Ішов добрий день для початку дороги. Ночі заказувалися бути світлими. Ромеї* спішили. Малх розпрощався з Ратибором дивними словами:
— Хай береже тебе Зевс, якого не було, і чоловік Христос, який помер, не воскресаючи.
За останню ніч Дніпро спав на три пальці, помічені на вбитих ромеями водомірних колах.
Для росичів закінчилося коротке свято весняного торгу. Коли Дніпро ввійде в береги, степ просохне.
Коли степ просохне, можливо, прийдуть хозари.
В пустелі дніпровських вод, у дикому безлюдді берегів, розтягся багатоверстий караван. Шістнадцять купецьких високобортих кораблів зі скісними вітрилами на щоглах тягли довгий хвіст — по чотири, по п'ять навантажених човнів. Не просто впоратися з ними.
Сім пруських човнів, які здавалися маленькими в порівнянні з ромейськими кораблями, ішли позаду. Вітрила в прусів були прямі, придатні лише для попутного вітру. Не те що в ромеїв, які виграють вітрилами, вловлюючи зміну вітру. Пруси більше покладалися на весла. Дужі гребці, вони могли б і без вітрил випередити ромеїв. Але союз укладено, ідуть разом.
За обіцяне поручительство пруси дали своїх людей на човни в допомогу ромеям. Дали, не виставивши ціну, за що заслужили приховану неповагу купців.
З човна купця Репартія ромей Малх сумно озирався на безлюдний острів. Потім піщана коса втонула вдалині, завершилася прекрасна подорож у глибину скіфської землі Що чекає в Карикінтії засланця? Тимчасовий Малхів хазяїн купець Репартій скаже: "За моїм столом завжди знайдеться тобі місце".
Репартій любив побалакати, лежачи за трапезою. Для нього Малх був рідкісним у Карикінтії співрозмовником. Та не можна зловживати гостинністю, бідний гість ризикує перетворитися на блазня-лизоблюда. Добрий обід три-чо-тири рази на місяць — все, що належить жебракові отримати від благодійного багатія.
Після того як у Карикінтійському порту з його ніг збили ланцюг і випустили з галери, Малх надумав собі, що вміння писати виручить його в далекому закутку імперії Та він помилився. Через тиждень місцеві писарі донесли архонтам на нежданого суперника: Малх нечистиво спокушає замовників.
Архонти стежили за порядком — найменше вільнодумство переслідувалося звично, віками. У доносчиків знайшлися докази — лист, у якому нездалий писака забув передати адресата турботі святого, чиє ім'я той носив. Архонти пригрозили в'язницею, заборонили Малху займатися цим ремеслом.
Малх міг би навчати грамоті, навчати бажаючих логіці й риториці; як колишній актор, він володів мистецтвом красномовства. На старій землі, в Елладі, в Італії, на
Босфорі, він знайшов би собі шматок хліба: там, між великими скупченнями людей, ще допускається чимало вольностей. А в оточеній язичниками колонії священнослужителі були пильнішими за своїх собратів у метрополії Християнська церква міцно тримала в своїх руках навчай ня, люто вишукуючи єресі, що таїлися в глибинах душ. Церковники вбачали єресь у кожному слові, яке не повторювало точно нині визнані тексти священних ухвал. Купці, заповзято оберігаючи таємниці, самі вели торгові книги і листування чи використовували навчених рабів, над якими мали право життя й смерті, як над домашньою худобиною.
Тут заховувався вихід. Малх за домовою міг піти в клієнти, зникнути в рядах слуг багатіїв. Відмовитися від останньої міражної надії на свободу? Ніколи.
Залишалося одне — знову в дім сріблоковаля, допомагати хазяїнові і робітникам майструвати грубі, як на Малхів смак, прикраси з міді, олова, бронзи. Купці замовляли дешеві нетривкі брязкальця на продаж варварам. Добрий хазяїн, цінуючи вправність Малхових рук, давав йому притулок і скромний харч за кілька годин роботи на день. Хазяїн був справедливий. Праця Малха не варта більшого. До більшого Малх і не прагнув: йому було зовсім не до душі морочитися з горнами, з гарячим металом, плавильними формами, молоточками і різцями.
З багато чим ще можна примиритися. Але не мати нікого, кому б відкрити душу, знаючи — тебе зрозуміють, на тебе не донесуть,— ось що сушило мозок Малху. Думки, які людина змушена носити мовчки, роз'їдають душу, мов кислота — залізну посудину.
Та Малх добре пам'ятав Александрію. Імперію наповнювали шпигуни-нашіптувачі; вивідники вміли викликати на відвертість, щоб поживитися часткою майна, яку закон віддавав доносчикові. До того ж у справи совісті впивалися хворобливо-підозріливі священики християнства, що взяло над усім гору. Малх згадав Деметрія і здригнувся.
Взимку Карикінтія терпіла від крижаних вітрів, які люто налітали з північного сходу. Земля замерзала, бризки хвиль перетворювалися на крижану крупу. У Малха не було доброго одягу. В такі дні навіть робота біля горна здавалася привабливою. Коли насувалися сутінки, Малх лягав на вузеньке ліжко під сходами, що вели на верхній поверх, закутувався в кожушину. Поклавши голову на шкіряну подушку, він згадував про те, що склепіння, на якому трималися сходи, вже якось було порушене землетрусом. Якщо станеться ще поштовх... І Малх засинав без страху, без жалю до себе.
Репартій не наказав — просив Малха пливти на хвостовому човні. Купців корабель тягнув п'ять куплених човнів, навантажених цінними товарами. Крім Малха, гребцями на човні сіли прус Фар і один з рабів Репартія. Плосконосий, плосколиций, з твердим чорним волоссям, раб мав особливі очі: косо протяті повіки підгиналися біля носа до середини, не розтуляючись, як у ромеїв, єгиптян, сарацинів, персів, готів, слов'ян. Сильний, мовчазний до німоти, він був родом десь із східного краю світу. На ринок рабів він потрапив разом з іншими полоненниками, захопленими військами полководця Велізарія під час однієї з війн з перським імператором Хозроєм Великим. Раб відгукався на ім'я Гавала — ім'я перське, а цей чоловік зовсім не був схожий на перса.
Карикінтійські ромеї остерігались купувати рабів з гун-нів, хозарів чи слов'ян, батьківщина яких починалася одразу за міськими мурами. За стародавнім, хоч і ніким не записаним законом, рабів вивозили якнайдалі від рідних місць. Такому, як Гавала, втікати було нікуди. Він навіть не міг показати, де його батьківщина, під якою зорею. До неї, напевно, було не менше ста тисяч стадій — відстань, неосяжна для розуму. Гавала був хрещений, що забезпечувало йому добру винагороду в загробному світі за поневіряння в цьому. При хрещенні Гавала отримав християнське ім'я Петро. Свята вода звільнила Петра від гріхів язичників Гавали. На його голих, безволосих грудях теліпався мідний хрестик на засмальцьованому шнурку.