє, свідки стопудові... Але, звісно, ніхто не наробив би шурхоту, якби Лізка після того якогось спаму не підхопила... Чи то вагітність, чи якась болячка — не признається... Та й ми з Аською цілу дорогу з нею лиш есемесками перекидались: не говорити ж про таке вголос! Уже й родаків мусила на вуха поставити, зараз там типу вирішують проблему разом... Правда, перед тим збили доцю, як сама каже, на синю смужку...

Якийсь час мовчали. Софійці відняло мову. Уявляла ровесницю вагітною і ніяк не могла уявити...

— Коротше, западло так западло!.. — констатувала Ірка. — І як тут не закуриш, погодься? Це ще й так чудо, що досі тримаюсь!..

— Отже, тебе вже тоді на вечірці не було? — нарешті перепитала Софія.

— Не було, це точняк, нас із Кулаківським навіть не викликають як свідків. Але я не тільки про це... Я хотіла тебе спитати... Коли ти найшла мене тоді в кущах заглючену... Як думаєш, тоді зі мною нічого такого...

Софійку аж заморозило від жаху, що, виявляється, ще й таке могло бути. Але швидко оговталась, пригадуючи деталі:

— Ні, не хвилюйся! Ти культурно й пристойно лежала в рові під стежкою... — ненароком таки ж підкусила товаришку. — 3 тобою був тільки Вадим, він волік тебе від самої, як він казав, поляни... І він, пробач, ну ніяк не показував на такого, що тобою спокусився!..

— А, той! Нє, той не по цих ділах! — Ірка зітхнула полегшено. — Він завжди твердить, що з дівками зв’язуватись не збирається, бо це може влетіти у такі бабки, що цілий вік потім батяні їх не відробить!

— Ну, і цього, як його... спаму ж у тебе ніякого відтоді немає? — тривожно зазирала в Ірчині очі під темними окулярами.

— Нє, Бог милував! — жваво захитала головою та.

— Значить, пронесло! — і собі зітхнула полегшено. — Виходить, цього разу обійшлось тільки загубленою мобілкою!

— Підколюєш? — ображено зиркнула з-під окулярів Ірка. — Мобілу мені батьки вже купили другу (я навішала їм лапші про злодіїв у маршрутці), а от що ти маєш на увазі під словами "цього разу"?

і

Софійка опустила очі, бо висловити всі тривоги про ту всю ганьбу нізащо б не відважилась.

— Ти що, думаєш, у мене бував "інший" раз? Тільки це між нами, бо Аська завжди хвалиться своїм мудаком, то і я не хочу відставати. На словах. А на ділі в мене ніколи не було ще цих... ну, стосунків... Та й ти ж знаєш, я Вада люблю...

— Любиш? Ти ж після того, як він тебе тоді зіпхав на мене, його зненавиділа!

— Так, він, по суті, злив тоді мене в унітаз, і я йому цього ніколи не прощу. Але хай собі як хоче, але заміж за нього, падлюку, я колись усе-таки вийду!

— Це і буде твоєю страшною помстою? — не розуміла такої залізної логіки Софійка.

— Хай і так! — презирливо труснула свої тисячу і одну кіску Ірка. — Думаєш, йому зі мною буде мед? Думаєш, не поп’ю з нього крівці й не розведу на гроші? О, ти мене погано знаєш!..

Гм, Софійка справді погано знає... Нічого, виявляється, не знає... Ні про Ірку, ні про життя...

— О, твоя Вікука суне! — пробурчала Іра. — Гудбай, Америка! Але ми вже й добалакали все, що мали. Мені наче гора з пліч, як страшний сон позаду...

— Шкода, що Лізка цього не може сказати про себе! — щиро поспівчувала Софійка.

— Мда, тут ти права... — засумувала й Ірка. — Зате я такого фуфла вже точно ніколи не пожену, до такої капецної ситуації себе ніколи не доведу, навіть нічого подібного не допущу!!!

— Я вірю тобі, Ір! — гаряче стисла її долоню. — Ну все, бувай!

— Пожди, я ще щось... — стисла і Софійчину долоню Ірка. — Дяки тобі... Ти розвіяла мої найбільші страхи... Я більше нікому не могла злити цієї інфи...

Навіть Асьці... Тільки це між нами, січеш?

— Звісно, між нами! — спаленіла праведним обуренням.

— Та ша, ша: я знаю, що ти френда надійна, не здасиш!

Софійка вже рушила назустріч Віті, як Завадчучка знов погукала:

— Стривай, а можна ще одне спитати?

— Що?

Ірка підсунула на чоло окуляри, і в її очах заграли звичні бісики:

— Як там твій дядечко, красунчик Пустельник?

Тьху! Так і знала, що цей телепузик щось вивергне

на прощання!

— Тільки розлучиться — дасиш знати! — затремтіли від реготу косички навпроти сонця й морського блиску.

25. ФЛОРА І ФАУНА

Розмова з Іркою не йшла з голови й тоді, коли разом з Вітою, Лесею і Дмитриком вирішили прогулятись півостровом. Іваненко захоплено розповідав, як він щойно пірнав з аквалангом, а Софійка думала про Ліз-чину пригоду. Книжок про таке перечитала чимало, і з мамою не раз говорила. Про те, що в чотирнадцять років уже можна й народити... Хоч уявити Лізку (як і себе) матір’ю... Ні! Але й аборт, надто перший, тітонька Сніжана казала, особливо небезпечний. А мама взагалі проти абортів: як би, мовляв, жили ми зараз без

Ростика? Та він у снах би приходив, сумним ангеликом прилітав би в найбезтурботніші моменти життя й не давав би спокою! Узагалі — як без нього, без його перших зубчиків, без курочки-ко-ко-ко, без ясних оченяток? Звісно, ніяк! Родити треба, нікуди не дінешся. Але ж яке те маля в Лізки народиться, якщо били її батьки, як мовить, до синього? Якщо пила-курила вона, і ті хлопці (бр-р-р! — подумати гидко і страшно!), татусі так звані, нетверезі були? А якщо й не вагітна, лише підхопила яку заразу... Ну вилікується, звісно, але жити з цим — як? Мабуть, так і жити. Поміняти усе в житті, почистити, якимись добрими-добрими вчинками позакривати всі чорні діри минулого...