— Хе-хе, я зачинив двері й вікна, як же ти, біла кішко, додому тепер прийдеш?
7
Вася Равлик прокинувся з важкою головою. Настрій у нього був лихий, бо всі оті нічні мариська ще й досі мигали перед очима; мав таке враження, ніби безпробудно пив цілу ніч, а зараз йому в душі кисло і прісно.
— Слиш, ти, — штовхнув він Раю ліктем, — піди сніданок приготуй.
Відчував, що вона завмерла біля нього, навіть дихала ледь-ледь.
— Я кому сказав!
Ніякої відповіді.
— Не заводь мене, Райко! — мовив погрозливо. — Не будеш слухатися, виставлю!
По її тілі пробіг ніби трем, але вона й не рухнулася.
Тоді він зіскочив із ліжка, дав їй кілька ляпасів і штовхнув у бік кухні.
І вона пішла, навіть плаття не захопила.
Він знову ліг у ліжко і насторожено чекав. Коли приготує йому сніданка, він уже знає, як з нею вестися.
Рая виросла на порозі з розкудланим волоссям, запухлим від сну обличчям і з юним, залитим ранішнім сонцем тілом.
— Що? — спитав він грізно.
— Я не знаю, — шепнула вона.
— Що не знаєш?
— Не знаю, що варити.
— Почисть картоплі, — мовив він. — Там у коробці під столом.
Зникла, чути було, як висуває залізну коробку. Він усміхнувся. Нечутно встав із ліжка і, ступаючи навшпиньках, пішов подивитись.
Рая сиділа на стільці, тримала картоплину в руках і крутила її.
— Чого не чистиш?
Здригнулася і злякано на нього подивилася.
— Я не знаю як, — сказала самими вустами.
— Ти що, ніколи не чистила картоплі?
— Нє, — мовила — Мамка їжу зі столовки приносила.
— Господи! — звів Вася Равлик руки. — 3 якого лісу ти прийшла? Візьми ножа, ось так, дивися, й чисть.
Узяв ножа й картоплину і показав, як чистити:
— Отак!
Але вона сиділа з кам’яним лицем.
— Нє, — сказала. — Це ти сам собі роби!
— Бити буду! — понуро пригрозив.
— Не бий мене, Вась! — прожебоніла вона тонко.
— Чисть картоплю!
— Нє, — похитала вона головою.
Тоді він замахнувся — вона заверещала. Кинулась у куток і там зібгалася у грудку: гола, нещасна, тремтлива, з переляканими очима. Наставила руки, ніби захищалася, І йому знову стало її жаль.
— Де ти росла? — спитав він лагідніше.
— На Мальованці, — тихо відповіла.
— Ти в лісі росла, а не на Мальованці.
— Ну да, там і ліс є, — сказала Рая.
— Іди вдягнися, — наказав, а сам сів на стільця, щоб чистити картоплю.
— А бити мене не будеш?
— Ні, — сказав понуро. — Морока мені з тобою.
Вийшла з кутка і, сторожко на нього озираючись, пішла з кухні.
За хвилю стала в дверях.
— Чого? — спитав він.
— Не виганяй мене, Вась, — прожебоніла.
— Візьми віника і замети хату, — наказав він. — Це ти вмієш?
— Сам роби, — мовила вона тужно.
— Не знаю, чи ти малохольна, чи ти дурна, — сердито буркнув Вася. — А ліжко застелити можеш?
Вона захитала заперечно головою.
— Хіба не бачиш — нікому ти така не потрібна, — сказав гостро.
— Не виганяй мене, Вась, — знову прожебоніла.
— Іди, дрихни! — буркнув він і щосили кинув обчищену картоплину в миску з водою.
