Велізарієве шатро було оточене наметами іпаспистів, і солдатам не вдалося пройти до полководця. Зенон домігся, щоб викликали одного з наближених Велізарія, Павка-ріса, теж ісавра. Говорячи своєю мовою, Зенон легше міг порозумітися. їхня розмова була швидка, наче поєдинок вершників.
— Я знаю, як узяти Неаполь,— заявив Зе^нон.
— Скажи! — звелів Павкаріс.
— Скажу Велізарію,— відповів Зенон.
— Мені скажи, і тут же! — ударив Павкаріс.
— Тут же, але тільки Велізарію,— відповів Зенон. Відчувши гідного супротивника, Павкаріс запропонував
сторгуватися:
— Ти скажеш мені, і я поведу тебе до Велізарія.
— Ні! —вперто стояв на своєму Зенон.
— Так! — наполягав Павкаріс.
Зенон плюнув на землю, прокляв Павкаріса і вдав, що хоче піти. Побоюючись неприємностей, Павкаріс здався.
Та все ж довелося чекати. Велізарій був зайнятий. До його шатра нікого не підпускали. Щоб уникнути підслуховування, самі вартові стояли не біля шатра, а по краях чисто виметеного майданч'ика.
Усівшись на землі, слов'яни задрімали під буркотіння Зенона, який вважав, що таємними справами полководець міг би зайнятися і вночі.
Цього ранку листи були доставлені одразу з Візантії, із Сіракуз та з Тергесте, портового міста, розташованого у верхньому куті Адріатичного моря.
Пергаменти із Священного Палатія були написані Нар-зесом.
— Він усе більше лізе в чоловічі справи, триклятий
19 в і ванов
577
євнух! — грубо сказала Антоніна. Не було потреби підігрівати неприязнь Велізарія до Нарзеса. Дружина полководця і не мала такого на меті. Вона говорила те, що думала.
Вони сиділи втрьох — чоловік, жінка і ритор Прокопій, свій чоловік, якого Велізарій і Антоніна давно вже ні в чому не соромилися. Понад десять років тому Юстиніан призначив радником Велізарія вченого ритора Прокопія. Потрібний чоловік для таємного листування, в якого до того ж можна отримати необхідне посилання на закон, на приклад в історії. Супроводжуючи Велізарія повсюдно, Прокопій описав війну з персами, з вандалами, тішачи гонор Велізарія й Антоніни. Він ставав відомим як історик. Його уласкавлювали, йому довіряли.
Антоніна теж бувала з Велізарієм у походах. Церковники вказували на Велізарія як на істинного християнина-сім'янина. Прокопій знав, що Антоніна була волею й розумом свого чоловіка, коли не спускала з нього ока.
Ця жінка недарма була подругою базилиси Феодори. їх споріднювали холодний розум та вміння володіти інстинктами чоловіка. З педантизмом ученого Прокопій відзначив не більше чотирьох чи п'яти порушень Велізарієм подружньої вірності. Короткі насильства, які здійснював переможець у захопленому місті. Прокопій був певен, що колишня куртизанка не надавала значення таким дрібним випадкам у побуті чоловіка. Але будь-чия спроба вплинути на рішення Велізарія могла викликати гнів його дружини. Прокопій надто багато знав, щоб не розуміти небезпечності свого становища. Він умів підтакувати, не дуже принижуючись.
— Нарзес...— зневажливо сказав Велізарій.— Каплун, що корчить із себе Кая Цезаря чи Костянтина.
Євнух-вірменин не мав досвіду орудування військами, проте всі знали, що Юстиніан слухався порад скарбія у справах війни. Нарзес сміливо висловлювався, міг накреслити на малюнку перешиковування армій, відтворити план укріплень. Хранитель Священної Скарбниці вмів не лише лічити гроші навіть у чужих кишенях — він володів багатогранними знаннями. Божественний базилевс помічав таких людей.
А Велізарій не пішов далі вміння підписати своє ім'я і прочитати текст по-еллінськи, якщо слова були написані великими буквами.
Нарзес писав скорописом.
— "Божественному здається повільним просування
тдоїх військ. Справді, чи не помиляєшся ти, даючи ворогу час укріплюватися? Найвеличніший вважає доречним якнайшвидше твоє просування до Рима. Та що кажу я! Не просування — вигнання варварів з міста, другого в імперії! Та чому тільки вигнання? Знищення нечестивці в-аріан — ось про що хоче почути Найєдиніший..."
Прокопій читав з певною урочистістю, непомітно для себе наслідуючи манеру базилевса промовляти слова. Немає сумніву, Нарзес писав під диктовку. Кучеряве багатослів'я Юстиніана було знайоме. Хто стикався з Палатієм, то знав, як не любив Юстиніан чимось зв'язувати себе.. Часто він волів наказати комусь, розпорядитися.
— "Можу сповістити тобі про події в Далмації,— читав далі Прокопій.— Мунд не виправдав Найвищого довір'я, вчинив найганебніше. Під Салоною його молодий син Маврикій, командуючи малим загоном, зустрівся з готами. Вступивши в бій з легковажністю молодості, Маврикій був убитий разом зі своїми. А Мунд замість того, щоб готувати війну для користі Благословенного, впав у, нерозумний гнів батька і безладно рушив на готів. Військо мало успіх, але сам Мунд, захоплений нечестивим почуттям помсти, сам особисто переслідував готів і був убитий. Разом з ним загинуло і багато наших інших начальствуючих, підбурених таким безглуздим прикладом і так погано керованих. Залишившись без управління, наше військо відійшло в розгардіяші. Равенна стала для нас недоступною. Такою невдячністю відповів Мунд на всі милості до нього Незрівнянного..."
— А! — вигукнув Велізарій.— Пречудова звістка! З неї Нарзесу слід би було розпочинати, клянуся святою трійцею!
— Нарзесу? — перепитала Антоні на, поблажливо посміхаючись.— Ти слухав слова базилевса. Подумай про їхнє справжнє значення..*.
Антоні на не звикла щадити себелюбного чоловіка. Завдяки масці свіжості, створеній мистецтвом масажу і секретних утирань, вона здавалася молодшою сестрою Велізарія і старшою свого двадцятирічного сина Фотія, народженого до зустрічі з полководцем.
Але новина справді була радісною. Мунд у званні Головнокомандувача Заходу рухався на Північну Італію з більшими силами, ніж ті, які підпорядковувалися Веліза-рію. Уява Антоні ни й Велізарія малювала перемоги Мун-да, захоплення Равенни, взяття Мілана. Сили готів стояли
19*
579
на півночі. Здавалося, там, а не в Римі повинна вирішуватися доля італійської війни.
Туди послали Мунда, а не Велізарія, переможця вандалів. Юстиніан не забув Велізарію його вагання в дні бунту, не забув викриків охлосу під час тріумфу полководця після перемоги над вандалами.