Розбійники

Сторінка 22 з 38

Фрідріх Шиллер

Моор. Оце ж я й кажу. Усе може загинути. Чому повинно щастити людині там, де вона схожа на мураху, коли їй не вдається те, що рівняє її з богами? Чи така вже призначена їй доля?

Ш в а р ц. Не знаю.

Моор. Це ти добре сказав, а ще краще зробив би, якби ніколи не намагався її пізнати! Я бачив людей, брате, їх бджолині турботи і велетенські задуми, їх богорівні плани і мишачі діла — всю цю дивовижну гонитву за щастям... Один довіряється льотові свого коня, другий — носові свого осла, третій — власним своїм ногам; я бачив цю строкату лотерею життя, де в погоні за виграшем інший ставить на карту свою безвинність, спасіння своєї душі... і витягує порожні квитки. Кінець кінцем виявляється, що в ній не було жодного виграшу. Це таке видовище, брате, що від нього сльози набігають на очі і разом з тим нестримний сміх лоскоче груди.

Ш в а р ц. Як велично заходить сонце!

Моор (заглиблений у споглядання). Так умирає герой. Хочеться схилитись перед ним!

Г р і м м. Ти, здається, глибоко схвильований.

Моор. Коли я був ще хлопчиком, моєю улюбленою мрією було так жити і так померти... (З прихованим болем.) Цілком дитяча мрія!

Г р і м м. Я думаю!

Моор (насуває капелюх на обличчя). Так, був час... Облиште мене самого, товариші!

Ш в а р ц. Моор! Моор! Що це, хай йому кат? Змінився з обличчя!

Г р і м м. Стонадцять чортів! Що з ним! Йому недобре? Моор. Був час, коли я не міг заснути, якщо забував на ніч помолитись.

Г р і м м. Чи ти з глузду з'їхав. Чи не хочеш ти, щоб твої дитячі роки і зараз тобою керували?

Моор (кладе свою голову Гріммові на груди). Брате! Брате! Г р і м м . Чого ти! Та не будь же дитиною, прошу тебе. Моор. Якби ж я був нею... якби ж то я був нею знов!.. Г р і м м. Годі! Годі!

Ш в а р ц. Розвеселись. Глянь, який мальовничий краєвид... який чудовий вечар.

Моор. Так, друзі, світ такий прекрасний! Ш в а р ц. Ну от, це добре сказано. Моор. Земля така чудова!

Г р і м м. Правда... правда... це мені до вподоби. Моор (з пониклою головою). А я такий гидкий у цьому прекрасному світі... а я недолюдок на цій чудовій землі. Г р і м м. Ото лихо!

Моор. Моя невинність! Моя невинність!.. Погляньте. Усе в природі вийшло погрітись під привітним промінням весняного сонця... Чому ж для мене ці радощі небесні стають пеклом?.. Усе повне щастя, усе пройнято єдиним віянням миру!.. Увесь світ — одна родина, і один отець над нею угорі... Але він не мій отець, — я один — відкинутий, мене одного вигнано з-поміж праведних... Не для мене солодке слово "дитя", не для мене ніжні погляди коханої... не для мене, не для мене щирі обійми друга. (З жахом відкинувшись назад.) Оточений убивцями... сичанням єхидн... прикутий до пороку залізними ланцюгами... я по хисткій жердині пороку йду, хитаючись, через провалля загибелі,^—ридаючий Абадонна1 серед квітів щасливого світу.

Шварц (до товаришів). Нічого не збагну! Я ніколи його таким не бачив.

Моор (із смутком). Коли б я міг вернутись у лоно матері моєї! Коли б міг я жебраком народитись! Ні! Нічого б я так не хотів — о небо! — як бути простим поденником!.. О, я хотів би так стомлюватись, щоб кривавий піт збігав мені по скронях... Коли б мені хоч цим купити єдину радість післяобіднього сну.,.: щастя єдиної сльозини.

Грімм (до товаришів). Терпіння, припадок іде на спад.

Моор. Був час, коли вони так легко лилися... О безжурні дні! О ти, замку отчий! О ви, зелені, мрійливі долини! О райські сцени мого дитинства! Ніколи ви не вернетесь, ніколи не освіжите своїм дорогоцінним подихом мої' палаючі груди... Сумуй зі мною, природо! Ніколи вони не вернуться, ніколи не освіжать своїм дорогоцінним подихом мої палаючі груди... Минулися... минулися безповоротно!

Швейцер (з водою в капелюсі). Пий, отамане! Води тут досхочу, холодна як лід.

Шварц. Ти в крові. Що з тобою трапилось?

Швейцер. Дурниця, яка мало не коштувала мені обох ніг і голови. Поспішаю оце я піщаним пагорком понад рікою, коли— раз! — і увесь цей мотлох сунеться підо мною, і я з висоти десяти рейнських футів 2 лечу вниз... лежу там... А коли прийшов до пам'яті, то побачив серед гравію щонайчистішу воду. На цей раз досить, натанцювався, подумав я, і отаманові це буде до смаку.

Моор (повертає йому капелюх і витирає йому обличчя). А то не видно шрамів, що ними богемська кіннота позначила тобі лоб... Твоя вода була хороша, Швейцер. Ці шрами тобі до лиця.

Швейцер. Ба! Вистачить місця ще на три десятки...

Моор. Так, хлопці, гарячий це був день... А втратили ми тільки одного — мій Роллер загинув прекрасною смертю. Над його прахом поставили б мармуровий пам'ятник, якби він помер не за мене. Будьте задоволені і з цього. (Осушує собі очі.) А скільки ворогів лягло на місці?

Швейцер. Сто шістдесят гусарів, дев'яносто три драгуни і близько сорока єгерів — усього чоловік до трьохсот.

Моор. Триста за одного!.. Кожен з вас має право на цю

1 Абадонна — ім'я повелителя духів пекла, що часто зустрічається в релігійній поезії середніх віків і нового часу.

5 Рейнський фут — приблизно третина метра.

голову! (Знімає капелюх.) Ось я піднімаю свій кинджал. Клянусь душею — я вас ніколи не покину.

Швейцер. Не клянись! Ти не знаєш, може, ти ще будеш щасливий і розкаєшся в цьому.

Моор. Клянусь прахом мого Роллера! Я вас ніколи не покину.

Косинський входить.

Косинський (про себе). Десь у цій околиці, казали мені, я його зустріну... Ого! А це що за люди? Чи не вони часом? А що як вони? Так і є, так і є! Заговорю-но з ними.

Шварц. Пильнуй! Хто йде?

Косинський. Пробачте, панове! Не знаю, чи туди я прийшов, куди треба, чи ні?

Моор. А хто ж ми повинні бути, якщо ви прийшли, куди треба?

Косинський. Люди.

Швейцер. Ми ж довели це, отамане?

Косинський. Я шукаю людей, які дивляться смерті з обличчя і граються з небезпекою, як з ручною змією, цінують свободу понад честь і життя, справжніх людей, що від самого лише імені їх, жаданого для бідних і пригнічених, тремтять най-відважніші, а тирани бліднуть.

Швейцер (до отамана). Цей хлопець мені до вподоби. Слухай, друже, ти знайшов тих, кого тобі треба.

Косинський. І я так гадаю, і сподіваюсь, що невдовзі ми станемо братами... То покажіть же мені саме ту людину, яку я шукаю,— вашого отамана, великого графа фон-Моора.