В темноті можна було тільки колоти. Іпасписти зламали перешкоду, розтоптали тіла і виставили на арену залізну голову строю. В тисняві демос гинув, не встигаючи зрозуміти. Витискувані своїми ж, іпасписти якісь хвилини здавалися молотом, держак якого застряг у проході. Враз щільна маса убивць розширилася, солдати розріджували стрій, щоб було місце розмахнутися зброєю. Озвірілі окрики убивць потонули в загальному воланні жаху й відчаю.
Над свідомістю людей віками працювала сентиментальна легенда про рицаря-воїна, який, зневаживши слабкого супротивника, шукає собі рівного силою, зброєю, вмінням. Неподатливий лак покриває і македонян Александра, і стару гвардію Наполеона. Проте кожна війна велася з єдиною метою грабунку. Не було армії, яка відмовилася б бити беззбройних; переможець завжди вивертав кишені переможеного; на рицарських турнірах той, що вигравав, здавалось би, несерйозний поєдинок, отримував зброю і коня того, що програвав; а сила завжди доводила тільки силу, але не справедливість.
Іпасписти насолоджувалися м якістю тіл і здавалися самі собі вовкулаками із зубами-мечами, кігтями-кинджа-лами. Від дихання, від гарячих тіл, від крові, що щедро виливалася із широких ран, у холодному повітрі над ареною зависав ніби туман.
Давній автор, чиє ім'я забуто, залишив кілька рядків правди про образ стародавнього Бога Війни:
І в тобі сидить людожер.
Кров пам'ятає твоя, хоч не знаєш ти,—
вогонь, обгорілий рожен з уламка списа,
багаття з людських костомах
і обгризений череп, яким качається собака...
Мунд наказав пробити стіну Палатія, вибравши місце південніше від портиків Маркіана, кроків за сто від моря. Звідси до короткої стіни іподрому було рукою подати.
Хтось біг, хтось кричав, надаремне і марно намагаючись попередити про появу війська. З моторошних зойків, які змінили бджолине гудіння іподрому, Мунд зрозумів, що Велізарій зумів увірватися і розпочати розправу.
Готи й герули вийшли до воріт Некра '. Через загальну недбалість ворота були розчинені, прохід не охоронявся.
— Пастка,— сказав Філемут, нагадуючи про відступ ох-лосу з майдану Августеї, і забув, що він тоді надто пізно зрозумів свою помилку.
— Кого хоче погубити, позбавляє розуму 2,— відповів римською приказкою Мунд.
Поки готи й герули пробиралися до іподрому, демос, до певної міри захищений своєю власною масою, спробував вчинити опір іпаспистам. Біля входу венетів на самій арені і на нижніх сходинах трибун утворилося щось схоже на пояс битви. Жертвуючи собою, сяк-так озброєні демоти спробували, діючи згори вниз, зупинити іпаспистів Велізарія. Вторгнення Мунда і Філемута зламало волю до опору.
Герули увірвалися на верхню галерею, яка панувала над усім іподромом з висоти майже сорока ліктів. Бунтівники, що опинилися там, були перебиті, багатьох скинули чи вони самі повипадали назовні з прямовисної стіни, ламаючи собі кості.
За цим разом Філемут не забув видоїти арсенал Палатія. Крім двох сагайдаків з шістьма десятками стріл, крім запасних тятив і лука, кожен герул отримав ще сотню стріл, зв'язаних, як житній сніп.
Захопивши галерею, стрільці зайнялися байдужо бездушним винищенням цілей.
Ні Велізарій, ні Мунд не насмілилися вторгнутися на іподром через Основні ворота, з боку майдану Августеї. Полководці боялися втонути, бути зім'ятими багатолюддям. Але тепер був час перекрити шлях порятунку охлосу. Філемут наказав стріляти по воротах. Присідаючи, підстрибуючи, комес-патрикій з лицем вепра підганяв своїх. Керувати можна було тільки жестами, ніхто не чув і власного голосу. Та все ж герульські стрільці вигукували два ромейські слова, які знав кожен найманець:
1 Ворота Некра — Мертві ворота. Звідси вивозили тварин, зацькованих під час гри.
Quod vult perderé, dementat. Звичне в розмові скорочення приказки, яка повністю читається так: "Кого Юпітер хоче погубити, того насамперед позбавляє розуму".
— Руде м'ясо! Руде м'ясо!
Внизу, на арені, готи подали руку іпаспистам Велізарія. Сам Велізарій при всій жадібності до особистої участі в бою раптом охолов. Він стомився. Хоч якою великою буде його заслуга, він наперед огудив її сумнівами. Його себелюбство корчилося — щойно годину тому, ні, ще менше, він, дурень, умовляв Юстиніана покинути Палатій, ні, втікати, як назвала Феодора безглузду обережність лякливих радників. А-а-а!.. Він злякався баранів! Він стогнав, добре що ніхто не міг чути болісного завивання прославленого звитяжця.
З військовою безпосередністю Велізарій забув власні відчуття, як забуває солдат тривогу перед боєм в блаженний час зважування здобичі. Але з тією ж солдатською простотою Велізарій розумів, що нехай Мунд і не справився б без його зачину, заздрісники припишуть лаври перемоги не Велізарію. Полководець клявся собі надалі слухатися Божественного, не балакаючи.
Через нечисленність слов'янської схоли Ри/сіла Павло не мав ваги. Звістку про появу суперника базилевса комес сприйняв із спалахом жадібності: відкриваються двоякі можливості, з'являються спокусливі складнощі. Зборище заколотників на іподромі Рикіла оцінював правильніше за Велізарія: охлос у пастці. Зірка Юстиніанового суперника не зійде, зуміти б відзначитися служінням теперішньому Божественному. Із вдало обраного місця він спостерігав, як утікають заколотники, що вирвалися з Головних воріт. Рикіла вирішив трохи затриматися в руїнах Халке. Звідси була дорога в Палатій з міста, Палатій зараз оголений. Якщо вони кинуться до Палатія... Рикіла уявляв себе рятівником Божественного, наперед вигадуючи героїчні деталі бою в руїнах. На жаль, "руде м'ясо" бігло на захід. Далі вихід припинився. Невдаха рятівник, побоюючись докорів за бездіяльність, повів свою схолу слідом за Ве-лізарієм.
Під портиком венетів, як на різниці, згустився дух крові та випущених нутрощів. Іподром замовк. Стало чути істеричне іржання коней, дикий рев хижаків, верески звірини, замкнутої в обширних приміщеннях під трибунами. В багатьох місцях іподрому, розбившись на групи, іпасписти і готи ще вбивали. Ще дзявкали тятиви герульських луків.
Якщо й вважають, що жити не так уже й обов'язково, якщо дехто з людей з дивовижною для інших легкістю вкорочує чуже життя, то все-таки кожне життя — своєрідний всесвіт. Треба затратити багато років, щоб хоч наближено до правди зобразити винищення десятків тисяч, хоча їхній загальний перехід у небуття зайняв тільки одну годину.