Коли б не було могил — чи було б плем'я? Могили росичів єднають минуле з теперішнім. Без такої єдності немає майбутнього.
Тане, тане вогненна гора. Росичі дивляться, думаючи про душі покійних. Вони там, де панує вічний, незрозумілий земній людині рух; там літають і борються небесні звірі, пасуться небесні череди, пливуть небесні човни і світяться квіти.
Душі семи воїнів, душа невідомої хозаринки разом линуть через розхвильований океан повітря, дно якого — наша Земля. Вони не бояться сполохів блискавиць і громових ударів. Ось блакитна прозора гора царства навів — предків, світ і помешкання душ. Тут сховище всього насіння, тут сонце відпочиває після дня. На небесних луках душі немовлят пасуть півників, пір'я яких виблискує зірками для очей земних людей. Душі немовлят доглядають білі легкохмарні діви до пори, поки душа матері не підніметься до них.
Охололо жаровисько. Місце підмели з країв, не ступаючи всередину багаття із шани до останків. Землю носили в щитах, у цеберках, у лозяних і луб'яних коробах, у шкурах, у плащах. Кидали зі всіх боків усередину, м'який горб наростав, осипалися грудки. Потім утоптували ногами, затовкали довбнями на ручках, поливали водою, щоб щільніше влягалася земля, а горб був крутішим.
Священні могили; велике зло перед померлими потривожити поховання. На могильний горб так треба насипати, щоб віками нікому не вдалося розкопати його чи зорати.
На багатьох возах і в'юками привезли хліби, варене і смажене м'ясо, рибу, варево на м'ясі й рибі в глибоких корчагах, каші полб'яні, пшеничні, горохляні, ячмінні, меди броджені хмільні, пива рідкі, як вода, і браги густі, наче хлібна закваска, кислі кваси... Біля горба влаштовується потрава — учта для поминання померлих. їдять, кваплячись вдовольнити спрагу й голод, славлять небіжчиків. Розморені пивом і медом, плачуть близькі.
Починається тризна — показовий бій. Слобожани шикуються двома загонами. Зближаються, вдаряють зброєю, розходяться знову; всі з гострими мечами і списами. Та уникають заподіяти хоча б подряпину: на тризні не можна показувати кров, померлі не люблять бачити братську кров.
Здалий і славний на тризні той, хто, завдавши вбивчого на вигляд удару, вміє стримати силу.
Змагаються парами — це видовище спритності, бойової краси.
Так росичі наснажувались думкою про безсмертя. їх не захищали союзи і угоди. Віра в честь, з якою буде росич прийнятий у пристанищі предків, піднімала почуття гідності особи.
Хлопчики, підлітки, присутні на мужніх обрядах тризни, всією душею тяглися до слободи. Якщо доведеться загинути — загинемо, як ці!
Тризна скінчилася, бійці розійшлися. З допомогою молодих Горобій зійшов на могильний горб. Проводячи на спочинок сонце, старий славив плем'я:
Ми звичаї підтримуєм свої,
батьків правічний спадок заповітний.
І в ріднім домі-лісі віщі сни,
і шепіт наших трав в лугах і на галявах,
і шелест ярини у борознах,
руками сіяної росів,
і біг коней,
і тлум черід,
і птаства в небі грай —
все наше тут.
Могили предків бережуть кордони,
стоять на міждоріжжях, споглядають
порядок плину літ і поколінь,
черговість в швидкозміні роду.
А в вирах позахмарних юрми душ
летять між твердю неба і землею,
де доведеться бути й нам,
коли прийде таємний час
блаженства вічності,—
ті душі посилають нам підмогу
в день болю й горювання.
Так само, як і бог, що гасне,
щовечора вмираючи,
так само, як трава і лист на древі,
світильник дихання в людині,
засявши при народженні,
погасне...
Людина ж теж — не зникне зовсім, померла — наче захід. Вона — умиротворена.
Оддалік від тризни воєвода вів мову з князь-старшина-ми родів.
Звичай... За звичаєм роди давали людей у слободу, давали скупо. Всеслав став на важку боротьбу із звичаєм, щоб старійшини погодилися відпустити в дружину племені більше молодих. Старійшини правлять своє. Важко буде стільки ротів годувати. І так у слободі живе кожен п'ятий чи шостий чоловік. Де ж їх брати? Хто в градах роботу робитиме?
Всеслав говорив про хозарський загін. Якби не взяли його "слобожани несподіваним нальотом, скільки лиха дісталося б від хозарів. Хозари — воїни, у них добротна зброя: сімох убили, десятьох поранили. Виучкою та вмінням узяла верх слобода. А коли б хозарів було сотень дві чи три, що тоді, на що пішла б уся праця? Попалили б вони гради, побили б людей.
Слобідський ватаг себе забув зарахувати до поранених. Лише щойно відбився від смерті, голови повернути не може, а гне і гне в свій бік. Нечуване вчинив Всеслав — сам із себе витяг стрілу. Нехай побив хозарів, нехай узяв багату здобич — по справедливості все тьмяніло перед мужністю воєводи. Таки домовилися наполовину. Якщо від кожного роду в слободу піде ще чоловік п'ять чи шість, але не більше семи, старійшини не будуть перечити. Проте й спонукати нікого не стануть, нехай молоді йдуть своєю волею.
Вели розмову, а кожен думав: "Звідки Всеслав дізнався про наближення хозарів?" Спитати — ніхто не спитав. Дехто із старійшин сумнівався: чи не попередив хто воєводу...
Захід згасав, пора й додому. Слобідські підлітки шанобливо піднесли гостям воду, злиту з гарячого вугілля.
Обмивши /руки й обличчя під струменем з луб'яної кінви, князь-старшини очистилися після похорону.
Для блага обох належить водою відмежовувати живого від померлого.
6
Анея йшла польовою межею. Лобода виросла вже високо, означивши стежку між пшеницею та ячменем. Жовтий пилок розцяцьковував спідницю вдови. Хліба сильно виколосилися, зерно виспіло, незабаром і тут почнуть жати.
Верстви дві впоперек, верстви дві в гонах — лісова поляна, вся вбрана в зріючі хліба, була мов озеро в лісі. Нерівний окрай дерев урізався в поляну мисами, відступав затонами, а посередині, як острів, розмістився град, князь-старшинство, в якому правив Горобій, Всеславів батько.
Кожний град намагався осісти посеред чистої місцини, щоб важче було непомічено підкрастися, щоб ніде було ворогові сховатися від стріли і пращового каменя.
Про роські гради правильно було би сказати, що не осіли вони, а вляглися за свої огороди. Рів глибокий, тин високий. За ним, всередині града,будівлі низькі, розтягнуті по землі, не через невміння вивести стіни вищими, а дахи — крутішими, а з тією ж зрозумілою без слів думкою: аби з поля чужому окові не бачити, що діється за тином.