В сумежній половині ГРИЦЬ тихенько склав свої пензлі, заглянув в щілину й вийшов.
4
Через деякий час МАТІС звівся і, закурюючи, пройшовся по кімнаті... Підходив до столика, думав і знову проходився. Потім сів, підперши голову. Робить хід... Грають...
5
В сумежну половину зайшла КАТРЯ. Подивилась в щілину, здивувалась, майже з розпукою покрутила головою:
— До чого вони дограються?!..
6
Увійшла МАТИ й сіла на ослінчику, дивиться запитливо на Катрю... Та показала в щілину й зробила великі очі, з розпукою, з страхом, з захопленням:
— Воює!...
МАТИ перехристилась...
РАПТОМ В ДВЕРЯХ ЩОСЬ ЗАШКРЯБАЛОСЬ... КАТРЯ кинулась туди навшпиньках. Та...
7
... Відчинились двері і вбігло босе ДІВЧА, бліде, простоволосе, дико озираючись і ледве відсапуючись... Хотіло раптом крикнути, але Катря закрила йому уста рукою:
— Тихо, Прісю!.. Бог з Тобою... Що таке?!..
— Ой, Катрусю!.. Ой, тіточко!.. (до матері)... Ой, люди добрі!!.
— Та що таке?!. Не ойкай...
— Максима вбито!!. І Кирпиченка схоплено... Був страшний бій... Багатьох побито... Був такий страшний бій...
КАТРЯ вхопилась за голову в дикім жаху, задихаючись:
— Прісю-у!!!. Бог з тобою!..
ПРІСЯ:
— В Кривій Балці... Він одбивався гранатами... Вже був поранений... А тоді... (і зомліла; лише встигла прожебоніти:).— "Там... чоловік... жде..."
КАТРЯ й МАТИ, майже зомлілі самі, потягли її, як злодії, десь з собою з хати...
8
Тихо. Гра набула найвищого напруження...
І враз несподівано закінчилась... ОЛЬГА одкинулась на спинку крісла і глянула на пістоль... А МАТІС блідий, скуйовджений тяжко звівся і тремтячою рукою провів по шахах, перекинувши їх...
ОЛЬГА теж звелась і, тихо зідхнувши та посміхнувшись самими устами:
— Гер Матіс... Я виконала слово... і Ваше прохання...
МАТІС блідий, погноблено:
— Дякую... (і стояв, дивлячись просто себе; вийняв цигарку, закурив:) Та-а-к...
9
— Ольго!.. — почувся десь жалібний голос КАТЕРИНИ.
— Пробачте, я зараз... (аж зраділа Ольга нагоді вийти) — Не переймайтесь, то забобони... (поправивши хустку, пішла).
10
МАТІС лишився сам. Термосить чуба. Про себе:
— Так... Ні, це закономірність... Ясно... (подивився по хаті розгублено) — Розгром... Так... І — смерть!.. (поводить плечима) — Ось тут я потерпів повний розгром. (Дивиться на фотографію Ольги... Термосить чуба... Бере з бібліотеки книгу — Шопенгауера — дивиться й кидає її геть... Стоїть...) — Ось в цій убогій, брудній норі і — так нещадно роздавлений!.. Я відчуваю, як земля утікає з під ніг... Вісті з фронту жахливі!.. Десь отут, десь саме отут весь наш райх нагло зломився надвоє... Ха... (тре очі) — Чорт!.. Аж моторошно, так це все просто і так багатозначно, і так трагічно...
(Похнюплено дивиться на фотокартку Ольги. Потім бере її і, озирнувшись, ховає в кишеню. Зідхнув...)
11
Входить ОЛЬГА. Вона бліда, стривожена... Аж Матіс звернув увагу:
— Фрау Ольга! Що з Вами?!.
— Все в порядку... Це пройде... Стомилась..
МАТІС бере кашкет:
— І так... Ну, що ж... (і дивно зміненим голосом) — Прощавайте, фрау Ольга!..
