І вечірні стрижі, що живуть у норах, видовбаних у прямовисних обривах, в пошуках харчу креслили повітря Молочної гори високо над загрузлими в битві.
І сонце схилялося до моря далеко за зруйнованими мурами Неаполя. І череди поверталися 6 додому, якби в Італії були ще череди, і над селищами піднімалися б димки, якби були ще в Італії селища, а в селищах — їжа...
А битва не припинялася. Вітер ущух. Береговий бриз готувався змінити морський. А бійці так само топтали землю, убиваючи один одного. Сутінки прийшли сюди раніше через хмару пилюки. Не стало видно облич. Не стало видно тіл. Без наказу Головнокомандувача Заходу, без поклику начальствуючих ромеї відступили, відходячи в свій табір. Тоді італійці відступили в глиб ущелини.
Важко спочивали мертві, кам'яно втиснувшись у землю, як вони одні можуть лежати. Міцно спали живі, як уміють спати сильні, без снів про смерть, яка чекає їх назавтра.
Зграї кажанів, мовчазних, як мертві, юрмилися в імлі разом з душами убитих, і одні не заважали другим.
Сови перегукувалися дерев'яними голосами, моторошними для людей і прекрасними для себе, кличучи одне одного до продовження роду. І в жодного, в жодного з багатьох досвідчених воєначальників ромеїв не вистачило духу, щоб запропонувати нічний напад на відкритий нічліг нечисленних виморених італійців.
4
Буває ранок ясний, світлий, ранок прекрасного пробудження душі, не лише тіла, ранок світла, ранок зникнення темноти і торжества Сонця, шанованого багатьма релігіями і всіма поетами.
Буває ранок туманний, ранок дощовито-холодний; небо замуроване, не розрізниш сходу від заходу; ранок без пробудження, ранок мовчання птахів. Та все ж — ранок.
Сьогодні поява світла на небі і на землі нагадала про можливість знову колоти сариссами, рубати мечем і кидати дротики, щоб ще й ще, вкоротивши людський рід, зменшити кількість підданих імперії. Ніхто з італійців і не подумав вибратися на Молочну гору, щоб там прожити зайвий день, зайвий тиждень чи навіть, зарившись у звірину нору, зовсім порятуватися від ромеїв. Не був обраний новий рекс. Знайшлися б гідні, та Італії більше не потрібні були ні свій рекс, ні свобода. А для бою не потрібні були начальники. Коли боєць ні на що не надіється, ним не треба командувати. Самочинно фаланга італійців вишикувалася на тому самому місці, що й учора.
Як косарі, які виходять із світанням, коли легше працювати по росі, але косять до ночі, бо поле велике, господар немилосердний, а сліпий колос осипає зерно, так знову цілий день у спекотній пилюзі билися італійці й ромеї.
Знову з пурпурової корогви байдуже дивився на битву нелюдський і нелюдимий лик візантійського бога.
Знову, як опора ромейської фаланги, стирчали тички з жовтими дріб'язком, щоб розпалювати в серцях людей ромейську хоробрість.
Воєначальники, обходячи табір, старалися вигнати з-під наметів, з-під обозних підвід, з-під наметів торгашів, що зважилися піти за армією Нарзеса, лінивих і лякливих солдатів. Старий Бесс-черепаха з гострою головою, лисою, як у змії, і проклинав, і обіцяв нагороди. Та й він, супроводжуваний п'ятьма десятками іпаспистів, не пам'ятав про покари, про штрафи за непокору. Не такий випав день, щоб погрожувати солдатам. Сьогодні стало важче годувати битву, важче гнати солдатів на дивну бойню, без скачки, без спритних обходів. Дехто з солдатів відповідав:
— Сам іди проти цих безумців. Я вже отримай сікн , —і показував брудну ганчірку, намотану па здорову руку.
А інші зухвало бурчали, що в них немає більше сил.
Залізний вітер відносив убік двоногу голову, залишаючи в строю найдужчих серцем, найуміліших, вірних.
Герули, християни за ім'ям і схизматики для кафоликів, покинувши побоїще, влаштували язичницькі поминки по Філемуту. Нарзес не зважився заборонити своїм улюбленцям, як він натякнув, хитрословий, полководцю Іоанну.
Гот по крові, ромей за звичками і, як усі ренегати, особливо нещадний до готів-італійців, Іоанн зрозумів Головнокомандувача Заходу. Нехай виснажуються і гинуть інші, а герули вбережуться до вирішальної години. Перемога зрадлива і холодна, як куртизанка. Солдати поодинці і групками підходили до Нарзеса, вимагаючи винагороди за відвагу. Дехто приносив трофей — відрубану голову, кисть руки, зброю. Трупи лежали купами. Зброя італійців не відрізнялася від зброї ромеїв, тіла теж. Хіба можна сказати, де взятий трофей? Нарзес платив.
Інші нічого не приносили, щоб порадувати зір Головнокомандувача. Такі особливо голосно вихваляли свої подвиги. Нарзес платив.
Хтось, отримавши з тички вуздечку, розцяцьковану кільцями та бляшками, грубо кинув нагороду під копита сумирного коня Головнокомандувача. Солдат помилився, думаючи, що позолочене срібло — начищена мідь. Нарзес наказав замінити відкинуту нагороду іншою, хоча з ним були вірні іпасписти, а солдат дикий і зарозумілий.
Поранені вимагали плати за кров. Деякі явно були вимазані чужою кров'ю, взятою в поранених; Нарзес вдавав, що вірить, і платив.
Усі хотіли бути внесеними до списків особливо заслужених. Нарзес нікому не відмовляв. Писці заповнювали довгі згортки ситовника. А між іншим, що більше кращих, то простіше. Відзнака, дана дуже багатьом, втрачає значення. Уже було записано понад сотню імен переможців Тейї, що кинули в рекса смертельний дротик. Перед ущелиною було все те, що було вчора. Сарисси, мечі, дротики, сутички, тіла. Тіла, сутички, дротики. Пилюга.
Пилюки стало більше. Витолочена ногами смуга землі стала ширшою. Засохла кров курила разом із землею.
Італійці поодинці відходили перепочивати. Ніхто не втікав. Ніхто не відступав.
Італійська фаланга поволі танула. Танула і фаланга ромеїв. Вона танула швидше за італійську. Ромеїв було в дванадцять разів більше, ніж італійців. Вони могли міняти трьох за одного.
Нарзес наказав піднести якнайближче до солдатів вино, хліб, м'ясо. Підводи підвозили міхи й амфори із свіжою, солодкою водою ріки Дракона.
Головнокомандувач, коли пилюку відносило, бачив, що хтось турбувався і про італійців. Там не було прислуги, як в імперському таборі, не було торгашів, які сьогодні за наказом задарма поїли й годували солдатів. Нарзес платив за все. В італійців поранені намагалися підтримувати сили товаришів.