Кілька десятків солдатів енергійно чистили поле бою. Вдаром у горло вони виявляли милість чужим пораненим, а своїх відносили вбік, щоб потім потурбуватися про живих і поховати мертвих. Усе, що здавалось цінним, вони зривали з тіл демотів і скидали в купи.
Мунду треба було вирішувати. Він міг розмірковувати спокійно. Недосвідчений противник не вмів запропонувати бою, чекаючи, поки на Нього нападуть. Звідси добре проглядався весь майдан Костянтина. Там Мунд бачив море людей. Майдан хотів влитися в Месу і — не зважувався. Мунду здавалося, що колос Костянтина поволі відпливав на схід, відштовхуваний міріадами ніг многолюддя.
Полководець, що провів більшу частину свого життя в провінціях, багато разів бував і в столиці. Та ніколи він досі не почував себе на краю вузького півострова, оточеного морем. Мунд не любив рідку стихію за ненадійність, за сповнену сил безодню під ногами, боротися з якою понад мужність і сили людини. В юності Мунд тонув, його витяг-ли напівмертвим. Дати себе тут розбити — означає бути скинутим у море. Ні, не можна йти на майдан Костянтина! А де ж син? Маврікіос, левеня! Він такий схожий на померлу матір-гречанку. Ніяка перемога не варта втрати сина.
Хвилина слабості минула. Просто — не рухатися Месою, залишивши в тилу Октогон. Спокій. Нічого підставляти сина під дрюки охлосу. Та чому герули стовбичать, як зграя безтурботних ворон, на руїнах лазень Зевксиппа!
Дрібними кроками комес герулів підходив до Мунда.
— Мої невдоволені і — в пекло всіх святих, клянуся хвостом сатани! — пояснив Філемут.
Мунд звик не помічати потворства герула, але зараз був вражений виразом жорстокості. Якось у хащах Паноннії кінні загонщики виполохували з дубового лісу диких свиней. Мунд чекав на пні зламаного бурею дерева. Горбатий кабан підійшов впритул, та, чуючи неладне, натужно підвів голову. Глибокі ніздрі здавалися чорними дірами. Людина і звір зустрілися поглядами. Мунд запам'ятав лють, що повільно розгорялася червоними вогнями всередині блідих очей.
— Ти зумів підставити герулів під гарячі колотуші, а шматок рвонув собі. Ти зумів!—Двадцятисемирічний герул-патрикій Філемут виставив ліве плече, як хлопчисько перед бійкою.— Ти віддаси десять кентинаріїв чистого. Чесна гра!
— Звідки? — заперечив Мунд.
— Ти ненаситний! Одна рака важить шість кентинаріїв. І всередині Софії ти взяв тридцять, ні, п'ятдесят кентинаріїв. Тобі шкода віддати жебракам герулам п'яту частину?
— Ти перебільшуєш, патрикію, і не враховуєш цих,— Мунд показав на вбитих і поранених солдатів.
— Тим більше для розподілу,— вдався Філемут до звичайного доказу.— Рахуй інакше. Скільки лягло моїх, коли ти обпатрував Софію? І хто тобі очистив місце? Що ти робитимеш без герулів? Ми стомилися. Ми знемагаємо від спраги. Ми голодні. Ми будемо відпочивати.
— Ти отримаєш десять кентинаріїв,— згодився Мунд. Герул відвів погляд і в наступну мить сказав:
— Якщо тобі потрібна порада, ось вона. Це,— Філемут показав на Октогон,— міріади нір, ходів, переходів. Вузько, наче в колодязі. Стрільця прохромлять раніше, ніж він накладе на тятиву другу стрілу. Ти ж бачив там засідки. — То що ж ти пропонуєш?
Обидва розуміли — суть дня не в обіцяному за бажанням базилевса поході до майдану Тавра. Треба зламати кістяк бунту. Долю і в полі, і на стіні фортеці вирішують кращі мужністю ряди. Коли їх знищують, усе падає ніби само...