Було йому на душі бридко. Одне те, що з природи був не брутальний і вести себе так, як вів, понуджував, а може, й прокинувся сьогодні не з тієї ноги, а може, це отой ідіотський сон так його скошлатив. Знову береться за те саме, а чи треба її понуджувати, коли жити з нею все одно не збирається. Отак він міркував, а той брат-равличок, котрий сидів у нього в голові, уже єхидненько йому нашіптував, що мовляв він, Вася Равлик, брехунець і хоче сховатись у собі самому глибше, ніж може сховатися звичайний равлик у хатку, навіть думкам і рішенням своїм не довіряє, бо в нього слово — капуста. Адже обіцяв, що не буде її бити, а вже кілька разів ударив. "Але ж із нею не можна інакше!" — кволо спробував захиститися Вася Равлик. "А нащо тобі інакше, — єхидно спитав брат-равличок, — коли ти вирішив з нею лише погратися — зірвати вишню, яка висить над дорогою, — фігурно сказав брат-равличок, — навіщо ж ту вишню в’язати до гілки у власному садку?" Але Вася Равлик не міг відповісти на ті равличкові резони, бо не вмів. Він чистив картоплю й сердито жбурляв її у миску з водою. Там же, за спиною, були розчинені двері в малу, прохідну кімнату; він знав, що вона залита сонячними стягами, і вони тягнуться од вікна до підлоги сивими полотниськами; сюди виходять ще одні двері, за якими стоїть у сірій сутіні (сонце туди не сягає), а може, плаває, ліжко і там спокійно посапує та, з якою він живе ось уже третій тиждень. Коли отак комусь розказати про те життя, то міг би тільки покрутити біля лоба пальцем, але Вася Равлик не був, як то кажуть, чокнутий; здається, він по-своєму ту Раю полюбив. Не так полюбив, щоб молитися на неї, щоб завойовувати її серце і зв’язатися подружнім зв’язком, аби вік прожити, а може, лиш клаптиком серця, ну, може, половиною серця — друга половина була холодна і навіть ворожа до Раї. Отож мучився від того, що повівся з нею грубо, а з іншого боку, не міг себе й не виправдовувати: як інакше? Не буде ж він весь час її прислужником, подумав Вася, і в ньому заграла чоловіча гординя. "А коли ти є прислужником сам собі, — спитав його єхида-равличок, — то яка різниця: на одного звариш їсти чи на двох, для одного підметеш хату чи для двох, для одного застелиш ліжко чи для двох?"
Вася помив картоплю й поставив варитися. "Кат із нею, — подумав милостиво, — хай собі живе". Аби тільки не шлялася, бо тут він із собою нічого вдіяти не може, а вона, здається, вже не буде шлятися. Пішов зазирнути до спальні: Рая спала. Дивовижну мала здатність до сну. Спала вночі, спала вранці, спала з обіду і хіба ввечері виглядала бадьоро. Коли ж він дивився телевізора, то спала і ввечері. Здавалося: не буди він її, спала б, не прокидаючись, цілу добу.
Зрештою, він такий експеримент вирішив якось учинити. Не будив її до сніданку — вона проспала до обіду, не будив на обід — проспала до вечері. Тоді він повечеряв і до півночі дивився телевізор (було то у вихідний, а мав він вихідні у середу й неділю) — Рая спала. Спокійнісінько проспала до ранку, й він злякався: коли її не будити, то чи не впаде у летаргію? Отож уранці, йдучи на роботу (був тоді на першій зміні), він її розштовхав, і вона, як звичайно, прокинулася й пішла поснідати, а по сніданку спокійно повернулась у ліжко. "Нє, вона таки ненормальна! — думав він, з маху виходячи на Просиновську гору, але що мав удіяти? Навіть цікаво стало: невже коли він її не битиме й не виганятиме (той епізод з танцями можна вважати за випадковий), вона так і житиме біля нього, як сомнамбула чи, швидше, як кішка. "Ну й нехай буде кішка, — думав розважливо Вася Равлик, задихано долаючи останні метри гори, — тримають же люди дома всяку живність!"