Він грав увертюру до "Тангейзера". Чорну музику, яку роз’їдають світлі потоки живої води. Він грав твір про живу воду, яку має розбудити перший весняний грім. Вічний пастух світу цього виганяв небесну череду, і вона йшла через небо, спрагла й голодна. Мала конче з’єднатись із землею, випити її сік і створити натомість біле, шумке молоко.
8
Він скінчив грати. У хаті було зовсім темно. Вже прийшла мати й тихо перемовлялася з батьком. Почувши, що він не грає, зайшла в кімнату.
— Чого ти поночі? — спитала, клацаючи вмикачем Світло так раптово розлилося по кімнаті, що він примружився.
— Вечеряти будеш? — спитала мати.
— Та мабуть, — відповів маленький чоловік.
— Батькові не терпиться з тобою випити, — безапеляційно сказала вона — Не полінувався навіть збігати в магазин.
— Коли я грав? — навіщось спитав маленький чоловік.
— Ні, коли ти у Стаха був. У нього нечасто трапляється до того нагода. Це й синок старший у нього пішов.
— Такий питець, як батько! — сказав маленький чоловік. — Що значить принагідна чарка?
— Все з чарки починається, — мовила мати. — Візьми його сеструню, твою тітку Ніну. Знаєш, що вона вже п’яниця?
— Не може бути! — сказав маленький чоловік.
— А так воно є. Теж із чарки все починалося. Коли б на мене, то я ще вдесятеро збільшила б ціну на горілку.
— А я купив не горілку, а вино, — сказав, заходячи, батько: в руці в нього й справді була пляшка чудового марочного вина. — Це таке, що й тобі не гріх випити.
Мати промовчала й, підтисши губи, пішла готувати вечерю.
— Бач, як підколює! — підморгнув маленькому чоловіку батько. — П’яницю з мене робить. А я — сам знаєш! Про сестру ж, а твою тітку, вона правду сказала, — зітхнув він. — Вийшла на пенсію, і її лихий попутав. І знаєш після чого? Зробили їй переливання крові, а той, що кров здавав, певне, алкоголіком був. Ну, її й потягло…
— Чудеса! — сказав маленький чоловік.
— Сумні чудеса, — мовив батько.
Поставив пляшку і пошкандибав до дверей. Мати була в сінях, де стояла газова плита, але він прислухався і тільки тоді заговорив:
— Слухай, — сказав пошепки, — не чув? Кажуть, Стась випиває. Інколи зовсім п’яний являється. Тільки не кажи про це матері, сам знаєш, яка вона в нас… Вона того Стася страх як любить. Розтривожиться, розхвилюється, а може, воно і брехня. Людям попадися на язика..
В глибині рипнули двері, батько поклав пальця на вуста.
— Гарно ти грав, — сказав голосно. — Тільки сумно чогось.
— Погода така, — відповів маленький чоловік.
— Погода на настрій вплива, — мовив батько. — Більше того, навіть відчуття поганої погоди впливає на настрій. Я це по твоїй матері бачу, — він хитро засміявся й позирнув у бік жінки, яка входила з каструлею і з металевою підставкою.
— Це в нього називається гумор, — сказала добродушно мати. — Про що не заговорить, на погоду зверне. А розказував тобі браток, що його жіночка сказала, коли він мені нагрубив?
— Еге, еге, послухай, — підхопив батько уже без гумору. — Це таке матері сказати, яка душу їм, можна сказати, віддала.
— Вона сказала, що з мене вийшла б добра поміщиця. Ні, ти чув таке?
— Як так, поміщиця? — не зрозумів маленький чоловік.
— Бо я, бач, попросила твого братика принести мені, хворій, ліки! Бо я, мовляв, поганяла ним, як кріпаком. Бо він, бач, мені води приніс і дров два рази врубав і вже хотів, щоб я йому за це в ноги кланялась. А я кланятися не вмію.
— Теж мені робота, — сказав батько, — нарубати дров і води принести. У мене тоді температура була, то мати й не пускала.
— Рвався сам до тих дров і води, — мовила мати, — а як його пустити, коли температура була така! Перележали б і в холоді пару днів, а тої жебраної допомоги нам не тра.
Батько накручував коркотяг і на це материне слово урочисто бахнув корком. Понюхав напій і заусміхався.
— Кров землі, — сказав. — Недаремно колись це вино кров’ю господньою вважали. Сідай, стара, пригостимося.
Мати принесла чарки. Поставила зі стукотом і присіла до столу.
— Я вам трохи грошей привіз, — сказав ніяково маленький чоловік і поліз до кишені.
Він поклав банкноти на стіл, і мати скосила на них око.
— Ти завжди був добрий, — сказала вона. — Тільки я не хочу тебе грабувати.
— Це дрібниця, — відповів маленький чоловік і почервонів.
Вони випили по чарці й почали їсти. Дивилися кожне в тарілку й мовчали: пауза вийшла задовга й незручна.
— Що там сьогодні по телевізору? — спитала мати.
— Та чортзна-що, — відказав батько. — Коли буде про погоду, вмикнемо…
9
Маленький чоловік вийшов покурити — стояла темна березнева ніч. Війнуло широким, свіжим подихом: примерзлим болотом і запахом кори. Здавалося, дерева попри негоду почали вже прокидатися із зимової сплячки. Посилали одне одному попереджувальні сигнали й тихо зітхали. Світлий попіл зарипів під ногами, його прихопив легенький морозець. Маленький чоловік жадібно ковтнув диму — він хвилювався. Невідь од чого — чи від неприємних розмов, які вислухав, чи від цього раптового подиху весни. На вулиці блимотіло два ліхтарі, і його потягло за хвіртку. Хруско ламався під підошвами льодок, і він не повернувся в обійстя навіть докуривши сигарету: щось його тут затримувало. Десь поодаль задзвонили відра: хтось ішов по воду, кроки чітко лунали у весняній тиші. Світліли вікна хат, од кожного на дорогу падала світла стяга, осяюючи приморожені легкими мережками калюжі, брудні, сірі кристали льоду поблискували.
— Це ти, дядю? — сказала братова, наближаючись із порожніми відрами. — Бачиш, які ви добрі. Чарку випити не забули, а от води принести, то мені поночі тягнись.
Вона була повна, круглолиця й усміхалася. Те, що казала, було, здається, жартом.
— Здоров! — мовила вона — Дихаєш повітрячком?
— Давай сюди відра, — мирно сказав маленький чоловік.
— Ну що ж, допоможи, — братова передала йому відра — Вже наскаржилася баба на нас? — невістка засміялася глухо і ображено. — Дивна вона жінка!
— Ми всі у цьому світі дивні…
Ішов, подзвонюючи відрами, а братова важко ступала слідом.
— Так наморилася сьогодні на роботі, — сказала вона — Тіла не чую.
— Спочивай! — мирно відказав він.
— Де там спочинеш? Хоч борщу на завтра наварю. То що тобі баба наплела?