Слухаючи розмірену, наче плин води, мову Біляя, Вели-мудр мучився безсиллям. Наче він не людина був, а дерево, неспроможне піти з берега, хоча й бачить воно нагальне, неминуче прибування води в річці. Підмиває течія, оголюється коріння, і не жити більше дереву. Згасаючи, Вели-мудр відчував, що своєю вольницею можуть розплатитися росичі за бойову могуть. Князь-старшини управляли родами, не маючи сили примусу, крім змисливого розуму та спільної волі родовичів. Викидні йдуть з родів, ніким їх утримати. Хіба що притиснеш такого, коли він прийде просити позику — купу насіння. Нема щастя в образі, що чиниться викидневі, лише злобу ворушиш. Правду каже воєвода. Що спокійніші були літа, то ближчим ставало лихе літо. Нікуди йти — Степ нависає. Буде не чуже ярмо — все ж ярмо. Добре, що не жити Велимудру в ті, грядущі літа.
Тому й мовчав найстаріший із князь-старшин, коли решта згодилися просити допомогу в сусідів. Не перечачи спільній ухвалі, Велимудр тільки сказав, що надто він старий, аби вирушати до сусідів за кон свого племені та кланятися.
"Отож-бо,— думав Всеслав,— ясніше сонця показав князь-старшина Біляй, що тільки одним страхом перед Степом тримається нинішній воєвода росичів. Адже прав був Велимудр у своїх підозрах,— і цього Всеслав не заховував перед своєю совістю. Однак і він, Всеслав, заперечуючи найстарішому з князів, не покривив душею. Адже для себе нічого не треба Всеславові: ні почестей, ні солодкого життя, яке має сусід, ілвицький воєвода Мужило. Ніщо для Всеслава поклони, ніщо м'яке ложе і ласка жінки. Воля людям потрібна? Воля, щоб змінити її на хозарську неволю? Та все ж, якби не було страху перед Степом, сьогодні ж князі зробили б Всеслава простим слобожанином. З десяти князів лише троє могли подати йому допомогу — побратими по Перуну: Дубун, Чамота і Колот. Горобій пішов би грудьми, але кволий голос у батька, коли в такій справі він за сина.
Та й чим би кінчив Колот, коли 6 князі зі всією крутістю повернули б проти Всеслава? Колот міг забажати сам стати воєводою. А Всеслав служив би йому, аби хоч цим послужити родові. І служив би так, як Колот,— за слобідську силу.
Чорна хмара в багряних підсвітах пізнього заходу спадала з піднебесся на землю. Недобрим словом згадуючи впертість Морени-зими, князь-старшини поспішали з погосту по домівках. Воєвода покликав гостей у слободу, з ним поїхали Колот, Чамота і Дубун.
Квапилися, та не встигли втекти. На останній засіці буря шпурнула густим снігом, оповилася мороком, із завиванням накинулася на землю.
В таку годину ліс рятує людину. Як і степового, ліс не пускає небесного кочівника — вітру.
Лише на відкритому місці під самою слободою, на високому березі річки, пізня хуртеча вдарила всіма силами своїх полків.
Солодке Літо легко, ліниво поступається жаркому Літові. Втомлене Літо, переситившись, в дрімоті віддається Осені. Несмілива Осінь, лякаючись перших погроз Морени-зими, втікає до полудня і тоді лише нишком, коли заґавиться Зима, вдаровує холонучій землі свої останні ласки. А Зима ніколи не поступиться без бою. Так накидається старе на молоде, намагаючись швидко задушити, поки в юному тілі ще мало сили, в старому не витратилась люта потуга.
Росичі вели на поводах коней, зляканих чаклунською війною. За півверстви від слободи пастухи заховали від хуртовини в затишок слобідський табун. Пустивши коней у табун, господарі й гості нарешті добралися до слободи.
У воєводській хаті Всеслав викресав вогню і засвітив ґноти, заправлені в світильники з опаленої глини. Вогняні квіточки, широкі посередині, гострі, мов стріли на кінцях, розпуклися над довгими носиками.
Двері до хати зачинялися щільно, стіни і покрівля були надійні.
Від подихів ішла пара. У виямках усю зиму не мащеної глиняної долівки дзеркальцями поблискував лід. Всеслав усі вся на своїй широкій постелі, поруч з ним на шкурах повмощувалися князь-старшини, молоді слобожани готували почастунок.
Лише вільна передня частина воєводської хати, де стояли ліжко, лави і стіл, була освітлена. Далі йшло неспівмірне ширині й висоті хати темне приміщення, наче печера. Скрині з рівних дощок, збитих у захват і скріплених дерев'яними кілочками, високі й низькі кошики, луб'яні та берестяні короби, залишали вузькі проходи. Слабке світло не проникало в них, і нори в слобідському багатстві здавалися нескінченними. Під дахом, товстий сволок якого був обтиканий цвяхами, висіли тюки запасного одягу, в'язки клинків для прямих мечів і кривих шабель, пуки стріл, круглі і видовжені щити.
Воєвода скинув високу шапку, пошиту з рисячого хутра і облямовану бобром. Голова з довгим оселедцем на тім'ї була давно не голена, чуприна, що відросла на пальців три, прим'ята шапкою, здавалася світло-русявим мохом. З плечей сама спала м'яка кирея з козячої вовни. Сорочка з гудзкуватої тканини, товста, груба, була недбало зав'язана біля коміра шнурком. У розрізі виднілися груди, молочно-білі в порівнянні з темною шиєю і коричнево-червоним обличчям.
Воєводі тісно в слободі. Повільно тече час. Гіркота і невдоволення опускали кутики рота, кривили губи, зводили брови в глибокій складці. Досягнуте бажане викликало нові жадання. Надто багато застиглого спокою жило в справах росичів.
Поправляючи вуса, Всеслав торкнувся ямки на шиї, пам'ятки від хозарської стріли. Минуле не втішає навіть старого... Невдоволеність роз'їдала душу Всеслава, точила черв'яком, муляла, як камінь, потрапивши в чобіт. У нього минула пора пристрасних захоплень воїнською справою. Хлопчиною він заздрив дорослим, умілості рук, силі тіла.
Потім він схилявся перед рішучістю суворих мужів, їхнім знанням таємниць життя. Дорослі, зразком яких виступав для Всеслава батько, були всезнаючими, всеможними. Він наслідував наполегливо, вперто, привчаючись нещадно вимагати від себе. На руках у Всеслава були сліди опіків розжареним залізом — він на самоті випробовував свою волю.
Посланий у слободу, Всеслав знайшов там зразок, ще досконаліший, ніж Горобій. Не було випробувань, яких Всеслав не шукав би. У нього ледве пробивалася борода, а він уже міг змусити коня лягти від муки, завданої стисканням колін вершника. Лише в найлютіші холоди молодий слобожанин накидав хутряну кирею. Плавати він міг цілий день, не перепочиваючи, і спускався вниз по Росі на тридцять верстов. В умінні володіти луком, мечем і списом Всеслав зрівнявся з найвидатнішими слобожанами.