А скіфи? Що? Вони ніби вагаються? їхній стрій розділився, витягнувся вглибину! А, боягузи затягують повід, щоб підставити під удар сміливих!..
Назустріч Геронтію в мить, коли думка перестає втілюватися в повільні слова, летів скіф. Злютовувалися два поривання — волі й м'язів, перетворюючи відчуття на політ. Коричневий варвар роздувався, розростався, мов велет.
Минув той час, коли таке ще викликало на Геронтія мимовільне тремтіння сумніву в собі. Зрілий воїн умів не пам'ятати страху перед міражем поєдинку. Він усім тілом знав, що і сам він у блискавицях обладунку і зброї, важкий, але легкий у рухах, на високому коні,— і сам він здається ворогові ще швидшим, ще страшнішим.
Прямо, прямо! Тільки б цьому не вдалося викрутитися! Занісши кривий меч для удару назустріч і знизу вгору, Геронтій легким натиском ноги спрямував коня трошки ліворуч, на одну волосинку, на тоненьку волосинку, щоб, з'їжджаючись з варваром правим плечем, мати більше простору для розмаху.
А! Скіф злякався! Як той гот під римською стіною... Він узяв ліворуч, він спізнився, затягнувся, йому не втекти! Геронтій умів рубати і наліво. Спершись на ліве стремено, комес вигнувся з розрахунку не розуму, а слухняного тіла: так! Остання чверть клинка захопить ліву щоку варвара. Описуючи напівколо знизу вгору, клинок просіче щелепу, вилицю і, щоб вийти через розколотий лоб, високо підкине зірваний шолом.
— Ніка! Ніка! Перемагай, убивай! — і Геронтій видихнув, як йому здалося, просто в обличчя скіфові воїнський крик-образу переможця переможеному: — Труп, труп!
Небо пішло вниз, земля стала небом, по якому мчали-мчали в частому переборі кінські ноги з навислими з кінських животів довгими ступнями людей. І ремінь попруги на кінському череві. І розвіяні хвости, наче очерет на фракійських болотах під Тзуруле в осінню бурю. І всі летіли, і всі бігли, все більше перекошуючись, все більше скривлюючись, котячись вбік, лягаючи набік, як колеса', що одірвалися на повному ходу. І котилися, перехняблюю-чись, перекособочуючись, коні, копита, колеса і лиця з пасмами довгих вусів. Гримів грім, тисячі свічок виблискували, як процесія довкола Софії Премудрості, і свічки тріщали так, що розривались кістки, і блискавиця вдарила в череп. Тиша, тиша. Спокій.
Відбивши одною рукою руку ромея, другою Ратибор скосив осяяного, як жар-птиця, сміливого вершника і, що міцніше обхопивши ногами гнідого, послав його лівіше, відходячи з дороги строю тзурульської кінноти, що стрімко наринув на росичів.
Добрі воїни, скачуть чудово, стрій уміють тримати! Ратибор не відчув до ромеїв ні гніву, ні злості. Йому ВОШІ були чужі, він прийшов воювати, і йому, обидворукому воїнові, хотілося б згарячу врізатися в ромеїв, як коси в соковиту траву, посікти живе колосся, змішати, розігнати. Так сокіл, вдарившись у табун гусей, збиває їх, що запишалися міцністю живого клину. Обтяжений владою похідний князь змушений був відмовитися від бойової забави.
Сьогодні не станеться поєдинків груди до грудей. Ратибор вимчав на горб, і ніби забув ромейський полк, який котився уже позад нього щільний, як обвал, наїжачений списами і мечами. Де інші?
Друге крило ромейського війська в своєму русі на захід наближалося до завершення мети. За свій успіх ромеї заплатили довгим пробігом. Забравши в коней шаленим на початку скачем свіжість сил, тепер обхідний полк ішов ступою, розтягуючись з очевидним наміром перехопити росичів, коли їх розкидає ліве крило і відкинуть основні сили.
Ромейське ядро чекало, але не бездіяльно. В кінній масі з'явилися просвіти. Жива стіна шикувалася, готова і стяг-нутися, і ще розширитися. /
Основна сила ромеїв давала росичам час дихати, як не квапляться на різниці оглушити ударом молота по черепу бика, за яким замкнули ворота.
Ратибор оглянувся на своїх. Сьогодні було суворо велено нікому не захоплюватися грою меча, палиці, обушка і шаблі.
Похідний князь розгадав задум ромейського воєводи. Крило, пробивши росичів, поставить за ними, на півдні, вздовж течії Гебра, ще одну кінну стіну. Залишені посеред поля із закритими з нього виходами, росичі стануть, ніби зайцями в тенетах.
Роські сотні дали себе пробити. Так ніби!.. Розступившись перед ромеями, росичі взялися за луки. Всі однаково навчені, роські лучники били без затримки, але з прицілом і без поспіху. Імперська кіннота не вміла стріляти, як не вміли стріляти й готські кіннотники, яких в Італії нищили стрілами варвари — федерати ромеїв.
Ні для чого було росичам без будь-якої потреби на широкій рівнині, де вистачить місця для перегонів, сходитися груди в груди, ламати строєм стрій. Росичі прийшли в імперію погуляти, а не накладати своїми головами.
Імперська кіннота могла б нагадати вершника, що з розгону влетів у зарості очерету. Тростинки шмагають, кровавлячи обличчя й руки, а кінські копита вгрузають у мокру трясовину. І ось уже замість скачки кінь зупиняється, б ється на місці, забризканий болотом, задихаючись, високо здіймаючи одразу опалі боки. Вершник розуміє, коли б і йому не довелося залишити кості в немилосердій тванюці.
Ромеїв шмагав не очерет, а стріли з твердим залізом, з пером дикої гуски на розщепі. Не трясовина була під кінськими копитами, а хрящуватий грунт Фракії. Та все ж коні спотикалися, падали десятками, сотнями, ніби під ними розступалася земля.
Фракійська низовина розкинулася від Понту до верхів'я річки Тунджі і далі на захід уздовж середньої течії річки Гебр. Вона тягнеться зі сходу на захід верстов на триста. З півночі низовина прикрита хребтом Планин, з півдня — Родопами. Зближаючись на заході, обидва хребти замикають там низовину.
Вторгаючись в імперію, варвари не могли обминути Фракійську низовину, їхні кінні загони, здолавши Планини, тут виходили на простір. Необхідність змушувала імперію тримати кінноту саме тут. Якомога скорочуючи армію, наполегливо й послідовно замінюючи живу силу фортецями, базилевс Юстиніан не вважав за можливе знищити базу кінноти в Тзуруле.
З ощадливості використовуючи військовополонених, імперія дбала про те, щоб засилати їх якнайдалі від батьківщини. Полонені перси, вірмени, сарацини, маври призначалися на захід, в Італію, в Іспанію, на північ. Полонені італійці, кельтибери, франки, галли, германці, готи засилалися на схід.