Легкими зграйками, наслідуючи кінний стрій, герули бігли до майдану Костянтина. Віддаючи належне солдатам, Мунд все ж зневажав герулів як низьку расу. Зовсім недавно вони блукали десь біля Істра-Дунаю, задобрювали людськими пожертвами і старих своїх богів, і нового бога в представленні трьох іпостасей Християнської трійці. Своїх хворих і старих немічних вони добивали. їхні дружини, за звичаєм та щоб уникнути оганьблення, самі вішалися на могилах чоловіків. Проте герули зуміли перемогти і обкласти даниною лангобардів. За Анастасія вони без ніякої на те підстави напали на своїх данинників. Зовсім несподівано герулів не тільки побили лангобарди, а на три чверті знищили. Певний час залишки герулів ховалися в землях поблизу Норика 1 . Але тут на них напали гепіди. На прохання герулів, яких стало зовсім мало, Анастасій дозволив їм переправитися через Істр і як федератам імперії осісти на збезлюднілих землях готів. А згодом грабежі й насильства над сусідами ромеями змусили Анастасія піти походом проти розбійних федератів. Відтоді упокорені розгромом і остаточно знесилені герули жили смирно. Юстиніан охоче наймав герулів, даючи вихід їхній небезпечній енергії. При ньому герули помітно ожили.
А! Герули біжать назад! Добре, так треба!
Сам Мунд не поспішаючи наблизився до майдану Костянтина кроків на триста. Він бачив, Що над головами натовпу стирчать тички, шиї верблюдів — на майдан щось привезли?
Майдан втягнув людей, котрі ніби намірялися переслідувати герулів, як того хотів Мунд. Комес помітив наїжачений вал з гарб, вогзів, грабарок, вугільних ящиків, лотків,
1 Н о р и к (чи Норика) — обширна провінція імперії на південь від Дунаю, що охоплювала територію пізнішої Верхньої і Нижньої Австрії, значну частину Штірії і Карінтії.
лавок, балок, дощок. Бунтівники квапилися наглухо завалити решту проходів.
Штурмувати вал та ще маючи в тилу Октогон? Мунд не був настільки дурний. "Охлос не піддався на принаду герульських спин, тому герули ще не заробили своїх кентинаріїв",— думав Мунд. Вільний простір і безсумнівна можливість не потрапити в пастку ледве не виманили охлос на простір Меси. Та до майдану Августе!' ніхто з них не наважився наблизитися.
Війна загрожувала паузою.
— Маврикію,— звелів Мунд синові.— Скажи Божественному, я побив два міріади заколотників. Скажи також: вони засіли в Октогоні. Я зламаю їм кості.
Мунд почав наступ на Октогон з Халкопрачійської вулиці — широкої артерії, яка йшла майже прямою лінією від майдану Августеї до воріт Просфорія і до порту з такою ж назвою на початку Золотого Рогу. З боку Меси вхід на майдан Августеї повинен був захищати Філемут силами чотирьох сотень герульських стрільців. /
Проходячи мимо, готи перебили дзвонарів храму Богома тері Халкопрачійської. Всередині храму не зачепили, бо не було на те часу. Солдати ввійшли в Октогон водночас кількома провулками Халкопрачівської вулиці, добиваючи поранених у ранковій різанині, які повідповзали сюди Майже одразу на солдатів одчайдушно накинулися бунта рі. Сотня центуріона Арія зіткнулася з м'ясниками. Важкі сокири в руках, звичних точно рубати туші худоби, змусили готів обачно відступити назад. В іншому місці рибники-іхтіопрати орудували саморобними списами. Охлос встиг поналаштовувати сяку-таку собі зброю з виламаних ґрат палаців, теслярських пил, ломів та кирок. Дротики і списи оснащувалися наконечниками з доліт і стамесок.