— Досі не можу збагнути, як це сталося!
Драгун одержав п'ятнадцять тисяч посагу і дівку, яка залишилася бездітною — на щастя! — і після двох років заміжжя перетворилася на вкрай бридку, а отже, і вкрай сварливу мегеру. Її шкіра, що була білою тільки завдяки суворому режиму, вкрилася червоними плямами; обличчя, барви якого свідчили про спокусливу невинність, розквітло прищами; стан, що здавався таким струнким, викривився; янгол виявився буркотливим і подозріливим створінням, на яке Кастаньє і глянути не міг без люті; а на додачу до всього випарувалося й багатство. Коли жінка, з якою він одружився, отак змінилася до невпізнанності, драгун оселив її в маленькому будиночку в Страсбурзі, сподіваючись, що Бог не забариться прикрасити нею рай. Це була одна з тих доброчесних жінок, які — позбавлені змоги жити інакше — набридають своїми скаргами янголам, знуджують і самого Бога, якщо він слухає їхні молитви, і найніжнішим голосом розповідають усяку гидоту про свого чоловіка, коли увечері закінчують партію в бостон із сусідками. Довідавшись про лиху долю Кастаньє, Акіліна щиро прихилилася до нього і дала йому стільки щастя та втіх, постійно їх оновлюючи і, завдяки своєму жіночому таланту, урізноманітнюючи, що, сама про те не здогадуючись, стала причиною загибелі чесного касира. Як і багато жінок, що їм, здавалося, природою призначено пізнати кохання до самих його глибин, пані де Лагард була цілком некорислива. Вона не вимагала ні золота, ні дорогоцінностей, ніколи не думала про майбутнє, жила теперішнім і насамперед втіхами. Коштовні прикраси, вишукані вбрання, екіпаж, що їх так палко прагнуть жінки цього гатунку, вона приймала лише як гармонійне доповнення до загальної картини життя. Вона прагнула мати все це не з марнославства, не з бажання похизуватися, а просто як життєві вигоди. Втім, вона могла й обійтися без цього легше, аніж будь-хто. Коли чоловік великодушний — а майже всі військові великодушні — зустрічається з жінкою такого гарту, йому постійно здається, що він залишається у неї в боргу, і це доводить його до нестями. Він ладен тоді пограбувати диліжанс, щоб добути грошей, якщо йому їх бракує на нові й нові безумні витрати. Так уже влаштований чоловік. Щоб зберегти велич і шляхетність в очах жінки або обраного кола людей, він буває здатний і на злочин. Коханець вельми скидається на азартного гравця, який вважатиме себе зганьбленим, коли не зможе повернути служникові гральної зали позичених у нього грошей, і який іде на страхітливі вчинки, розоряє дружину й дітей, краде і вбиває, аби тільки з'явитися у цей фатальний дім із повними кишенями і не заплямувати своєї честі в очах його завсідників. Так сталося і з Кастаньє. Спочатку він оселив Акіліну в скромному помешканні на п'ятому поверсі й подарував їй лише найнеобхідніші меблі. Але, відкривши в дівчині стільки краси і духовних переваг, отримуючи від неї нечувані втіхи, яких не передати жодними словами, він утратив розум і загорівся бажанням нарядити ідола свого серця. Але тоді Акілінине вбрання увійшло в разючий контраст із убогим помешканням, і обоє збагнули необхідність змінити його. На нову квартиру пішли майже всі заощадження Кастаньє, який умеблював своє, можна сказати сімейне, кубельце з розкішшю, якою оточують своїх утриманок вельможі. А гарненька жінка не хоче мати біля себе нічого бридкого. Жінці взагалі властиво прагнути до відповідності стилю — внутрішня потреба, яку ще мало вивчено, а вона, до речі, проявляється й у тому, що старі діви оточують себе лише старим мотлохом. Ну, а нашій вродливій п'ємонтці, звичайно, знадобилися речі найновіші, наймодніші, усе найкокетливіше, що тільки знайшлося в торговців: штофні шпалери, шовк, дорогоцінності, легкі й вишукані меблі, красива порцеляна. Вона нічого не вимагала. Та коли треба було вибирати, коли Кастаньє запитував: "Чого тобі хотілося б?" — вона відповідала: "Ось це найкраще". Кохання, яке підраховує витрати,— не справжнє кохання, тому Кастаньє купував тільки найкраще. Ну, а коли вже прийняли таку міру, то виникла потреба, щоб усе в їхньому господарстві прийшло в гармонію: білизна, срібло і тисяча всіляких речей, без яких годі обійтися в добре опорядженому домі, кухонний посуд, кришталь... і те, чому сам чорт ради не дасть! Хоча Кастаньє, як то кажуть, не хотілося ускладнювати собі життя, він усе глибше загрузав у борги. Одна річ за собою іншу вела. До годинника знадобилися два канделябри. До оздобленого каміна — топка особливого призначення. Шпалери, штори, завіси були такі чистенькі, що не хотілося коптити їх сажею, і довелося