Розгардіяш

Сторінка 8 з 10

Кропивницький Марко

ЯВА 1
К а т р я. Здрастуйте, тату! З неділею будьте здорові.
Д е н и с. Здорова будь і ти.
К а т р я. Що це ви? У неділю робите?
Денис. А роблю. Робити за мене нема кому. Куди це так спозаранку? Присядь.
Сідають на призьбі.
К а т р я. Нарочито до вас... А мати як?
Денис (махнув рукою). Хоч і не питай... Позавчора Никодим вернувся з войни.
К а т р я (зітхнула). Я чула.
Денис. Прострелено йому долоню і плече... З хрестиком на грудях...
К а т р я. Чула.
Мовчать.
Денис. Кажуть, що ти таки надумалась заміж іти?
К а т р я. Надумалася... Не з свого переконання, а з людського, ще більш з материного. Хоч я вже тепер і не ваша, а все ж таки прийшла до вас поблагословитися...
Д е н и с. І нехай тобі бог помагає. (Зітхнув). Мертвим царство небесне та вічний покій, а живому слід користатись тим життєм, котре бог послав... А щодо смерті, то вона у свій час прийде по кожного, нікого не обмине — хто на черзі — лягай в домовину... Неньці твоїй під старість буде до кого голову прихилити, та й сама матимеш притулок... А наша сем'я тепер тобі зовсім чужа... Та й яка наша сем'я, де вона? Юхим в одділі, у нього вже своя сем'я; Галька — дочка, теж відрізана скиба від хліба... Іван — каліка, стара непритомна— он яка сем'я!..
К а т р я. Ви знаєте Василеву сем'ю, яка вона?
Денис. Сем'ю Степанців я добре знаю. Люди гарні, смирні, богобоязні... Певно, і Василь добряча душа...
К а т р я. Я йому сказала, що Прохора ніколи не викину ні з думок, ні з серця...
Денис. Василь же і сам удівець, може, і він кохав першу жінку, ти ж не будеш докоряти його за те, як він добром згада покійницю?
К а т р я. За віщо б я його докоряла?
Денис. Вийдеш заміж та як спаруєшся із щоденним клопотом та з невгавною турботою, а ще як посипляться діти, то вже й ніколи тобі буде згадувати минуле; бідкатимешся об тім, щоб діток вигодувать та зростить, та до розуму довести... Я тобі це по серцю кажу...
К а т р я. Спасибі вам... Довго вговоряли мати, і гнівалися, і сварилися, і плакали... Думала-думала я, а нарешті сказала: вчиню вашу волю, нехай буде повашому... Прийшла оце з вами вже і попрощатись, сьогодня і до вінця ідемо.
Денис. І нічого надалі відкладати.
Катря. Хотіла б з матір'ю попрощатись...
Денис. Хоч прощайся з нею, хоч не прощайся, їй вже однаково, нічого не втямить... Ось я її зараз покличу сюди... (Пішов в хату).

ЯВ А З
Мелашка. О, Катря!.. Здорова, Катре!
Катря. Хоч і прощайте.
Мелашка. І досі індичишся? (Мовчання). Заміж ідеш за Василя? Це ти гаразд робиш... Скільки не журись, а опріч журби нічого не вижуриш. Та й поговору не буде... Ні від чого так не боляче, як від поговору, га?.. (Мовчання). Поговір як половоддє — не зупиниш і не загатиш... Га? (Мовчання). Чула про онорала, що позавчора балакав з людьми біля розправи? Та ти і справді приндишся і досі?.. Ну, то не клич мене до себе і на весіллє... Ще й сміється? Сімсот тобі болячок та ще й дев'ять... Тьфу! (Пішла).

ЯВ А 4
Денис і Степанида.
Катря (підходе до Степаниди). Здрастуйте, мамо!.. (Цілує її), Невже не пізнаєте мене?
Степанида. Мене...
Катря. Я ж Катря, невістка ваша...
Степанида. Ваша...
Катря. Іду, мамо, заміж за Василя, благословіть мене! (Кланяється їй і цілує руки).
Степанида. Мене...
Денис. Нехай вже тобі, Катре, господь допомагає і пошле щаслившу долю... (Цілує її).
Катря (поцілувала його в руку). Спасибі. (Пішла, втираючи сльози).
Денис (до Степаниди). Може, хочеш знов лягти чи посидиш?
Степанида. Посидиш... (Іде в хату).
Денис (іде з нею поруч). Ти пізнала Катрю?
Степанида. Катрю...
Денис. Заміж іде Катря...
Степанида (зупинилась раптом і вдивляється в простор). Прохор!..
Денис. Невже він тобі привидівся? Чи не душа його тут витає? Ох, треба буде в ту неділю панахидку відслужити... Як ти думаєш, стара?
Степанида щось показує рукою. Ну, ходім, ходім в хату.
Пішли.

