— Немає ні елліна, ні іудея,— мовив старечий голос, що належав пресвітерові Топера.
Соборний храм Топера тільки на вигляд вражав багатством внутрішнього оздоблення. Провінції не Мали грошей. Росичі з необізнаності спокусилися на оманливий блиск каміння. Насправді алмази, смарагди, рубіни, сапфіри виготовлялися з прозорого і кольорового скла, підкладеного для іскристої гри тонкосплющеним сріблом, міддю, платівками перламутру. Підкладені — фальшиві коштовності. Пресвітера Малх знайшов у вівтарі, і його привабило лице топерського святителя. Малху хотілося поговорити. Не виявилося ритора — годиться священик. Малх привів пресвітера в будинок над морем.
— А хто ти племенем? — спитав Малх пресвітера.
— Ніхто,— відповів священик, вишколений в діалектиці.— Християнин не розрізняється за кольором шкіри. Церква єдина, як імперія. Даремно ти уподібнюєш імперію до здобичі ловця. Варвари з'являються, зникають, імперія живе. Варварів осяє істина в день, визначений богом. Я молюся за тебе, відступнику.
— Молися,— дозволив Малх з іронією.— Молитва шкодить тільки віруючим. Ви називаєте нас дикими. Але пригноблення людей — у вас. Розбещене військо, яке грабує своїх і неспроможне захистити їх,— у вас. А в нас один не упосліджує одного і всі справи — спільні, бо живемо ми в народоправстві. Наші князі їдять спільну їжу, вдягаються, як і всі. Ми слухаємося їх як досвідченіших та обізнаніших.
— Не вірю,— заперечив Асбад.— Ти говориш про Зо-
23 В. Іванов
705
лотий вік. Так було. Так не може більше бути. І я не бажаю такого життя. Безглуздо зрівноправлювати патри-кдя і плебея, комеса і солдата, землероба і землевласника...
— Почекай! — різко і енергійно перебив Асбада пресвітер. І, звертаючись до Малха, сказав: — У твоїх словах є правда: земний світ вводить нас в оману видимістю досконалості. Сатана розкидає сіті, він великий ловець. Остережись, переможцю. Істина тільки в Христі. Бійся бога і пекла у вічності мук.
У нас, росичів, немає пекла,— відповів Малх.— Наші боги скромні. Нехай вони мають різні імена вони однакові. А в тебе два різні боги. Ось слухай! Твій Христос учив милості й любові, спілкувався з людьми, не ставив себе вище за них. Другий бог, якого ви називаєте Отцем, злий і вередливий, як розбещений розкішшю базилевс. Твоєму Христові треба було відкинути старого бога. Він не зміг. У тому його помилка.
— Блюзнірство, схизма! — вигукнув Асбад.
— Хай бог простить тобі,— сказав пресвітер, на відстані благословивши Малха.— Живучи з варварами, ти, погрузаючи в мирському, забув основне. Земне життя коротке. Для своєї користі людина повинна думати лише про порятунок душі. Життя схоже на сновидіння. Смерть тіла — ось істинне пробудження.
— Неправда!
Малх, намагаючись зазирнути в себе, дивувався власному спокоєві. Зараз він зумисне аж ніби скрикнув, щоб роздражнити співбесідників.
— Неправда, ти брешеш, жрець! Душа людини прокидається з народженням тіла. Та помислимо про інше. Ви обидва хочете навічно потрапити в рай. Мудреці казали: вартість всього існуючого пізнається в порівнянні. Поки ви співатимете хвалу небесному базилевсу, інші смажаться у вічному вогні. Сморід паленого м'яса перетвориться на пахощі райських троянд. Яка— ж вартість раю, якщо там усі люди! А поки що, на землі, ви залякуєте пеклом інших, аби перетворити їх на данників.
— Ти ображаєш полонених! — вигукнув Асбад.
І знову пресвітер спинив нерозумного комеса. Топер-ський святитель хотів вселити колючку сумніву в Малхову Душу.
— Так, багато хто, іменуючи себе християнином, чинить згірш язичника,-— мовив пресвітер.— Та не бери часткове
за ціле. Розкаяння навіть в останню мить порятує твою душу.
— Мені каятися ні в чому,— заперечив Малх.— Я не брешу, не розпутствую, не краду. А ось цей комес, як і всі полководці імперії, брехливо побільшував кількість своїх вершників, щоб поживитися платнею мертвих. Спробуй заперечити, Асбаде! Здійснюючи переходи імперією, ти грабував твоїх братів-християн і дозволяв солдатам чинити те ж саме. Ти мордував, ти в страшних муках страчував твоїх рабів за найменший недогляд, з підозри. Ти купував для розпутства жінок. Ти розкидав дітей, не думаючи про наслідки блуду. Чи треба ще тебе викривати?
Асбад не відповів. Малх звернувся до пресвітера:
— Чи треба, щоб я вивернув і твою душу, як старий мішок? Так, щоб тобі захотілося відмовитися від сану?
— Як бажаєш, як бажаєш,— смиренно погодився той.— Я помиляюся, як людина, каюся, оплакуючи гріхи. Ніхто не святий. У стаді нічого не змінюється, чи /грішний пастир, чи ні,— захищав свій сан святитель.— В істинному віросповідуванні є міцність церкви. Рятує віра, а гріхи святителів не позбавляють їх права відпускати гріхи інших християн.
Учасник багатьох диспутів про догмати церкви пресвітер вів далі, переконаний у своїй правоті:
— Несправедливий ти в думках про рівність у земному житті. Аюди рівні в безсмерті душ, рівні в праві на порятунок. Бо й раб може бути прийнятий в обителі блаженних, а сановник — прогнаний. На землі бог, в своїх незрозумілих для людини намірах, дає одному багатство, іншому — злидні. Горе тому, хто порушує порядок. Мед землі — найстрашніша з отрут. У мене немає зла до тебе, колишнього християнина" А тепер відпусти мене.
— Не квапся,— сказав Малх.— Не за тобою останнє слово. Асбад ще не відповів мені.
Відчуваючи опору в пресвітерові, комес згадав розмірковування палатійських богословів:
— Душі потрібне смирення, а не воля. Все стається з волі бога. Грішучи, я каюся. Істинна Церква прощає мені, допускає до причастя. І я обновляюся. Людина підвладна спокусам.
Говорити з ним — пускати стріли в камінь. Малх сказав з утомленою посмішкою:
— Справді, цей комес міг би надягти твою рясу, святи-
23*
707
телю. Я не проти милосердя: нехай буде прощений той, хто щиро кається. Та чи не сприяє ваше щоденно-легке відпущення будь-яких гріхів їхньому безперервному повторюванню?
Пресвітер мовчав. Малх вів далі:
— У нас не ховаються за спину богів. Тому ми відрізняємо добре від злого. Ми перемагаємо вас не самою нашою силою, а й вашою слабістю.
— Мене ви перемогли стрілами,— заперечив Асбад.