Вільний землероб-колон переставав згадуватися в настановленнях, якими визначали права підданих під час вступу в шлюб і спадкування майна, права на володіння власністю, укладати угоди. Раніше колон користувався необмеженою спадкоємною свободою. Далі якось так мимоволі виходило, що особисто вільний колон уже не передавав_стану вільної людини синові. Мимохідь згадувалося, що колон не може вважатися стороною на суді, не може укладати угоди на постачання матеріалів, товарів. Окрім колонів, з'явилися нові землероби — приписні. На приписного перетворювалася раніше вільна людина,*закріплена без обмеження терміну на землі того власника, де її застав закон. Приписний ніби зайняв середнє становище, втиснувшись між рабом і колоном. Та між самим колоном і приписним залишалося не більше різниці, ніж між приписним і сервом-рабом, що "сидів на полі", на відміну від раба в домі, якого використовував власник для ремесла чи особистого обслуговування.
Рабство ніби само засмоктувало підданих імперії, і сором'язливий закон умів не називати речі своїми іменами. Все — для спільного блага. Закони вдавали, що лише визнають форми, які природно склалися, не більше. Піддані платили десятки податей різних видів, а влада розуміла, що саме оброблена земля виступає джерелом усіх прибутків, тому не можна було покидати землю, як би не називався сам податок. Все одно ловили і повертали назад і колона, і приписного, і серва. Хто бажав одружитися з жінкою із стану колонів, повинен був для початку засвідчити перед властями свою згоду прикріпитися до землі: перед шлюбом з жінкою вступали в шлюб з полем.
— Так, Божественний,— казав Трибоніан,— тільки нива володіє землеробом. Легіст, пам'ятаючи про це, легко застосовує закон. Нехай же невіглас впадає в самовтіху, серв нехай заздрить приписному, приписний — колону. Всі люди тішаться званнями.
— Бог навіки благословив землю і працю землероба,— розмірковував вголос Юстиніан.— Мої закони повинні завжди захищати право землі бути обробленою. Це не суперечить свободі людей, встановленій Христом. Не суперечить, кажу я! Виражай це в законах!
— А звичайно, Божественний! — вигукнув Трибоніан.— Борг землі є споконвічним законом бога, даним Адамові. Бог здійснив нерозривний шлюб ниви з працею людини.
— Благо імперії є благом людей, яке розуміється через благо імперії,— вдоволено промовляв Юстиніан.— Добробут підданого залежить від виконання його обов'язків стосовно імперії, визначених моєю волею через закони. Я, ти знаєш, дозволяю багато що... тим, хто корисний імперії. Запиши: хто прийме втеклого колона — поверне його і заплатить два фунти золота попередньому хазяїнові як власникові землі.
— Єдинонаймудріший, я розумію. Хазяїн отримає колона назад не як власник його особи — особисто колон вільний,— а як представник землі, ниви.
— І,— повів далі Юстиніан,— не можна давати право випадковому, розумієш, випадковому власникові земельних угідь говорити про втрати від втечі колонів. Два фунти золота! Нехай шукає втікачів. Та нехай не сміє просити про зниження податку. Я не допущу, щоб власники зазнавались. Вони піддані, як і всі.
— Незрівнянний, ти можеш перетворити кожного власника на колона, в тебе є велике право конфіскації.
Юстиніан міг лягти, сказавши собі: "Я прокинуся через чверть години",— засинав вмить і вставав свіжим, ніби спав цілу ніч. Базилевс лежав на боці, поклавши щоку на долоню.
Оберігаючи сон владики, Трибоніан розглядав стінний живопис. Його зміст багато говорив чоловікові, який по праву славився як такий, що йому не було рівних у знанні законів імперії, починаючи з перших ухвал Італійської республіки, записаних згодом з усних переказів. На одній стіні полководці приводять до базилевса переможених володарів і переможені племена; на другій — велет базилевс, як єгипетський фараон, тримає за волосся маленьких полонених. Але найзначнішою для Трибоніана була ікона святого Георгія; у переможця дракона були риси обличчя Юстиніана.
"Так, імперія розвивалася послідовно,— думав Трибоніан.— Ще Юлій Цезар, побувавши в Єгипті, зрозумів, що треба імператорові: він зробив себе Понтіфексом Максиму-сом, Великим Жерцем, і оголосив народу про божественність свого походження. По матері Цезар вважав себе потомком Нуми, а по батькові — Венери. Цеза^ правильно розпочав. Забувши про охорону, він упав, давши наступникам науку про необхідність пильності. Та кинджали убивць не довели їхньої правоти..."
"Як же було далі?—запитував себе Трибоніан.— Наступні імператори оголосили себе богами. Та наступник скидав статую попереднього бога. Чому? Не було справжньої опори на небі. Останній з них, Діоклетіан, оголосив себе сином Юпітера, спробував через усиновлення створити коло богів. Він навчився цього теж у Єгипту, розмірковуючи про старих фараонів. Та і Діоклетіан потерпів невдачу. Хоча він особливо чітко розумів, що народи потребують твердої влади, а тверда лише обожнена..."
Покладена на Трибоніана робота по збиранню, перевірці, відбору законів зробила з нього історика. Краще, ніж хто, Трибоніан розумом легіста-законника усвідомлював витончені ходи, якими прокладав свій шлях до влади перший імператор-християнин Костянтин. У своїй боротьбі з іншими претендентами Костянтин оголосив себе поклонником Сонця. Адже його опора — галльські легіони — мала в своїх рядах велику кількість поклонників цього культу, їм пояснили, що Костянтин походить з роду найдавніших поклонників Сонця, як його знаменитий предок Клав-дій Тіберій Друз. Та все ж це була стара дорога. "Геніальність,— думав Трибоніан,— полягає у віднайденні нового". Костянтин, принісши у Візантію Сонце, помітив, що в розумах людей очевидно згасають язичницькі вірування. Не можна було не помічати християнства, що заволоділо почуттями більшості підданих. І ось сяяння Сонця затьмарилося Христом Пантократором. Костянтин знайшов нову опору для імператорів. Так ніби просто? Ні, Трибоніан розумів, як усе це важко, як багато треба праці й часу, щоб слово стало справді ділом.
І для Трибоніана єдиним з усіх імператорів і першим здатним зробити владу базилевса справді божественною був Юстиніан.