В масах християн була поширена певність у тому, що від правильності сповідування залежить, у пеклі чи в раї минатиме життя вічне. При загальному віруванні в загробне життя тільки окремі одиниці вміли викрутитися від питання про догму. Через догми стався заколот в Алек-сандрії. Населення перебило гарнізон. Патріарх Протерій був розшматований:
— Через твоє неправильне сповідування ми всі підемо в пекло!
У рік смерті базилевса Анастасія Юстинові виповнилося сімдесят вісім літ. Старий префект давно вже викликав родичів з іллірійської глухомані, і його небіж Юстиніан не тільки отримав добру освіту, а й здолав певну дорогу на державній службі.
У Візантії родова спадкоємність престолу не передбачалась законом і не закарбувалась у свідомості підданих. Захоплював владу той, хто брав гору. Та самодержавство як таке ніколи не заперечувалося. За винятком деяких дуже малих числом своїм і впливом освічених людей, кому ще примарно бачилися віджилі привиди олігархічних республік колишньої Еллади і старого Риму, а масами підданих одновладдя вважалося природним станом держави. Добрий чи поганий базилевс? Таке питання ще могло постати в підданих імперії. Але ніхто й ніде не протиставив самодержавству іншу систему урядування.
Біля смертного ложа Анастасія євнух Амантій, який мав звання охоронця священної опочивальні — міністр внутрішніх справ пізніших часів,— назвав наступника і вручив збайдужілому старому префекту Юстину кільканадцять тисяч фунтів золотої монети, щоб підкупити добру волю придворних військ. У скарбниці базилевса лежало триста тисяч фунтів коштовного металу: Анастасій був ощадливий.
У супроводі сорока чоловік, кожен з яких ніс мішок з кентінарієм — стома фунтами золота, Юстин влаштував огляд палатійських загонів і купив їх задля своєї користі. Потім різали небезпечних для нового базилевса сановників, ніби з доброчинних намірів викликали з провінцій ненадійних полководців, яких спочатку марнославили, а потім убивали. Відбувалося звичайнісіньке очищення серед сановників, як сотні разів було до Юстина, як повторювалося після нього і протягом багатьох віків.
У самій Візантії новий базилевс був прийнятий з благо-словінням кафолічного духовенства. Провінції так само прийняли нового базилевса, і різанина не вийшла за межі Палатія. Своя людина, небіж базилевса Юстиніан, був оголошений полководцем Сходу. Він не водив військ — базилевс був старий і не варто покидати місто. Юстиніан вибрав кількох начальників, яким довірялися воєнні дії; обережний і далекоглядний, небіж вважав би за краще програти війну, ніж зосередити небезпечне головнокомандування в одних руках. З тих років стають особливо очевидними зусилля автократорів підтримувати в арміях незгоди, рятівні для міцності престолів.
Базилевс Юстин, користуючись вірнопідданською допомогою квестора Прокла, підписував пурпурною фарбою едикти, обводячи вирізи в золотій — обов'язково золотій — дощечці. Вирізи зображували латинське слово "л е г і", що означає": "я прочитав". Неписьменний базилевс нічого не міг прочитати, традиційна формула брехала, що, загалом, бувало в тій чи тій формі частіше, ніж звикли думати піддані. Квестор Прокл славився в Палатії бездоганною чесністю, яка простіша за звичайну, бо полягає лише в беззаперечному виконанні наказів та у відсутності своєї думки. До того ж інтереси неписьменного дядька пильно охороняв досить освічений небіж — Співправитель.
На іподромі візантійців розважали пишними і захоплюючими змаганнями, іграми, виставами.
Впереміш з кінними перегонами піддані отримували насолоду від цькування ведмедів, африканських левів, пантер, диких нубійських биків. Щедро роздавались хліб і гроші. Візантія щасливо вшановувала нового правителя, який змінив скупердяя Анастасія, що заповнив скарбницю для непрошених наступників.
Суєта суєт і всіляка суєта, як сказав стародавній повелитель Палестини, один з найбагатших владик свого часу.
з
Влада зміцнилася. Саме тоді, в перші місяці насолоди захоплення нею, що лише з перебігом років стає звичним, під час богослужіння в старій базиліці Софії Премудрості, в павутинно-сірих пасмах ладану, в співзвучних співах хору, Співправителеві явилося обличчя жінки. У Візантії було багато красунь, але це обличчя, особливе, здалося Юстиніану квіткою водяної лілеї, що піднялася в тумані над болотом. Співправитель розпитав, хто це. Історія Фео-дори, викладена в заокруглених фразах євнуха, не вдовольнила цікавості Юстиніана. Подальші дії Співправителя були потаємні, як хід черв'яка під землею. Про них нічого не відомо.
Зате детально, дуже точно, з днів раннього дитинства відоме життя жінки, яка назавжди полонила базилевса Юстиніана.
В християнській імперії кінські перегони замінили бій гладіаторів, і арена 1 витяглась в овал іподрому. Візантійський іподром своїми розмірами перевершив римський Колізей Колосальний. Під амфітеатром кам'яних лав-три-бун заховувалось маленьке містечко: клітки для диких звірів, цькуванням яких глядачі-християни так само захоплювались, як їхні язичницькі попередники, стайні, склади, житло для прислуги. В цьому пропахлому гноями обмеженому світі й народилася Феодора, та це не її вина.
Акакій, батько майбутньої базилиси, служив доглядачем звірів прасинів — зелених, одної з "партій іподрому". Акакій і прибирав іподром.
Кошики на сміття заповнювалися не самими тільки об'їдками, придатними для годівлі звірів та особистого споживання прибиральників. Траплялися цілі фрукти, печиво, буханці, шматки смаженого і в'яленого м'яса, сала, що могли йти на продаж2. У смітті попадалися і монети, коштовності, гребені, флакони з ароматами — все, що можуть загубити люди, ошалілі від бігу квадриг. Часті бійки між прихильниками учасників змагань теж залишали не лише самі трупи і кров на камінні трибун.
Коли Акакій безнадійно захворів, його майбутня вдова обрала одного з багатьох бажаючих одруженням успадкува-
1 Арена — пісок (латин.).
2 Ще в XIX і XX століттях придворна прислуга торгувала рештками з царських столів, і небезкорисні були посади прибиральників цирків, іподромів — місць, де глядачі надто захоплюються видовищем.