Місто вже проснулося. Бронзові дошки храмових дзвіниць кликали до ранньої утрені. Курні, зі слабенькими цятками засвічених свічок, будинки бога здавалися печерами безмежної глибини, де творилася таїна, недоступна розумінню людини. Голоси захоплених молитвою злитно гули, над загальним рокотанням злітали вигуки священиків, відповіді дияконів, високі ноти згідного на все хору.
Пориви вітру не могли віднести смороду фекалій, змішаного із запахом свіжого хліба: нічне випікання було щойно завершене. М'ясні лавки відганяли смородом завалящого м'яса і старої крові, рибні — тухлою рибою. Запах часнику зачіплювався в ніздрі, як гостроколючкові насінини бур'яну в поли одягу. Від вугільних жаровень несло димним гаром, підгорілою оливковою олією, на залізних сковородах шкварчали селезінки, серця, печінки, тельбухи підозрілого вигляду і бридкого запаху. Входи до напівпідвалів таверн були позначені нафтовими світильниками, прикритими від вітру закіптюженим склом. Плебс спішив набивати порожнє черево до настання дня.
Ніби мимоволі, рятуючись від копит коня префекта, якийсь чоловік чіплявся за стремено Євдемонія. Він спритно відскакував, обдаровуваний ударами нагайки, яка, між іншим, ледь торкалася його спини.
Вдень нишпорки префекта передавали донесення в будинках з потаємними входами і виходами, які пронизували квартал так, що тільки втаємничений міг знати, як пройти і куди вийти. В сутінках агенти діяли сміливіше. Люди натовпу, непомітні, як старі монети, вони з'являлися біля стремена префекта і зникали, неначе кажани. Сьогодні вони сповіщали про пращі, які виплітали ткачі замість полотен, про погрози сановникам, про погрози помститися, про саморобні кинджали, які роздавали зловмисники, про імена яких ще не вдалося дізнатись, про багатолюддя в храмах, незвичне для ранньої утрені, про те, що гул голосів мав неблагочестивий відтінок.
Тиранічна влада імперії не любила збіговиськ народу. Кожен префект, коли б міг, знищив би іподром, храми, базари. Та що вДієш, неминуче зло... Якби піддані спілкувались лише в колі своїх родин. Якби вони ніяк не спілкувались!..
Шпигун шепнув:
— Уночі зустрічалися старшини прасинів і венетів,— і між кількома іменами згадав Манассіоса-прасина та сенатора Орігена.
Як! Оріген, ворог прасинів, венет за кров'ю, якщо можна так висловитися. Згадавши образу, колись заподіяну Орі-генові базилисою, Євдемоній перестав дивуватися.
Чоловік діяльний, заможний, відомий візантійцям, Оріген був жорстоко скривджений Феодорою в перший рік правління Юстиніана. Ця маленька подія характеризує мораль Палатія. Патрикій Симеон займав тоді посаду Хранителя Священної Опочивальні Феодори — був її скарбієм і управителем особистих надбань. Симеон був винен Оріге-ну, прострочив борг, а стягти через суд Оріген не міг — Хранитель Опочивальні за посадою недоторканий. Двірцевий евнух потай сповістив Орігену, що Феодора прийме скаргу, бо має намір прогнати Симеона за промахи. Розпростершись перед базилисою, Оріген виклав скаргу. Бази-лиса мовила у відповідь ніжним голосом:
— О знаменитий патрикій Оріген! А євнухи підхопили хором:
— І яка ж у тебе видатна кила!
Розгубившись, думаючи, що він щось не так почув, Оріген вигукнув:
— О всемилостива!
Та базилиса з тією ж ніжністю повторила його ім'я, і євнухи знову образили сенатора.
Під загальний регіт і глум Оріген втік з Палатія, зрозумівши, що його заманили сюди на оганьблення.
Оріген чекав нагоди помститися. Потім можна і померти, але як бджола, що залишає жало в рані.
Візантія добряче посміялася над невдахою сенатором. Багато разів сторожі замазували вапном велетенські кили на стінах Орігенового будинку, намальовані безпутними дотепниками.
Повеселившись два тижні, Візантія захопилася іншими посміховиськами і забула знеславленого сенатора. А базилиса?
Оріген сховався, як цвіркун у щілину. Відмовившись від виборної посади старшини дему, він нікого до себе не допускав, поширюючи чутки про смертельну хворобу. Два роки він ще тремтів, чекаючи якого завгодно обвинувачення, а за ним катування і страти. Прикладів судових розправ було надто багато. При собі Оріген завжди тримав відвар цикути, 'змішаний для певності з соком аконіту Напоготові були бритви, змащені єгипетською отрутою одна подряпина якою вбивала коня.
Не перестаючи поширювати брехню про хворобу, Оріген схуд, постарів/ Прикидаючись, він багато разів сповідався і причащався, наче перед смертю, і, розплачуючись, як мім за надто добре зіграну роль, справді мало не помер. На третій рік Оріген дозволив собі зцілитися святою водою від древа хреста. За нею, нібито за навіянням уві сні, він посилав до Єрусалима. "Зцілившись", Оріген ризикував іноді бути присутнім на засіданнях сенату, який збирався за наказом базилевса на балачку про нічого не варті справи. Зважувався Оріген з'являтися і на іподромі, але тільки в ті дні, коли було напевно відомо, що Феодора перебуває в її улюбленому заміському палаці Гієроні чи на пала-
тійських віллах. Жінки не відвідували іподром, та базили-си могли насолоджуватись видовищем з-за граток церкви святого Стефана.
На майдані Бика, куди Євдемоній добрався вже завидна, не залишилося й сліду ешафота. Префект зрозумів: вночі варта спалила все дерево, гріючись. Стомлені легіонери були похмурі.
Міський легіон навербували з підданих імперії. Дехто з легіонерів мав у місті сім'ї, багато хто — друзів. На таких, звичайно, впливала тривога, що охопила Візантію. "Пора б,— думав Євдемоній,— замінити касарійців, кап-падокійців, сірійців, віфінійців, лідійців, македонян та інших підданих скіфами, персами, ким завгодно, щоб утворити охорону з людей, які не мають коріння ані в столиці, ні в самій імперії".
Про засуджених, що сховалися в святого Конона, префект не хвилювався. З двох тисяч нишпорок, утримуваних префектурою, не менше десятка змішалися з натовпом добровільних охоронців захисного притулку. Злочинцям не вибратися непоміченими.
На місці Божественного префект задовольнив би бажання підданих і дарував би помилування. Обидві хижі пташки дуже скоро знову попадуться, і з ними розправляться тихо. Можливо, варто роздати хліб...