Кораблі втягувалися в тихий затон, обраний ватагом. Затоплене гирло безіменного рівчака утворювало порт, спокійний, наче закритий мурами візантійський Буколеон, гавань базилевсів.
Малх стрибнув на човен прусів, що стояв поряд, а з нього — на один з човнів, куплених котримсь купцем у росичів. Там, роздягшись наголо, тримаючи над головою вузол з одягом, ромей обережно сповз у воду. До затоплених кущів берега було не більше двадцяти кроків.
Малх хотів навідати Репартія. Корабель купця-хазяїна підтягся так близько, що на берег перекинули дошку. Раптом Малх почув своє ім'я — на пруському човні Фар розмовляв зі своїми.
Люди, які більшу частину свого життя проводять під відкритим небом, звикають говорити голосно. Малх вловив, що Фар його вихваляє.
7*
195
Ромей вагався, прибираючи пози людини, заглибленої в свої роздуми. Е, тепер його гукають. Так, Фар просив зачекати.
Пруси не захотіли скакати у воду, як Малх. Фар спитав:
— А глибока вода?
— Так, можна підійти, причалити,— відповів ромей. Пруський човен подався вперед — вибирали якір. Потім
гребці вправно здали назад і просковзнули до берега, водночас повертаючи. Можна було подивуватись вмінню гребців і окомірові стернового. Човен зближався з берегом. Берег був обривистий, шнур лота пішов прямовисно по борту. Малх зловив кинуту гребцем вірьовку. Фар запросив:
— Будь гостем прусів.
Трьох прусів Малх уже знав: ватажка, молодого атлета Індульфа і Фара. Ромей вітав прусів по-римськи — піднятою рукою з розкритою долонею.
6
Пруси встигли зварити їжу на огнищі човна. З двох казанів м'ясо вивернули на шкуру, що була за похідну скатертину. їли як доведеться, лежачи і сидячи навпочіпки. М'ясо різали бойовими ножами і запивали узваром, користуючись спільним черпаком. Усі швидко і жадібно ковтали їжу. Малху здалося, що трапеза була підкреслено сувора, як у стародавніх спартанців. Треба погамувати голод — і тільки. Скандійці справилися з їжею за такий час, за який ромеї встигли б зробити лише кілька ковтків. Спорожнілі котли сполоснули в річці і наповнили для тих, хто хотів погасити спрагу,— для прусів, видно, була доброю і мутна вода, зачерпнута біля самого берега.
Ватажок прусів, ніби маючи намір купити раба, помацав Малхову руку. Ці сильні люди мають поважати силу! Малх слухняно зігнув руку, здувши твердий, як кістка, маслак. Прус схвально клацнув язиком.
А чи не показати прусам жарти з речами, які так вразили уяву Ратибора?
Малх вчасно відчув, що це може викликати тільки недовіру в прусів.
— Де ти бував, які краї ти знаєш? —спитав Індульф. А, то Малха покликали в справі — Індульф не буде
розпитувати заради своєї цікавості. Повільно, по складах,
Малх назвав десятків півтора міст, таких, як Рим, Афіни, Неаполь, Антіохія, Александрія,— можливо, імена міст, знаменитих багато століть, дійшли до гіперборейської Пру-сії, до країни, яка, напевно, була Кімерією Геродота. Недаремно все! У Малха спалахнула мрія втекти з прусами.
З нерухомого обличчя Індульфа Малх не міг зрозуміти, чи дійшла звістка про великі міста Півдня до Холодного моря.
— Покажи міста! Покажи,— вимогливо сказав хтось із прусів.
— Показати? Як?
Індульф дав Малхові кілька згаслих вуглин. Риси, що відображають землю, розуміє кожен.
На шкурі, засмальцьованій сотнею трапез, з'явився берег Євксінського Понту. Ось овал його на південь до гирла Дніпра. Протоки, Еллада, Італія. Малх спробував накреслити малоазійське узбережжя, гирла Нілу і пустельний берег Лівії. Карта, накреслена при останньому світлі дня на дикому березі! Скільки таких карт креслили люди усіх часів, намагаючись зрозуміти дні шляху й простору невідомого світу. Вигнанець уже бачив себе в далекому плаванні між гостинних прусів. Він їм потрібен, він буде корисний. Він мріяв майже вголос.
— Ти раб? — раптом спитав Малха Індульф.
— Ні.
— Хто ж ти?
Денне світло згасало разом з мрією. У Малха не було достатнього запасу слов'янських слів, щоб пояснити необхідність таємної втечі, виправдати себе перед людьми, яким відомі лише такі злочинства, що заплямовують людину: злодійство, вбивство, насильство. Гніт, який імперія чинить над совістю і свободою громадян,— як передати такі поняття! В кращому для Малха разі пруси можуть вважати його зрадником ромейської землі! Все буде покін-чено з ним тоді. Хто зрадив одного — завтра зрадить другого. Стара-престара істина.
Малх відчув себе чужим, без роду, без батьківщини. Петро-Гавала торкнув ззаду за плече вигнанця:
— Іди, хазяїн хоче, щоб ти прийшов.
Репартій вкладався спати. В маленькому шатрі знайшлося місце для двох маленьких ліжок.
Майже пошепки купець заходився настановляти свого напівтовариша-напівклієнта:
— Ти робиш помилки, так, так. Ти необачний,4 як юнак Деметрій невдоволений тобою, так, він сердиться на тебе
— Клянуся, на острові я допустився помилки, не замислюючись,— визнав Малх.— Але святий чоловік прийняв моє покаяння. Він наказав кинути бронзу в річку, я послухався.
Це була славна бронза.
Репартій не міг утриматися, щоб не докорити. Дурень Малх. Не міг вчасно розстатися з гарною цяцькою. Не здогадався подарувати її другові Хіба мало зробив Репартій для засланця! Та розумний не стане виказувати жаль за непоправним. Репартій вів далі:
— Ти знову розгнівав Деметрія.
— Та чим же?
— Чого ти водишся з північними варварами?
— Вони запросили мене, у мене ніяких поганих намірів не було.
— Е,— різко мовив Репартій,— ти, видно, ніколи не зрозумієш, що вирішують не наші наміри, а те, що про них думають інші.
— Звідки Деметрій дізнався, де я?
— Служителі бога турбуються про наші душі більше, ніж про своє благо. їм дано бачити більше, ніж нам,— благочестиво сказав Репартій.— Не кожне запрошення варто приймати. І щоб ти, друже Малх, не згрішив знову, залишся ночувати зі мною.
На березі і на кораблях усі ще спали, коли Малх нишком вибрався з Репартієвого намета. Здається, треба щось вирішувати — ця думка його розбудила. Він погано вмів щось вирішувати, коли заходило про його особисту долю — Малха надто глибоко захоплювало загальне,— так уже ведеться в слабких душ, на думку людей, які благоденствують у житті.