— Минулої ночі мені наснився сон,— сказала вона. — Вві сні я бачила твого брата Томаса. Він виглядав точнісінько так, як тоді, коли йому виповнилося вісім років. Немов хлопчик з пасхального хору. Він зайшов до моєї кімнати і мовив: "Пробач мене, пробач мене". — Вона задумливо сьорбала свою каву. — Він ніколи не з'являвся в моїх снах. Можливо, ти щось чув про нього?
— Ні,— відказав Рудольф.
— Перед смертю мені хотілося хоча б разок побачити його,— сказала вона. — Попри все, він же моя рідна кров і плоть.
— Тобі ще рано думати про смерть.
— Може, й так,— сказала вона. — Коли наступає весна, то в мене таке відчуття, що я буду почуватися набагато краще. І ми знову будемо виходити на прогулянки!
— Це гарна новина,— сказав Рудольф, допив свою каву і піднявся. Він цьомнув її на прощання і додав: — Я потурбуюсь про сьогоднішню вечерю. Скуплюся по дорозі додому.
— Не говори мені, що ти купиш,— кинула вона кокетливо,— здивуй мене.
— Гаразд,— відгукнувся він,— я здивую тебе.
* * *
Коли Рудольф, затиснувши під пахвою вранішні газети, які купив дорогою, добрався до універмагу, при службовому вході ще чатував нічний сторож.
— Ви — вранішня пташка,— сказав нічний сторож. — Коли я був у вашому віці, то такого ранку, як оцей, мене, бувало, не витягнеш з ліжка.
"От чому ти в такому віці, Семе, працюєш нічним сторожем", подумав Рудольф, злегка посміхнувся у відповідь і через тьмяно освітлений та сонний універмаг попрямував до східців, що вели до його офісу.
Його офіс був чепурний, але голий. Там стояли лише два столи: один для нього, а інший для його секретарки пані Джайлз, дуже працьовитої старої діви середніх літ. На широких полицях акуратними стосами лежали часописи "Во-уг", французький "Воуі", "Севентін", "Глемор", "Харперс базар", "Есквайр" та "Дім і сад", які він старанно*переглядав, почерпуючи ідеї для облаштування різних відділів універмагу. Стан містечка змінювався швидко: з міста прибували нові люди з грошима і витрачали їх залюбки. Корінні мешканці стали заможнішими, ніж будь-коли, то ж вони почали імітувати уподобання більш вимогливих новоприбульців. Колдервуд, мов той рак, руками й ногами відпихався від спроб перетворити його універмаг із солідного закладу, який обслуговує нижчі верстви середнього класу, на те, що він називав "забіг, побачив і всякої всячини нахапав"; та по мірі того, як Рудольф проштовхував одне нововведення за іншим, красномовності балансового звіту протиставити було нічого, то ж впроваджувати свої ідеї в життя йому ставало з кожним місяцем легше. Колдервуд навіть згодився, після майже річної опозиції, на те, щоб перегородити стіною частину виправдано просторого приміщення для при-йомки краму і перетворити її у відділ продажу алкогольних напоїв з полицями, заповненими вишуканими французькими винами.
Рудольф розгорнув газети нао своєму столі. Там були місцеві газети,— "Уїтбі рекорд" та видання "Нью-Йорк тайме", що прийшло першим потягом цього ранку. На першій сторінці "Тайме" повідомлялося про тяжкі бої вздовж 38-ї паралелі та про нові звинувачення сенатора від штату Вашингтон Маккартні в зраді та інфільтрації. В передовиці "Рекорд" звітувалося про голосування за введення нового податкового закону на користь шкільного харчування (не прийнятого) та про кількість лижників, які від початку сезону скористалися з відкритої неподалік лижної траси.
Рудольф перегорнув кілька сторінок "Рекорд". Двокольорова реклама відділу вовняних суконь та светрів займала півсторінки, фарби лягли розмазано і проступали за поля. В своєму настільному нотатнику Рудольф записав, що про це треба зателефонувати до газети цього ж таки ранку.
По тому він відкрив "Тайме" і протягом п'ятнадцяти хвилин вивчав курси біржових акцій. Коли він заощадив першу тисячу доларів, то звернувся до Джоні Хіта і попрохав його зробити йому послугу — вкласти їх. Джонні, який вергав рахунками в мільйони доларів, неохоче згодився і дбав про трансакції Рудольфа, ніби той був одним із самих поважних клієнтів його фірми. Вклад Рудольфа був ще малий, та зростав постійно. Вдивляючись у колонки цифр біржових акцій, він із задоволенням відмітив, що цього ранку він став майже на 300 доларів багатшим на папері, аніж учора. Він подумки подякував своєму приятелеві Джонні Хіту, знайшов кросворд, узяв ручку і став його розгадувати. То була одна з найприємніших митгєвостей дня. Якщо він встигав розгадати кросворд до дев'ятої години, коли відкривався універмаг, він приступав до денної роботи з п'янким почуттям тріумфу.
Він майже повністю упорався з кросвордом, коли задзеленчав телефон. Він зиркнув на годинника. "Ти ба, як рано вмикають комутатор",— схвально підмітив він. Лівою рукою він підняв слухавку і, вписуючи в одну з вертикальних колонок слово "всюдисущий", мовив:
— Слухаю.
— Джордаш, це ти?
— Так. А хто це?
— Дентон. Професор Дентон.
— О, як ся маєте, пане? — сказав Рудольф. Він мізкував, що ж то було за слово з тринадцяти літер, щоб значило "тверезий", в якому б сьома літера була "а".
— Мені так ніяково турбувати тебе,— вів Дентон. Його голос звучав якось особливо, ніби він шепотів, боячись, що його підслухають. — Чи не можна якось з тобою зустрітися?
— Звичайно ж,— відповів Рудольф, вписуючи слово "статечний" у нижній рядок кросворда. Він усе ще вважав Дентона за найкращого вчителя, що будив у своїх учнів потяг до знань. Він стрічався з ним час від часу, коли заходив до бібліотеки коледжу, щоб взяти чергову книжку з управління підприємствами та економіки. — Я буду в універмазі цілий день.
Голос в слухавці чомусь прозвучав стишено.
— Я б волів, щоб ми зустрілися де-небудь поза межами універмагу. Ти не зміг би пообідати зі мною?
— Я перериваюсь тільки на сорок п'ять хвилин...
— Це мене влаштовує. Пообідаємо десь недалеко від тебе. — Дентон говорив поспішно і здушеним голосом. На уроках він говорив повільно й гучно. — Ти нічого не маєш проти "У Ріплі"? Це якраз за рогом від тебе, чи не так? О дванадцятій п'ятнадцять тебе влаштовує?
— Так,— відповів Рудольф, дивуючись, чому Дентон вибрав саме цей ресторан. Заклад "У Ріплі" більш скидався на корчму, а не на ресторан, і вчащав туди більш робочий люд, щоб вгамувати свою спрагу, а не люди, які хотіли пообідати. Певно, що то був не той заклад, де ти міг би натрапити на поважного віку професора історії та економіки.