— Клянуся мечем і списом,— сказав прус.— Наше серце відкрите, наші бажання прості. Продавши товар, ми поступимо на службу до базилевса. Якщо правда, що він воїнам дає добру плату.
Малх слухав, помічаючи потрібне стилосом на вощеній дощечці. Він розумів, що варвари були завжди обмануті та обібрані кари'КІнтійськими купцями. Але гроші поверталися до варварів, якщо не до тих, кого ошукали купці, то до інших.
Базилевси весь час відкуплялись від своїх войовничих сусідів, обдаровуючи їх, щоб утримати від /вторгнення. Імперія платила союзникам-федератам, зміцнюючи нетривкі союзи. Імперія викупляла втрачені під час війн землі, підтримувала мир щорічними внесками. Товари, золото, срібло ходили по колу. Сприяти цьому обертанню, самі того не підозрюючи, намірялися далекі кімерійці-пруси. Багато варварів за високу плату служили імперії. Базилевс Юстиніан любить тримати воїнів-чужоземців. Репартій вихваляв щедрість базилевса:
— Крім платні, за кожен день в році базилевс дає своїм найманцям-солдатам усе і відновлює втрачене. За втраченого коня дає коня, за стрілу — стрілу, за меч — меч. Навіть за зламане стремено, за розірвану вуздечку, за зношений чобіт базилевс платить, не торгуючись. Тому солдати базилевса не бояться втрат. За хоробрість у битві полководці нагороджуються срібними і золотими намистами, браслетами, перснями. Тут же, на полі,— солдат ще не встигне витерти піт. У чужій країні солдати беруть усе, що забажається. Захоплене місто віддається солдатам на день, два, навіть на три дні.
"Цього можна не записувати,— з іронією думав Малх, скромно зігнувшись над восковою дощечкою.— І того, що скаже далі Репартій".
— Але,— говорив Репартій,— базилевс бере на службу тих, за кого поручаться надійні люди. Поручительство коштує грошей. Ми знайдемо вам поручителів...
Свіжий вітер безуспішно намагався зрівняти перетоптаний пісок, брижі на Дніпрі перейшли в низькі гряди білих баранців. Перелітна хмара пролила поквапні струмені.
З байдужо-уважним обличчям Малх дозволяв своїм думкам витати за їхньою волею.
Пресвітер Деметрій уважніше за Малха вслухався в бесіду купців з прусами. Гріховні справи базилевса, якщо він думає про мирське і користується мечами варварів! Все лжа, все спокуса сатани, суєта суєт і всіляка суєта. Імперія повинна вдаватися не до союзів з язичниками, а до євангельської проповіді. Вогнем треба придушувати єресі і в самій імперії і підняти священний лабарум Костянтина для освіти і порятування варварів. Хто приймає святе хрещення — рятується, неподатливий — гине. В поході за Христа бог, ангели і святі зміцнять воїнство базилевса невидимою зброєю, і Другий Рим зацарствує навіки, не як перший, з їдений гріхами, язичницький Рим.
Звівши погляд, Малх не зміг одразу відірвати його від суворого профілю Деметрія. Страх охопив Малха, він здригнувся, згадавши пригоду з росичем Ратибором. Малх боявся собі признатися, що неуспіх проповіді пресвітера нічого доброго йому самому не обіцяв. Чи простив його Деметрій? Якщо Деметрій поскаржиться префекту на Малха, який спокушав варварів, що з ним зроблять? І ще — Малх по-дитячому жалів втрачену фігурку Арея, уламок великого мистецтва стародавньої Еллади.
4
Гамірно й весело браталися господарі росичі з гостями — прусами— й ільменцями. Вільні мисливці з росичів вирушили понишпорити в затонах і побродити по березі за свіжим м'ясом. Повернулися в завантажених вщерть човнах. Туші серн, вепрів, диких корів були завалені сотнями й сотнями битої птиці — гусей, лебедів, качок, водяних озерних курочок. Не човни пливли, а чудовиська пернаті Самі мисливці, обліплені пухом, були схожі на птахів.
Поблизу острова вільні рибалки, розважаючись широко-вічковим неводом, за канати тягли на мілину улов. Відбирали для себе напівсаженних стерлядей, осетрів на зріст людини, лящів не менших п'яти чвертей від хвостового плавника до зябрів, сазанів, товстих, як поросята.
Дріб'язок відпускали на свободу: не потрібний, нехай доростає. На Росі від голоду ще ніхто не, вмирав.
Гості насиділись на копченій та в'яленій сухом'ятині Кваплячись, вони в дорозі не поповнювали запасів, набраних зимовим полюванням, і зараз, як вовки, хмеліли від свіжого м'яса. Птицю скубли-патрали сяк-так, п'ятірнею, пух летів по всьому острову. Соковита, смачна дика птиця з прильоту, поки ще не виснажилася весняним коханням. А риба, смажена на розпеченому камінні, приправлена густим медом, солодша за будь-які лакітки.
В товаристві з Ратибором трималися ільменець Голуб та троє прусів, між якими молодого росича приваблював ровесник на ймення Індульф.
Індульф сподобався Ратибору сміливим обличчям, вільним поглядом, спритною силою, яка сама просилася назовні в кожному русі. За роським звичаєм личить виявляти турботу про гостя в міру, без надокуки. Одне — звичай, інше, коли дружба йде від душі.
— Спасибі тобі за ласку,— мовив Індулцф.
— Прийшов би ти до нас у слободу, там би я тебе почастував,— відповів Ратибор.— Але скажи, ти нашої мови, хоч і говориш не цілком по-нашому, то чому ж у тебе ім'я не наше?
— Було в мене ім'я інше,— відповів Індульф.— Мати й батько нарекли мене Лютиком, від квітки, потім мене називали Лютобором — за силу. Потім... Життя посилає нам несподіване... Ми ходили на човнах у Скандію, країну озер. У бою я зіткнувся із скандійцем, ми виявились рівними силою, рівними умінням. Інші скандійці відступили, він залишився сам. Ми дали йому відійти. Пруси не люблять нападати гуртом на одного. Через день я відстав від своїх. Скандійці оточили мене, я залишився б трупом на їхньому березі. Той чоловік не дав убити мене. Холодне Вовче море було нашим свідком, ми змішали нашу кров і помінялися іменами. Тепер його звуть Лютобором, мене — Індульфом. Я не хочу більше нападати на скандійців. Тому я сьогодні тут, а завтра хочу бути на берегах Теплого моря...
Розмові завадив Голуб. Він запропонував молодому ро-сичеві:
— Ми з тобою спробували було силу. Давай ще поборемося, розімнемось.
У заповзятливого ільменця залишилася в серці колючка, що не здужав він перетиснути руку Ратибора.
Улюблена розвага для чоловіків — боротьба. Чи самому поборотись, чи подивитися,— однаково відрадно. Всі, хто почув виклик, стали в коло.