ОЛЬГА, одвернувшись до вікна, про себе: — "Не вбито, а поранено та й взято живим... Повісять..." (хруснула пальцями. А тоді обернулася до Матіса, якийсь час дивилась, щось зважуючи... Та й зідхнула...) — Щасливо, гер...
МАТІС:
— Я йду перевірити... Ваш присуд...
ОЛЬГА:
— Ах, гер Матіс!.. Я ще не видаю присудів...
МАТІС:
— Ви не бажаєте мені щастя, під Сталінградом?..
ОЛЬГА дивиться на нього усторч великими очима повними сліз, аж Матісові пересмикнулось обличчя під тим поглядом, говорить тихо:
— Гер... Там... Там три моїх рідних брати!.. Вони втекли з вашого полону від знущань і голодної смерти... І тепер вони там... Але — (покрутила головою) — я не бажаю вам зустрічі... Гнів розчарованих, гнів обдурених, гнів змарнованих надій, плеканих довгі роки по тюрмах і каторгах, гнів потоптаної віри в людську честь — є всесокрушающий!.. Як гнів обдуреної дівчини, що ждала нареченого, а діждалась...
МАТІС глянув пильно в очі...
ОЛЬГА:
— Нічого... Як будете вертатись, заходьте... (смутно, іронічно) — Особливо з перемогою...
МАТІС:
— Ви не бажаєте нам щастя?.. Ви не вірите?..
ОЛЬГА:
— Це од мене не залежить... Це залежало від Вас..
МАТІС:
— Ви кажете "залежало", а тепер?
ОЛЬГА:
— А тепер вже не залежить...
МАТІС:
— Та-а-к... (термосить чуба) — Я Вас розумію... Лише, одного не розумію... Ви проти большевиків — і не бажаєте нам щастя?..
ОЛЬГА:
— Ах... Хіба то від мене залежить.. (дивиться просто в очі)-Там моїх три брати, а на Сибіру муж... Ви ж його розстріляєте... бо... бо після розгрому большевиків він воюватиме проти вас!.. Бо він належить до "нижчої раси". Мій муж!.. Високоосвічений і обдарований, як мало хто у Вашій Вітчизні...
МАТІС:
— Нам потрібні будуть люди...
ОЛЬГА:
— Але йому непотрібні будуть господарі...
МАТІС почувається так, ніби його б’ють в обличчя...
— Гм... Не розумію... Як?!. Він же на Сибиру! І за визволення... І за визволення...
ОЛЬГА, зідхнувши:
— Ви нас ніколи не зрозумієте, хіба як опинитесь у нашій шкурі...
МАТІС задумливо бере і листає книгу, і кладе назад:
— Так... (про себе) — Здається я вже розумію... (до Ольги, просто для того, аби продовжити розмову:) — Скажіть, чого ваші ліси кишать партизанами?.. Адже зразу їх не було...
ОЛЬГА стрельнула очима, але змовчала, лише відкрила ляду над клявішами і, ніби знічев’я, заграла — "БОЖЕ, ЦАРЯ ХРАНІ..." — і пристально подивилась на Матіса.
МАТІС іронічно й загадково посміхнувся:
— Ваші люди думають, що ми принесли їм царя?.. А Ви?.. Ви в це вірите?..
ОЛЬГА:
— Я?.. Ні... Ви самі прийшли...
— І?..
— Що?..
— І принесли?..
ОЛЬГА, зідхнувши:
— Ви випробовуєте мої нерви, гер Матіс?..
МАТІС:
— Ні, чому? Це цікаво... Отже, що Ви думаєте?..
ОЛЬГА враз сердито:
— Хм... Я думаю, що ви нас роздавили мілітарним чоботом... Це так... Але це вам дорого обійшлося... А в історичній перспективі обійдеться ще дорожче... (та й враз в якійсь нестямі, дико вдарила по клявішах —
"ВІЧНИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР..." — лише перших дві стрічки... і враз грюкнула лядою, аж клявіші зойкнули; і з такою мукою:) — Облишмо... досить...
МАТІС дивиться пильно, здивовано: