Звикнувши бути жорстокими і отримувати жорстокість навзаєм, несподівано розбуджені і кинуті враз на край існування між смертю і рабством, солдати стали слабші, лякливіші від дітей.
— Де комеси? Легати? Центуріони? — запитував Малх. Його не розуміли.
Хтось плакав, стогнав. Інші лежали чи сиділи, обхопивши голову руками, переживаючи час не знаного раніше жаху. Те, що сталося, ще не усвідомлено, надія вже втрачена. Лихові ніби не довіряють, як не одразу змиряється з пригодою той, хто втратив близького.
Легіони були природним дзеркалом імперії: безправ я, розрив зв'язків, себелюбство, самотність перед Владою, самотність перед богом, смиренність замість волі.
Легіони були здатні в руках умілих начальників до сміливого натиску: в бою солдат хоче чи не хоче, але захищає своє життя в прагненні вбити противника. Так само були здатні легіони втрачати самовладання, втікати, віддаючи себе на винищення, і переходити на бік противника. Легіонам імперії був потрібний поступовий рух. Вони досить стійко оборонялися в фортецях і погано — в полі. Відступати не вміли. Оточення війська навіть малими силами перетворювало стрій на отару.
Малх почув взивання пристрасної молитви:
— Боже великий, зглянься над грішником! Боже правічний, змилуйся! Прости мене, всемогутній! Храм, храм обіцяю тобі! Храм! Храм! Допоможи ж мені, Владико неба й землі! Вірую, вірую, вірую!
Вірування росичів дали душі Малха ясність, якої він раніше не знав. Боги дніпровських лісів не були схожі на повнокровних, пристрасних, вередливих мешканців еллінського Олімпу, які боялися вищої влади Долі. Нічого не було в роських богах і від неосяжно-троякого бога християн, який пас безпорадних людей з безжальністю еллінського Фатума і карав за вчинки, сподіяні з його ж волі.
Життя між росичами звільнило Малха від гніту пустопорожніх роздумів про сутність божества. Вірити? Не вірити? Нікому не потрібна відповідь. Треба жити за велінням совісті. Згодом похоронний вогонь допоможе душі покинути тягар мертвого м'яса і кісток.
Хто це тут молиться богу, пропонуючи йому хабаря за християнським звичаєм, як базилевсу чи сановнику?
Той, що молився, змовк, побачивши Малха. Широка габа на його туніці засвідчувала високе становище власника. Поруч нього сидів на камені старий у червоному одязі. Влучним ударом кінчика нагайки Малх змусив його підняти опущену голову. Вдивляючись в оточуючих, Малх помітив ще кількох, які лицями й одягом вирізнялися ¡3 солдатської маси. Покликавши товаришів, Малх вигнав з оточення десятків зо два полонених.
Сановник знову забурмотів молитви, намагаючись триматися ближче до Малха.
— Ти гадаєш, мене бог послав до тебе на допомогу? — спитав Малх ромея, відштовхуючи його ногою. Малхові потрібен був старий у червоній туніці. '
— Хто ти?
— Я Кирило, патрикій імперії,— пихато відповів старий. Його поголене обличчя у великих зморшках зберігало вираз гідності.
— Ким ти був у війську?
— Я командував двома легіонами.
— Куди ти їх вів?
— Я хотів зустріти слов'янських варварів, щоб вигнати їх з Фракії.
— Ти вже зустрів їх,— в Малха прокинулася іронія. Кирило не опустив очей. В юності він зазнав впливу
стоїчної філософії, яка не суперечить, на його думку, основам християнської релігії. Патрикій був старий, він прагнув спокою, та зумів сприйняти поразку, не згнічуючи серця.
— Я не зустрів вас,— заперечив патрикій.— Я був захоплений зненацька вами. Наші долі могли б скластися інакше.
Доля полонених залежить від волі переможця, а воля переможця — від обставин, що Кирило добре розумів.
Не так давно головнокомандувач Заходу Нарзес через кілька днів після битви наказав зарізати шість чи сім тисяч полонених. Більшість з них були перекинчики з імперських військ, але хто, особливо в Італії, зважав на колишні кампанії солдатів? Насправді ж Нарзес не міг обтяжувати своє військо охороною живої здобичі, а поблизу не виявилося портів для вивозу з Італії переможених. А коли б був порт — не вистачало кораблів. Ніхто й не подумав докорити головнокомандувачеві за влаштовану ним різню.
Зараз Кирило подумав, що вже уник загальної долі, до якої він був готовий. Варвар, що веде мову з ним, не відмовиться від викупу. А яка ж буде доля солдатів? Вона може виявитися найжорстокішою, що не позбавить Кирила внутрішнього спокою та самоповаги.
Між солдатами, що ходили під знаменом імперії, і полководцями, які служили їй, не було духовного зв'язку. Вожді варварів, дивлячись на нове для них через вузьку щілинку власного світорозуміння, могли осягнути чи засвоїти імперію тільки після довгого спілкування з нею.
Кирило не мав наміру кланятися варварам, які були для нього такими ж низькими, як імперський охлос. Попереду могли бути дні поневірянь, доведеться терпіти.
Малх не захотів марнослівного змагання з пихатим пат-рикієм.
— Хто це? — спитав він Кирила, показуючи нагайкою на доброго християнина.
— Пресвітлий Олександр, логофет,— відповів патрикій.
— Славна здобич! Після щуки — жирний осетр.— Рось-ка нагайка протяла шкіру на щоці Олександра. Здирники податей — п'явки, логофет — спрут.
Сановник вчепився за стремено слов'янина.
— Не квапся, почекай, пресвітлий,— улещав логофет варвара, який володів еллінською мовою.— Викуп, викуп! Я безсилий старий, старий. Не вбивай. Я заплачу тобі ціну десяти молодих рабів!
Малх думав, що вічність минула з днів, коли він був не людиною, а підданим. Неслухняне серце, чому в тобі прокинулася давня злоба?
Вхопивши логофета за вухо, Малх обіцяв:
— Можливо, я відпущу тебе, і навіть з цілими вухами, носом і пальцями. Якщо ти будеш слухняним, як ягнятко, черв'як!
За вміння закругленими ножицями обрізати золоту монету так, щоб та не втратила форму, візантійці прозвали логофета Олександра Псалідіоном — Ножицями.
Недавно він був посланий у Фракію, аби ще раз довести, що різка збирача податків вартніша за меч полководця. Вторгнення варварів захопило логофета в Юстиніанополі.
Префект Фракії залишив місто на одну когорту, і логофет вирішив, що намет полководця, захищений двома легіонами, надійніший, ніж міські мури.
Пора була рання, але сонце припікало. Ратибор наказав підігнати полонених до річки. Нехай п'ють. У росичів не було зла до ромеїв. Уміючи судити про інших тільки по собі, росичі бачили в імперських солдатах захисників рідної для тих землі.