— Успіху вам і щастя...
Грубий акцент нагадав спафарія Арсака. Хіба він там? Іпатій не пам'ятав, щоб Арсак проводив його далі Бу-колеону.
На березі метнулися тіні бездомних собак, почулося гарчання, загрозливе і жалібне. Брати зійшли вгору між сітями, розтягнутими на тичках. На затишному від вітру березі різко пахло смолою сітей і рибою.
— Почекайте,— сказав Пробує,— я не піду далі, прощавайте.
— Прощавай,— стомлено відповів Іпатій.— Але куди ж ти підеш?
— Не знаю. Хай змилується наді мною Христос, над вами... над нами всіма...
— Ми будемо молитися за тебе,— сказав Іпатій.
— Я теж. О, горе нам, горе!
— Почекай, маленький! — з м'якою турботливістю гук нув сорокап'ятилітній тридцятилітнього.— Візьми. Ось солі ди.
Відповіді не було.
— Благородний Іпатій чудом врятований з Палатія! Ослоподібний тримав Іпатія в ув'язненні! Бог вивів його з тюрми!—кричали на вулицях Візантії.
— Та де ж він?
— У своєму домі! Коло цистерни Бона.
— Біля святого Феодосія! Але хто ти, сину мула, який не знає житла небожа базилевса Анастасія?
— Ходімо до нього. Нехай він розкаже про задуми убивці!
— Я пропоную оголосити його базилевсом!
— Іпатій базилевс!
— Базилевс Іпатій, Іпатій!
— Нехай обіцяє брати не більше податків, ніж при його дядькові!
— Він роздаватиме хліб!
— Він видасть нам на розправу Носорога!
— І Трибоніана! І Євдемонія!
— Нехай він дасть мені Коллоподія на одну мить, мені вистачить!
— А, він кине нам усіх пресвітлих, як звірів для цькування!
— Будуть багаті змагання з нагоди нового правління!
— Іпатій базилевс! Базилевс!
Очевидець бунту записав: "Зі сходом сонця поширилась звістка, що Іпатій повернувся додому. Весь народ кинувся до нього, проголошуючи Іпатія базилевсом".
Зовсім не таке щасливе, зовсім не таке вдале правління Анастасія згодом навіть історикам здавалося далеко світлішим часом, ніж Юстиніанові роки. Тим більш прасини були схильні, терплячи кривди від Юстиніана, перебільшувати достоїнства свого покровителя Анастасія. Люди вміють підносити минуле на шкоду сучасному, але правління Анастасія не затьмарювалося продумано жорстоким переслідуванням некафоліків. Анастасій знищив податок хри-саргіон, який накладався на все знаряддя, необхідне для існування людини, навіть на руки найманого слуги, на собаку сліпого жебрака, на ослика рознощика. Розорлива для землеробів епібола і синона були винайдені при Анас-тасії, але по-справжньому застосовані Юстиніаном. Податковий прес чавив не так жорстоко за правління Анастасія. Суди судили справедливіше. Легко зрозуміти, що коли дні безвладдя не змогли висунути кандидата на престол, звістку про появу небожа Анастасія можна було зрозуміти, як вихід, як знахідку. Але яким же чином ця звістка поширилася із швидкістю степової пожежі?
Колишній центуріон Георгій, що став досить відомим під прізвиськом Фарбувальник, та його друг Гололобий були розбуджені криком:
— Іпатій базилевс! Іпатій скинув ослоподібного! Ходімо до дому Іпатія!
Вчора на іподромі Фарбувальник втратив три чверті свого загону. Глум над Юстиніаном ослабив серця. Поширилася думка, що далі робити майже нічого: Юстиніан утік. З Фарбувальником залишилося чоловік до сорока. "Мої іпасписти" — так він охрестив їх, по-дружньому жартуючи. В Октогоні під ноги Фарбувальника потрапило кілька тарелей і чаш. Срібло купило всім сердечну гостинність в одній дешевій таверні поблизу майдану Бика. Господар був радий відвідувачам, які в тривожні дні платили не погрозами. В низьку і темну залу вели шістьом сходинок. Спали покотом на соломі, якою взимку, щоб було тепліше, застилають підлоги візантійських таверн.
Прокинувшись, Фарбувальник схопився. З відчинених дверей вниз тік струмок холодного повітря. Крик віддалявся.
Іпатій? А чому б і не він! Фарбувальник розбуркував тих, хто досі не зміг виспати вчорашнє вино. Господар таверни з двома слугами ніс кошики з хлібом, дерев'яні таці з холодною свининою і телятиною, розпечатані амфори. Поверталася лихоманка "бунту. Давилися шматком. Нехай буде новий базилевс. Один бог у небі, одне сонце гріє. В домі — господар, у сім'ї — батько. Іншої влади не буває. Змінити базилевса, життя стане кращим. Хоча б тому, що він не помститься за бунт. Хоча б тому, що він побоїться долі попередника. Хоча б тому, що новий ще нікого не скривдив. Небіж Анастасія? А це ж уже зовсім непогано. "Я повернуся у військо",— думав Георгій Фарбувальник. "Я піду за Фарбувальником",— думав Гололобий. Кожен бачив краще, ніж сьогоднішній день.
Худий, довгорукий і по-особливому спритний у своїй справі, господар квапився догодити гостям. Він усміхався,
ланявся, запобігав, називаючи кожного найдобрішим, най-люб'язнішим, наймудрішим, найпрекраснішим, найщедрі-шим... Щонайкращі якості і в щедрому достатку висипалися з його язика, мов добірний горох з лотка. Звичайно ж, він візьме на збереження все срібло — це чудові речі, великої ваги, великої ціни. Христос свідок, він усе збереже, від нього не буде ніякої облуди, трійця свята бачить, так, так, він годуватиме, поїтиме, даватиме притулок благородним людям, він запам'ятає кожного, годі переступити поріг, щоб отримати все бажане... Даремно, їй-право, даремно великодушний начальник нагадує про розправу за невірність. Нехай спитають усе місто, тут ніколи не обдурили християнина.
З тупотнею, брязкаючи зброєю, зіштовхуючись щитами, загін Фарбувальника вибрався на вулицю. В таверні стало порожньо. Холодні потоки надвірного повітря розмішували застояний сморід людських випарів, кислого вина. Господар відчував гнітючу втому, він не спав уночі, розтривожений усвідомленням лиха. Ледве тримаючись на ногах, господар вибрався нагору і опустився на камінь біля входу. Він пам'ятав заколоти при Анастасії, пам ятав різню, влаштовану благочестивим Юстином після смерті Анаста-сія. Нічого немає доброго в житті. Бог милостивий, він відпустить жалюгідні гріхи жалюгідного чоловіка. Господар, скорчившись під кожушиною, ворушив губами. Так, грішний, грішний, брехав багато, обманював, викручувався, обдаровував збирачів податків — і це гріх, за словами духівника; втаював прибутки — ще гірший гріх, але не вбивав, не відбирав торбу в жебрака, не грабував — господи, ти бачиш! — і в юдиному гріхові не грішний, не зраджував, не доносив — ти знаєш, господи! А от тому, що недавно пробіг, проголошуючи Іпатія-базилевса, йому не проститься, юді. Двонога нишпорка. Палатійська, чи Євде-монієва, чи ще там чиясь, ти все бачиш, господи!