поставити найсучасніші грубки, обладнані пристосуванням, яке нібито цілком поглинало дим,— інженери, котрі їх винайшли, рекламні проспекти принаймні складати вміли! А потім Акіліні так сподобалося бігати у себе в спальні босою по килиму, що Кастаньє звелів постелити килими всюди, щоб Накі могла розгулювати де їй заманеться; і нарешті він улаштував для неї ванну — усе для того, щоб почувала вона себе якнайліпше. Паризькі торговці, ремісники, фабриканти володіють дивовижним умінням збільшувати дірку в чужому гаманці; коли хочеш щось собі приторгувати, вони, мовляв, іще не знають точної ціни, а бажання, виникнувши, розпалюється і не терпить зволікання — отож ти робиш замовлення наосліп, за приблизним кошторисом; рахунків постачальники не виписують і затягують покупця у вир нових і нових замовлень. Усе добре, усе чудово, усі задоволені. Та через кілька місяців ці ж таки люб'язні постачальники з'являються як само втілення фатальної невідворотності з точною сумою боргу на руках; їм, бачте, до зарізу потрібні гроші, в них термінові виплати, вони навіть банкрутами себе оголошують, вони плачуть — і домагаються свого! Отоді й розверзається безодня, вивергаючи колону цифр по чотири в ряд, хоча вони мали б іти скромно по троє. Поки ще Кастаньє не знав точної суми своїх витрат, він узяв за звичай брати для коханої найману карету, коли вона виїжджала, замість наймати простого візника. Кастаньє любив смачно попоїсти, і він знайшов чудову куховарку; щоб йому догодити, Акіліна частувала його першими плодами сезону, різними делікатесами, вишуканими винами — все це вона купувала сама. Але своїх прибутків у неї не було, і дарунки, продиктовані дорогоцінною увагою, чуйністю і прихильністю, швидко спорожняли гаманець Кастаньє, який не хотів, щоб його Накі залишалася без грошей, а грошей їй бракувало завжди. Отже, стіл вимагав неабияких витрат, що не відповідали можливостям касира. Щоб добувати гроші, колишній драгун був змушений удаватися до різних комерційних вивертів, бо не міг відмовляти собі в таких скромних радощах життя. Палка закоханість у жіночі принади Акіліни не дозволяла йому опиратися її фантазіям. Він був з тих чоловіків, які чи то із самолюбства, чи то через слабохарактерність ні в чому не вміють відмовити жінці; з фальшивого почуття сорому вони ладні радше розоритися, ніж сказати: "Не можу... Мої прибутки не дозволяють... Немає грошей". І ось настав день, коли Кастаньє зрозумів, що він скотився в прірву і що вибратися звідти й розквитатися з боргами він зможе, лише покинувши Акіліну і сівши на хліб та воду, але він уже настільки звик до цієї жінки, до цього життя, що з дня на день почав відкладати здійснення свого задуму. Під тиском обставин він усе глибше загрузав у борги. Його становище і висока репутація забезпечили йому довіру, яку він і використав, удавшись до складної системи позичок, залежно від своїх потреб. Щоб приховати, як швидко зростає сума його боргів, він звернувся до засобу, який у комерції називають циркуляцією. Це коли в обіг пускають векселі, не забезпечені ні товарами, ні грошовими цінностями; в такому випадку оплачує їх не той, хто підписав вексель, а перша особа, яка робить на ньому передаточний напис; це своєрідна фальшивка, яку суспільство терпить, бо, зрештою, неможливо схопити фальшивника за руку і підробка випливає на чисту воду лише тоді, коли по векселю відмовляються заплатити. Та рано чи пізно Кастаньє мусив переконатися, що далі для нього вже неможливо вдаватися до цих фінансових маневрів, адже сума позики та проценти не могли зростати до нескінченності, і йому лишилося тільки оголосити себе банкрутом. Та якщо йому однаково судилося себе знеславити, він вирішив віддати перевагу банкрутству шахрайському перед банкрутством простим, волів обрати злочин, а не дрібну провинність. Кастаньє намислив перевести на гроші довіру, здобуту коштом своєї колишньої чесності, й побільшити число своїх кредиторів, позичивши, за прикладом одного знаменитого касира королівської скарбниці суму, достатню для того, щоб решту своїх днів щасливо прожити десь за кордоном. Так він і вчинив, як ми вже мали нагоду переконатися. Акіліна й гадки не мала про його клопіт, вона жила весело і, подібно до багатьох жінок, не замислювалася над тим, звідки беруться гроші — так само багато людей не замислюються про те, як росте хліб, коли їдять підрум'янену булочку. А тим часом за піччю пекаря ховаються несправджені надії і тривоги хлібороба, як і за скромним достатком більшості паризьких родин можна розгледіти гнітючі турботи та непосильну працю.