Старий Моор. Зглянься! О, зглянься! (У розпачі ламає руки.) Зараз, зараз судитимуть мого сина!
Розбійник Моор (злякано). Якого сина? Старий Моор. Ах, що значить твоє запитання? Розбійник Моор. Нічого, нічого!
Старий Моор. Невже ти прийшов знущатися з мого горя? Розбійник Моор. Зрадницьке сумління! — Не звертайте уваги на мої слова.
Старий Моор. Так, я мучив одного сина, і тепер другий
син мучить мене,— це перст божий... О мій Карле! Мій КарлеГ Якщо ти витаєш надо мною в одїнні миру, то прости мені, о,, прости мені!
Розбійник Моор (швидко). Він прощає вам. (Збентежено.) Якщо гідний він сином вашим зватись, то він мусить вам простити.
Старий Моор. Ах, він був надто прекрасний для мене..^ Але я піду до нього назустріч з моїми слізьми, з моїми безсонними ночами, з моїми нестерпними снами; я обніму його коліна й волатиму... голосно волатиму: "Согрішив я перед небом і перед, тобою. Я не гідний зватися твоїм батьком".
Розбійник Моор (дуже зворушений). То ви його любили, вашого другого сина?
Старий Моор. Ти знаєш це, о небо! Навіщо дав я себе обманути підступами злого сина? Я був би найщасливішим серед, усіх батьків у світі. Як прекрасно розцвітали біля мене мої діти, повні надій! Але—о годино нещаслива!—злий дух увійшов у серце другого мого сина; я повірив змієві — і втратив обох. (Затуляє обличчя руками.)
Розбійник Моор (далеко відходить од нього). Втратив навіки!
СтарийМоор. О, як глибоко я відчуваю тепер те, що говорила мені Амалія,— дух помсти промовляв її устами: "Марно-простягатимеш ти до сина свої холодіючі руки, марно сподіватимешся потиснути гарячу руку свого Карла,— він ніколи не стоятиме біля твого ліжка..."
Розбійник Моор, відвернувшись, подає йому руку.
О, якби це була рука мого Карла!.. Але він лежить далеко, в тісній домовині, спить залізним сном і ніколи не почує голосу моєї скорботи... Горе мені! Вмерти на чужих руках... Не мати-більш ні одного сина... ні одного сина, який закрив би мені очі...
Розбійник Моор (з надзвичайним хвилюванням). Це мусить бути тепер... тепер... (До розбійників.) Облиште мене. І все ж... чи можу я повернути йому сина? Ні, я не можу йому" сина повернути! Ні, я не зроблю цього!
Старий Моор. Що, мій друже? Що ти там шепочеш?
Розбійник Моор. Твій син... так, старче (затинаю-чись)... твій син... загинув навіки.
Старий Моор. Навіки?
Розбійник Моор (у жахливій тузі дивлячись на небо). О, лише на цей раз... не дай ослабнути душі моїй! Лише на цей: раз підтримай мене!
Старий Моор. Навіки, кажеш ти?
Розбійник Моор. Не запитуй більше! Навіки, сказав я.
Старий Моор. ЧужинчеІ Чужинче! Навіщо вивів ти мене
з тієї башти?
Розбійник Моор. А що якби я зараз викрав у нього благословення... викрав, як злодій, і зник із цією божественною здобиччю?.. Батьківське благословення, кажуть, ніколи не загине.
Старий Моор. І мій Франц загинув?
Розбійник Моор (падає перед ним навколішки). Я зламав засуви твоєї темниці... Благослови ж мене!
Старий Моор (з болем). Навіщо тобі губити сина, рятуючи батька?.. Поглянь, милосердя боже невичерпне, а ми, хробаки нікчемні, відходимо до сну зі своєю злобою. (Кладе руку на голову розбійника.) Будь такий же щасливий, який ти був милосердий!
Розбійник Моор (встає зворушений). О, де моя мужність? М'язи мої ослабли, кинджал падає з моїх рук.
Старий Моор. "Як любо, коли брати живуть дружно, немов роса, що падає з Єрмону на гору Сіон"... Умій, юначе, заслужити цю радість, і ангели небесні розкошуватимуть у сяйві твоєї слави! Хай мудрість твоя буде мудрістю сивизни, а серце твоє... хай серце твоє буде серцем безневинної дитини.
Розбійник Моор. О, коли б зазнати цього щастя! Поцілуй мене, божественний старче!
Старий Моор (цілує його). Думай, що це батьків поцілунок, а я думатиму, що цілую сина... Ти й плакати можеш?
Розбійник Моор. Я подумав, що це батьків поцілунок.— Горе мені, якщо вони зараз його приведуть.
Супутники Швейцера входять у німій скорботі, понуривши голови і затуляючи обличчя руками.
Розбійник Моор. О небо! (Лякливо відступає і намагається сховатися.)
.Вони проходять повз нього. Він одвертається від них. Глибоке мовчання.
Вони зупиняються.
Грімм (тихо). Отамане!
Розбійник Моор не відповідає і відступає далі.
Ш в а р ц. Дорогий отамане!
Розбійник Моор відступає ще далі.
Розбійник Моор (не дивлячись на нього). Хто ви такі?
Грімм. Ти й не дивишся на нас? Вірні твої слуги.
Ш
Розбійник Моор. Горе вам, якщо ви були мені вірні. Грімм. Останнє прощай від твого вірного слуги Швейце-ра... ніколи вже він не повернеться, твій слуга Швейцер.
Розбійник Моор (здригнувшись). Ви не знайшли його? Шварц. Знайшли мертвим.
Розбійник Моор (радісно схопившись). Дякую тобі, вседержителю!—Обніміть мене, діти мої!.. Віднині милосердя— моє гасло... Якщо й це подолано, то все подолано.
Ще одна група розбійників. Амалія.
Розбійники. Ура, ура! Здобич, чудова здобич!
Амалія (з розпущеними косами). Мертві, кричали вони, встають від його голосу... Мій дядя живий... у цьому лісі... Де він? Карле! Дядю!.. Ах!.. (Падає в обійми старика.)
Старий Моор. Амаліє! Доню моя! Амаліє! (Стискає її в своїх обіймах.)
Розбійник Моор (відсахнувшись). Хто викликав цей образ перед моїми очима?
Амалія (виривається з обіймів старого Моора, кидається до розбійника і в захваті обнімає його). Він зі мною! О зорі небесні! Він зі мною!
Розбійник Моор (вириваючись з її обіймів, до розбійників). Геть, у путь! Сам сатана зрадив мене!
Амалія. Наречений, наречений мій, ти мариш! Ах, ти в захваті! Чому ж я така нечула, така холодна в цьому вирі раювання?
Старий Моор (схопившись). Наречений? Доню! Доню! Наречений?
Амалія. Я навіки — його! Він навіки, навіки, навіки мій!.. О сили небесні! Послабте цю смертельну радість, щоб я не впа-,ла під її тягарем!
Розбійник Моор. Відірвіть її від грудей моїх! Вбийте її! Вбийте його! Мене! Себе! Всіх! Нехай весь світ загине! (Поривається тікати.)
Амалія. Куди? Що? Любов — вічність! Блаженство — безконечність!.. А ти тікаєш?
Розбійник Моор. Геть, геть!.. Найнещасніша з наречених! — Дивись сам, спитай сам, слухай, найнещасніший з батьків! Дай мені навіки втекти звідси!