Стояла біля літачків байдужа й покинута, несмачно вдягнена й несмачно нафарбована, розпатлана, і до неї раптом підійшов так само нечупарно одягнений і розпатланий хлопець і щось їй сказав. Рая засміялася, хлопець узяв її під руку й повів геть, але Вася Равлик з квитками ледве їх наздогнав. Він схопив молодика за плече, і те безвольно смикнулось.
— Ти чого, зараза, забрав мою дівчину, — дихавично сказав Вася.
— Маруха сама пішла, — криво всміхнувся патлань.
— Пшов вон! — тупнув ногою Вася Равлик. — Морду тобі розвалю!
— Брось, паря! — сказав, криво всміхаючись, патлань. — Міліції всюдова повно. Хочеш поговорить, отойдьом!
— Я ще тебе знайду, — сказав Вася Равлик і повів із собою Раю, бо в їхній бік і справді вже дивився міліціонер.
— Ми ішо стукнемося! — сказав патлань.
— Чого ти з ним пішла? — люто спитав Вася Равлик.
— А ти не казав, щоб не йти, — злякано сказала вона.
— Ти що, хочеш покинути мене? То я тебе не тримаю.
— Це він мене повів, — злякано сказала Рая.
— І ти йдеш за кожним, хто тебе поведе?
— Ну да. А шо?
Щелепа у Васі Равлика відвисла десь зовсім так, як недавно у Магаданші, й він з відразою відчув, що стає схожий на ту чортову пащекуху. Ні, Рая вражала його не раз, але її здатності вражати залишалися невичерпні. Однак, Вася не для того вийшов на люди, щоб із нею скандалити.
— Будеш кататися на літачках? — спитав сердито.
— Ну да. Ти ж обіцяв.
Вона влазила до літачка, при тому плаття в неї аж так оголило ноги, що це викликало глибочезний інтерес в зарослого щетиною молодика, котрий біля тих літачків стояв. Вася Равлик позеленів, Рая ж лишалася незворушна, а коли вони закрутилися, то навіть трохи заусміхалася. Коли ж літачок зупинився, вона легко зіскочила на землю, а Вася Равлик ледве з літачка виліз — його понуджувало. Зарослий щетиною молодик усе ще стояв на місці й дивився на Раю з таким же інтересом, і Вася поспішив її від цього небезпечного місця відвести; вона ж, здається, розглядин щетинистого так і не помітила. Тоді Вася полапав те місце в піджаку, де була внутрішня кишеня, і, налапавши там згорток грошей, зітхнув і запропонував Раї піти в місто й купити джинси.
— А чортове колесо? — спитала вона. — Ти ж обіцяв.
— Купим джинси, а тоді ще раз прийдемо, — сказав Вася.
— До джинсів треба ще й блузочку, — задумливо сказала вона.
— Купиш і блузочку.
— А може, ми покатаємося, а тоді підемо? — несміливо, але вперто мовила вона. — Я хочу покататися на чортовому колесі.
— Чорт з ним, із тим чортовим колесом! — буркнув Вася.
— А я хочу. Ти ж обіцяв, — мінорно протягла вона.
— Що тобі краще: джинси й блузочка чи чортове колесо.
— Чортове колесо, — сказала вона й опустила очі.
— Хм, — сказав Вася Равлик, а що добре знав її впертість, повів її на чортове колесо.
Вони спинилися високо над містом, і Рая там, на верхотурі, раптом засміялася.
— Чого ти? — спитав Вася Равлик без ентузіазму.
— Мальованку побачила, — сказала Рая.
— І що?
— Мамка не знає, де я.
— То це смішно?
— Ну да. А чого це колесо чортове?
Йому захотілося бовкнути: бо на ньому катаються такі чортиці, як вона, але стримався.
— На ньому чорти катаються?
— Еге ж, — буркнув Вася Равлик. — Уночі.
— Правда? — невідь-чому зацікавилася Рая.
— А тебе що, чорти інтерисують? — єхидно спитав Вася.
— Чорти? — перепитала Рая. — Нє.
Вони зійшли на землю, і Вася запропонував піти купити джинси і кофточку.
— І тоді ми на гойдалках та каруселях покатаємося?
— Обов’язково.
— Тоді я піду сама, — мовила Рая.
Знав уже як з нею говорити.
— Ясно, що сама. Я тебе у скверику почекаю.
Подумала, трохи помнулась, але задовольнилася.
— Я там у магазині перевдягнусь, можна?
— Можна, — сказав Вася Равлик і відчув, що він збіса хитрий, що нею керувати можна, тільки правильно треба смикати за ниточки.
Сидів у скверику, курив дорогу сигарету і зовсім навіть не думав, що вона з тими грішми зникне, — уже трохи її знав. Думав інше: про те, що на люди виходити з Раєю теж не так просто, бо вона перед світом аж зовсім незахищена. Дивно було, що прожила стільки років (а скільки років вона прожила? — запитав себе Вася Равлик), а нічого не знає і не вміє. А може, вона випала, блаженно міркував Вася Равлик, із неопізнаного літаючого об’єкта й ніякої мамки на Мальованці в неї нема? Правда, ряба Надька, цей всюдисущий інформатор, також сказала, що її матір живе на Мальованці, однак це ще треба перевірити, — фантастично подумав Вася Равлик, адже він любив читати науково-вигадницьку літературу. Те, що Рая була не від світу, сумнівів у нього не викликало, але коли так, спитав сам себе, то від якого вона світу? Як пояснити, що вибрала між джинсами й чортовим колесом таки колесо — яка б жінка так учинила? Так учинила б наївна, нерозвинена дитина, а не доросла дівчина. І чому вона так розпитувала про чортів? Може, вона й справді чортиця? — фольклорно-фантастично подумав, припалюючи від другої третю сигарету, Вася Равлик. Але він до ладу й не знав, що таке чортиця, а розпитатися не було в кого. Розпитатися можна було б хіба в рябої Надьки, котра, напевно, такі речі знає, бо сама разом з Магаданшею не менша чортиця, але це викликало б у неї нездоровий інтерес: чого це Вася про таке питається? Ні, цих чортиць чіпати не треба — може, вони мстиві? — знову фольклорно-фантастично подумав Вася Равлик. Такі дурні науково-фантастичні й фольклорно-фантастичні думки крутились у Васиній голові, аж він не помітив, що біля нього стоять чиїсь ноги і ноги ті так тісно обтягнуті тканиною, що кожна складочка тіла проступає через неї. Вася звів очі й побачив сліпучо-білу блузку, крізь яку проглядали настовбурчені пипки перс, вище від тієї блузки усміхалося наваксоване Раїне личко. Під пахвою вона тримала пакунка, а на шиї щось поблискувало.
— В мене лишилися гроші, — винувато продзвенів Раїн голосок. — І я купила намисто. Можна?
— Ну що ж, гарне намисто, — сказав Вася.
Тоді густо наквецяні губи ще більше розсунулись, а не менш намазане личико радісно засвітилося. Правда, це тривало мент, Рая сіла біля нього, і йому здалося, що ті джинси тріснуть, так натяглися від увігнаного в них тіла. "Е, — приречено подумав Вася Равлик. — Так вона, здається, голіша, ніж у платті".