В першій когорті другого легіону Кирилові показали дротики з такими м'якими наконечниками, що вістря затуплювалося об дерево щита, замість того щоб застрягати. З брутальними лайками солдати звинувачували начальників у шахрайській змові з постачальниками. Кирило обіцяв розслідувати і усунути легата, який командував когортою. Легіонери не відпустили патрикія, поки він не призначив легатом названого ними центуріона.
В другій когорті патрикію довелося оглядати чоботи і переконатися, що шкіра зовсім гнила.
Полководець обіцяв, обіцяв... Легіонери кричали, проклинали, вимагали, торгувалися.
Тихої і теплої ночі начальник і солдати спали під зорею. Сон старих легкий. Перевіряючи караули перед світанком, Кирило переконався, що багато хто спав на посту. І не лише спираючись на списи, що було давньою, як війна, хитрістю солдатів, а й лежачи.
На погрози штрафом солдати відповідали зі сварливим нахвалянням: вони живцем з'їдять варварів.
Перші сто шістдесят стадій від Юстиніанополя на захід імперська дорога була прокладена лівим берегом Гебра.
Денний перепочинок другого дня походу випав біля мосту через Гебр — дорога переходила на правий берег ріки. Тут річкова долина, впираючись у порослі лісом стіни гір, своєю шириною не сягала більше п'ятдесяти стадій.
Перед мостом стояв, трохи скосившись, масивний стовп. Фракійська земля вперто засмоктувала важкий камінь. Та ще можна було розрізнити римські цифри, викарбувані два з половиною століття тому, за правління базилевса Костянтина: МСССССХХХІУ.
Тисяча п'ятсот тридцять чотири стадії від візантійського Мі лі я, який стоїть на майдані Августе ї перед будівлею сенату.
Дорожна застава, влаштована у вигляді укріплення перед мостом з мурами і з двома баштами, з'єднаними аркою, перекинутою через дорогу, була порожня. Селище з двадцяти чи двадцяти п'яти будівель, розташоване недалеко від мосту, теж було покинуте.
Центуріон, зобов язаний перевіряти всіх, хто користується дорогою, відійшов у Юстиніанополь з першою звісткою про варварів. Жителі втекли в Юстиніанополь чи поховалися де змогли і зуміли.
Солдати захоплювалися пошуками схованого майна в будинках, у льохах. Коли буксини покликали в дальший похід, багато легіонерів спізнилися стати в стрій. Бігти в латах може тільки досвідчений атлет. Відсталі приєднувалися до обозу, влаштовувалися на підводах. Начальники ніби не помічали цього. Легіони йшли шумно, весело.
Війна — солдатське щастя.
На відстані півпереходу латної піхоти на захід від мосту через Гебр і на південь від імперської дороги долина ріки була вигорблена невисокою, але крутою гіркою, вкритою сірими грабами.
З дороги ця гірка не була дуже помітна. В порівнянні з піднятим ззаду Родопським хребтом, який навалювався дикими кручами і здавався зовсім близьким, підвищення губилося для ока. Його давила гора, відома під назвою Козяча. '
Зате з вершини онучки Родопів як на долоні були і долина Гебра, і вся дорога, і міст з малою фортецею. В широкій ущелині бігла маленька, але бурхливо-піниста річечка. Тут роське військо знайшло собі зручний захисток і від сонця, і від очей ромеїв.
Далеко перед собою похідний князь Ратибор випустив роз їзди. Вершники парами скрадалися узліссями, ховаючись у затінку, пильні — свої, ненаймані. Ще до переходу легіонами мосту роські рухливі застави виявили спочатку ромейські дозори, що випередили легіони на верству, помітили і легіони. Самі ж залишилися невидимими.
Зупинка на другу ніч, заздалегідь визначена Кирилом на карті, випала верстов за чотири на північний схід від грабової гірки.
Порожньо було перед ромеями. Кіннота Владана в своєму русі до Філіппополя і росичі, прямуючи на схід, опустили завісу, не проникну навіть для імперських вивід-ників-підглядачів.
Двадцятиверстовий перехід у літню спеку нелегкий для панцирної піхоти. Зморені і без особливого порядку мані-пули розташовувалися на нічліг, а Ратибор і роські сотники рахували легіонерів з такою ж точністю, з якою Рикіла лічив їх самих на дунайській переправі.
Піхота старого Риму не лягала спати, поки не був викопаний рів довкола табору, поки земляний насип не їжачився рогатками з гострого кілля, поки табір-фортеця не закривався трьома ворітьми. Потім, звикнувши грати імператорами, солдатська вольниця звільнила себе від важкої нудної щоденної роботи. Хоча захлялі духом юстиніанські легіони і відучилися розпоряджатися престолом імперії, та завойоване раніше збереглося, і в походах солдатів можна було змусити окопатися лише при очевидній небезпеці.
Підходив обоз на биках, маніпули розбирали припаси. Потягло димком з-під казанів. Сонце хилилося до Родопів. Поволі, поволі поповзли маленькі загони — нічний караул, зупинками позначаючи межу табору.
В тихому повітрі табірний дим не покидав місце стоянки. Скоро дим разом з нічною млою від Гебра втопив ромеїв у блідому озері спокою і сну.
Похідний князь Ратибор, і старий Крук, який покинув заради нападу на імперію князь-старшинство в колишньому роді зрадника Плавика, та всі інші старші, на кому лежала відповідальність перед Россю за цілість війська, не з легким серцем переступили імперський кордон. У себе росичі встигли перепочити від щорічного страху перед Степом. Ромейська імперія і далі уявлялася кам'яним громаддям, в якому на золоті і сам в золоті сидів базилевс Теплих морів, а його охороняло непереможне військо-ле-гіон.
Десять років князь Всеслав не полишав думки про похід на імперію, десять років засилались вивідники до уголичів, до тиверців і поверталися до князя з невагомою здобиччю розповідей про ромеїв.
Добре в бою старому, досвідченому вершникові, коли під ним молодий кінь. Він і стримає його запал, і спрямує за своєю волею. Ратибор вів сотні молодих росичів, сповнених сили, завзяття, молодецтва. Перемога під Новоюстиніаною переконала військо в перевазі над ромеями. Отут і треба міцніше взяти поводдя в руки.
З обачністю, в якій жив страх перед невідомістю, Ратибор вступив у битву з легіоном Геракледа. Він пильно стежив за ромеями, коли вони йшли до смертної для них галяви.
Могутньо вони йшли. У твердих латах, у твердому строю. Хоробро стояли під стрілами. Хоробро хотіли напасти, правильний був їхній порив. І раптом вони враз зламалися, наче гнилий сук. І своїх потім зрадили. Правду казав Малх: у ромея серце підточене, як червиве яблуко. Імперія — золотий плід, твердий тільки зверху.