Наче оси на мед, герули злетілися, щоб підслухати розмову комесів.
— Я не отримував ніякого наказу,— заперечив Рикіла. Скривлене гримасою обличчя герула стало ще страшнішим. Він викрикнув:
— Тоді що робить Велізарій? І... базилевс?
Філемут хотів сказати, що йому не подобається мишоловка, куди його посадили разом з герулами, але тиснява створилася неймовірна. Якийсь герул просунув голову над плечем Рикіли, щоб краще чути, самого Філемута штовхали ззаду.
— Ходімо поговоримо,— запропонував Рикіла. Схола слов ян розміщалася у військовому будинку-скубі, поділеному всередині на кубікули-кімнати, розташовані по боках довгого коридора.
Завбачливий будівник звів ізсередини, перед входом, стінку, яка не доходила до стелі і була на два лікті ширша за вхід. Треба було повернути праворуч чи ліворуч, а увірватись одразу було неможливо — доводилося підставляти спину тим, що могли охороняти вхід.
За стінкою була велика зала, освітлена вузькими вікнами, що мали вигляд бійниць, заставлена ложами 1 і столами для трапези. Незвичні слов'яни пообрубували ніжки лож, переробивши їх на лави. Тут вони збиралися, співали, слухали розповіді, грали в кості. Тут же чистили обладу-нок, щоб у нього був дзеркальний блиск — схоларій у повному озброєнні сяяв огнем. Гарні лати, зброя з добротного заліза самі просили доброго догляду.
Індульф і Голуб пройшли коридором у свою кубікулу. Таких спалень було майже три десятки, в кожній — притулок для восьми чоловік. Місця для сну розміщалися в два яруси. Товариші звільнилися від обладунку. Позіхаючи, Голуб повалився на шкіряний ліжник, набитий пташиним пір'ям, потягнувся.
— А імені вона й не спитала.
— Хто?
— А ящірка ця червоноп'ята. Не прийде.
— Не ця — інша...
З-за тонкої стіни, яка відмежовувала клітку-кубікулу від сусідньої, долинув жіночий писк, що змінився сміхом.
Священний Палатій кишів жінками, сміливими, цікавими, вільними, напіввільними, рабинями. Голодні на ласку, жінки прилипали до солдатів. Не лише солдатів, ченців важко привчити не перелюбствувати. І влада, і власники рабинь не обмежували свободу спілкування з солдатами, діти збільшували власність панів.
Важка система штрафГв навертала підданих до шлюбів. Базилевси тільки підтверджували едикти своїх язичницьких попередників: імперія давно злякалася збідніння людності. А піддані ухилялися і ухилялися.
Недавно улесливий євнух вдруге спокушав Індульфа можливістю банкету і приємних розваг. Безбородий посланець, граючи роль язичницького амура, не був першим спокусителем, який пробрався у військовий будинок, зайня-
Тут: ложе — щось схоже на ліжко, щоб обідати лежачи.
тий слов'янським загоном. Товариші Індульфа встигли здогадатися, що євнухи, оприскуючи тіла обраних пахучим зіллям, намагаються переконатися в їхньому здоров'ї. Індульф знову прогнав нещасного напівчоловіка, недоторканого через'свою слабкість.
Якось, на початку тгалатійського життя, Індульф відповів на поклик жінки. Тоді він ледве розумів кілька ро-мейських слів. Палатій мовчав, наче осінній ліс перед першим морозом. Жінка вела його кудись, і єдиним звуком було іржання коня в далекій стайні. Вони проходили повз сторожу, ішли довго, Індульф не знайшов би зворотної дороги.
їм зустрічалися доглядачі мовчання. День і ніч ці особливі люди в білому одязі, який щільно облягав тіло, прошмигали повсюдно, безшумно, як сови. Ніхто не міг полічити їх, однакових, невтомних. Потім Амата пояснила, що не можна дивитися на сіленціаріїв, їх не можна помічати. Сіленціарій! У цьому слові Індульфу вчувалося сичання гадюки.
Амата не була схожа на статуї жінок, що прикрашали іподром. Ті були міцні, як жінки прусів чи ільменців, здатні підняти такий самий вантаж, як і чоловіки. Амата була тонка і біла, ніби горностай, пальці її ніг такі ж гнучкі, як на руках, і нігтики їх так само підфарбовані, підошви ніжні, як долоні, а долоні — як конвалія.
В крихітній кімнатці Індульф здався собі надто великим, а ліжко Амати — надто широким для такої комірчинки. В кутку жеврів вогник перед розфарбованою дошкою. Рубінове скло лампади робило світло червоним, а шкіру Амати рожевою. "Не можна",— шепнула Амата, коли Індульф захотів погасити вогник. Це було одне з перших слів, яких Індульф навчився від Амати. Важливе слово.
Якимсь дивом — потім Індульф дізнався про таємницю палатійських дверей — засув на дверях відкинувся сам. Сіленціарій залетів, як кажан, і так само зник.
Амата вчила слів. Незабаром Індульф зрозумів, що таким, як Амата, нижчим, не можна гасити світло лампад. І двері таких, як вона, Амата, самі відчиняються перед сіленціаріями. Та не треба ніяковіти перед білими мовчаз-никами. Вони бачать лише те, що шкідливе для базилевса. Індульф пізнавав закони імперії через Амату, першу в нього жінку Теплих морів і першу в житті. На батьківщині він дружини не мав, а молодим воїнам ніколи думати про жіночу ласку до шлюбу.
Вони бачилися часто. Індульф швидко вчився. З ніжних слів вона вибрала тільки два — мі лете, що так схоже на слов'янське "милий", і власне її ім'я — Кохана. Пізніше Індульф зрозумів, що це ім'я вона вигадала тільки для нього, що інші Кохану знали під іншим іменем.
Жінка-квітка вчила Індульфа слів, потрібних чоловікові для життя на берегах Теплих морів. Сила, влада, бій, кривда, насильство, обман, брехня, наклеп, хитрість. Та багатьох інших. Незабаром Індульф став розуміти її розповіді про те, що сталося на берегах Теплих морів, про битви, про перемоги одних, про мужню загибель інших. Знаючи три слова з п'яти, Індульф умів здогадуватися про суть. Тільки зовсім втрачаючи нитку, він перебивав Кохану.
Вона терпляче пояснювала, метелик її шепоту тріпотів біля його вуха, і коли сіленціарій відчиняв двері, рука доглядача мовчання не доторкалася до губів на знак докору: шепіт обох не перевищував дозволеного. Індульф знав, що за порушення тиші буде покарана жінка.
Він любив повторювати її ім'я. Ніжна, всуна звала його Аматом, Коханим. Вона вміла ледь торкатися губами його грудей, і йому ставало добре і трохи соромно. Іноді вона плакала в його обіймах. Чому? З почуттям незрозумілої провини він цілував її мокрі вії.