Я В А 5
Юхим (хутко йде до хати). Нема батька в подвір'ї, певно, в хаті. (Іде до дверей, назустріч Денис). Здрастуйте, з неділею!
Денис. Здоров, синашу. Що доброго скажеш?
Ю х и м. Та от прийшов до вас... Тут, бачите, таке цікаве діло... Тільки що ви той... якісь дуже богобоязні...
Д е н и с. А хіба й ти вже не боїшся бога, як Іван?
Ю х и м. Та не в тім річ... Бога боюсь я, а як богові байдуже про нас, то виходить, що треба вже самим клопотатись...
Д е н и с. Та ти кажи пряміш, не мудруй!.. Що там затіваєте? Чи не підбадьорює знов хто на розореніє?
Сиділи б, може, оце по острогах, коли б тоді, як з п'яних очей намірялися спалити якономію, не послухали розумних людей та не одумалися загодя...
ІО х и м. А може, й не сиділи б?
Денис. А все горілка призводить до бунту.
Юхим. Ви думаєте, що всім миром керує горілка?
Д е н и с. Ти і зараз вже клюкнув? Юхим. Не в тім рощот...
Денис. Чув, що тепер роблять з іванівцями, котрі розорили та попалили якономію свого пана? Всіх перетрусили, позабирали не тільки пограбоване, а і власне; багатьох посадовили в острог.
Юхим. Може, то ще й брехня?.. А як і посадовили так що ж: сьогодня посадовлять, а завтра випустять.
Денис. Де це ти такого розуму свіжо набрався?
Юхим. Є такі, котрі більш нас тямлять... Посадовлять пани, а цар звелить ослобонить.
Д е н и с. А чи звелить же?
Юхим. Ось побачите. А що спалили панське добро, то краще — ні нам, ні йому!..
Денис (наслуха). Що воно з дзвоником їде верхньою вулицею, гляди, чи не становий? (Придивляються). А, це Катря поїхала з Василем до вінця... Ач, з дзвінком, як пишно!..
Юхим. Не одним же панам з дзвінком їздить, пора і нашим хоч до вінця з пихою... Так слухайте, тату, ось у чім річ. Скільки на вас землі брати?..
Д е н и с. Де?
Юхим. Я так думаю, що і на вас не менш як десять десятин?
Денис. У кого брать?
Юхим. У нашого пана.
Д е н и с. Віддає в оренду, чи як?
Юхим. Ні, самі візьмемо.
Денис. Як візьмете?
Ю х и м. Чого ви так галаснули? Так візьмемо, та й годі, з царського дозволу... Вже умовились громадою, щоб завтра всім виїздить в поле і поділить землю... То я оце нарочито забіг до вас, щоб спитать, скільки брать на вашу долю?
Д е н и с. Та чи ти при умі? Хто це вас на таке напутив?
Юхим. Царський посланець.
Денис. Що-о?!
Юхим. Ось тут у нього хрест, а тут медалі, а ось тутечки зоря, чи та, як-бо її? Звізда!.. Позавчора смерком підбіг до розправи, а тут якраз люде були на сходці. Підійшов до людей, поздоровкався, далі розщепнув балахона, що зверх був на ньому, та й пита: "Бачите, що оце таке?" Дивимось: мундир на ньому, хрести та медалі і звізда. "Догадуєтесь,— пита,— хто я такий?" Ми зглянулись промеж себе та мерщій шапки поскидали. Він тоді вийняв бумагу і показує: "Оце,— каже,— царське..." От забув, як він сказав, чи цвинкуляр, чи приговор... Ну, а далі почав читать. І там прописано, що дозволяється крестянам брать землю у панів, по десять десятин на душу...
Денис. Де ж та бамага?
Юхим. Він взяв з собою. Бачите, йому треба їхать по других селах оповіщать людей... "Нас,— каже,— багато розіслано по всій Расєї..."
Денис. Ото шкода, що бамаги не взяли, безпечніш би було діло.
Юхим. Перед усією ж громадою вичитував, навіщо ж та бамага? Тут же був і староста, і соцький, і судді...
Денис. Краще б було, коли б і бамагу дав...
Юхим. То брать на вас?
Денис (оглянувся). Та хто його зна.
Юхим. Який ви страхопуд!..
Денис. Коли б бамага...
Юхим. Як назад їхатиме, то можна буде попрохать, щоб дав... То брать?
Денис. Та вже, якщо той, то бери... Як громада, то так вже й я...
Юхим. Дасте завтра ваших биків та спряжемо з моїми... Може, і ви поїдете?
Денис. Та хто його зна.
Юхим. Вся ж громада виїздить, і староста, і писар, і...
Денис. Коли вже вся громада, то й я за громадою...
Юхим. Так, звичайно— найкраще... То прощавайте. Треба ще забігти до Давида, у нього либонь є зайвий плуг. (Пішов).
Денис (сам). І хотілось би земельки придбати, і якось ніби страшнувато... і як —таки бамаги не взять... З цвинкуляром в руках безпечніш... Ну, та коли вже вся громада, то треба й собі за громадою... Шкода, що бамаги не взяли!..