А битися довелося по-справжньому. За тих часів кожен купець зі своїми прикажчиками та робітниками умів володіти зброєю, при необхідності захищатися на суші від розбійників, на морі — від піратів. До того ж неаполітанська колонія приймала в своє лоно одновірців, утікачів з Палестини. Ці живі осколки відчайдушних повстань людей у відчаї приносили навики бою в строю.
Скоряючись одному з таких бувалих бійців, іудеї підпустили ромеїв якнайближче.
В жорстокій сутичці Перана скинули з муру. Дах якогось будинку і тверді лати порятували ібера від каліцтва. Солдати розгубилися і, зазнавши більших втрат, ніж іудеї, швидко відступили.
Досвідчений ватажок утримав своїх від переслідування. Зрозумівши, що нема більше сенсу охороняти мур і ворота, іудеї пішли у свій квартал.
Саме в цей час на Іудейську вулицю увірвалися гунни, які проникли в місто через покинуті охороною і кимось відкриті західні ворота.
Бій з таким противником у відкритому полі завершився б для іудеїв швидким і цілковитим розгромом. У тісноті вулиці і пішки гунни були позбавлені своєї бойової сили — маневру вершників. Та й зібралися вони за здобич-
1 Террачина, Формі я, Гарільяно недалеко від Неаполя. Автор свідомо допускається неологізмів, називаючи пункти сучасними іменами.
20 В. Іванов
609
чю, а не воювати. Гунни втекли після короткого, але кровопролитного для обох сторін поєдинку.
Таке траплялося і в інших містах, відданих на пограбування. В одному із кварталів захопленої персами Антіохії не гарнізон, а кілька сотень зеленої молоді, сяк-так озброєної, успішно годинами відбивали і громили зграї грабіжників, на які розпалася переможна армія. Щоб розбити купку героїв, довелося втрутитися самому Хосрою, владиці персів, який особисто командував армією.
Окрилені успіхом, іудеї приготувалися до захисту обох входів у вулицю.
Іудейські квартали були небачено особливим зборищем будівель, чудово пристосованих до захисту від злодіїв, грабіжників та різних випадковостей.
Споруди, злившись стінами, здавалися єдиним масивом, щільним, як вулик, із захованими всередині двориками і терасами, складами, фонтанами, зараз сухими, і кількома колодязями, в яких вистачало води. Будинки, затиллям упираючись у міський мур, відкривалися на вулиці дюжиною виходів. Це було щось схоже на печери, досить широкі, щоб міг заїхати віз, запряжений парою волів. На висоті двох людських зростів виходи перекривалися підлогою другого поверху. Двері були і вузькі, як бійниці, і широкі, щоб пропустити людину з чималою ношею. Схожі входи зустрічаються в деяких мурашниках.
Від вулиці і з боків вікна починалися на рівні третього поверху.
Так розбудовувався іудейський квартал. Без загального плану будівлі ліпилися до будівель, нестача місця змушувала лізти вгору. Тут жили, плодилися. Звідси несли бігом на кладовище тіло померлого, загорнуте в шмат нової тканини. Тут знайшлися місця для товарів, сховки для цінностей, закутки для дитячих ігр, затишні куточки, де могли зійтися жінки, щоб на свободі, далеко від чоловіків, поговорити про свої радощі, хвороби, дітей, чоловіків і сусідів.
Такі квартали були жахом для архітектора. Та почуття особистої і спільної захищеності замінювало потребу в красі форм. Потворно, зате надійно. Тісно, але тепло.
Групи солдатів, які шукали здобичі, не раз помічали іудеїв. Вважаючи цих латників своїми, солдати вирушали шукати інші незайняті місця.
Дві невеликі банди, які чи то прорвалися, чи то їх
пропустили до середини Іудейської вулиці, були перебиті, але життя своє віддали дорого. Валялися трупи, кров забризкала стіни вулиці-прощелини.
До полудня чутки про іудеїв, які засіли в місті поблизу порту, дійшли до Велізарія. Перан, що очухався після падіння і вже ситий здобиччю, згадав про вчинений йому опір. Хто міг подумати: в цілком забраному в полон і пограбованому Неаполі ще знайшлися не зачеплені грабежем місця і сили, які чинили опір!
Під рукою у Велізарія не було солдатів. Зникнення війська після перемоги. Ніякої влади. Під Карфагеном Велізарій був покинутий навіть іпаспистами і майже в цілковитій самотності пережив багато важких годин у чеканні, що втеклі вандали отямляться і повернуться. Як легко перемога могла перетворитися на поразку! В Неаполі попри все можна було спокійно чекати, поки солдати не стомляться грабувати і не переситяться гвалтом.
Велізарій доручив Перану взяти із собою лише іпаспистів. Іудейський квартал обіцяв чудову здобич.
Зараз там були тільки свої, раби-іновірці були завбачливо вигнані. Не тому, що годуючи раба, годуєш ворога. Ізраїль умів тримати залізною рукою все взяте силою чи куплене. Інше тут заховувалося — не змішати з чужою свою кров на землі і шляху душ, звільнених від тіла.
Пам'ятаючи науку, що мав він на мурі, Перан остерігся хапати голою рукою розпечене залізо. Іпасписти наступали на Іудейську вулицю залізними черепахами з двох кінців. Стіни щитів з бивнями важких сарисс. І злива дротиків з-за стін.
Не бажаючи ризикувати, іпасписти натискали, не кваплячись. Іудеї гинули, незважаючи на відчайдушну мужність людей, які самозречено захищають своє вогнище, своїх і себе.
Ті, що помирали, молитовними окриками квапили бога. Пора йому прийти на допомогу своєму народові! Пора! Все менше залишалося тих, хто бажав пришестя істинного Месії.
Зламавши опір на вулиці, ромеї не зайшли всередину вулика. Над в'їздами-печерами відкрилися люки, полилася кипляча олія.
Відкинуті з вулиці, іудеї не хотіли втрачати надію. Вона билася метеликом на вогні.
Прискакав Бесс, пінячись злобою і жадібністю. Викурити ос димом? Ні, можна спалити соти! Привезли тарани.
20*
611
Обвалилася перша стіна. Надія ще трималася. Та не знайшлося ні Самсона, ні Давида. Архангел загубив огненний меч. Бог Авраама, Ісаака і Якова забув свій народ. Не сотворив він чуда з тих, якими сповнена історія іудеїв, сповнена для того, щоб скрасити останній подих помираючого.
8
Перейшовши через багаття, розтоптане ногами масса-гетських коней, слов'янський загін опинився серед запізні-лих. Ще не набралися істинно-воїнського досвіду поспішати на пограбунок. Поблизу воріт вулиця була заставлена будівлями, бідний вигляд яких не розбуджував корисливості завойовника. Тут було гніздо найбідніших городян, які промишляли дрібними ремеслами, роботою в порту, на корабельнях. Двері розчинені, всередині ані душі. Тут не наловиш і рабів. Массагети недарма кинулися в глибину міста.