Настуня дивилася на ті дива краси і праці й думала, чи не сниться їй те все. Але ні. Дотикала тих чудових річей. Се була дійсність. Така прегарна дійсність, що навіть її мала собачка ставала на лапки і здивовано гляділа на блискучий калим Настуні.
Прийшов султан і радів її радістю.
А коли муж запитав її, чи подобається їй весільний калим, відповіла:
— Дуже подобається мені мій весільний калим. Подякуй . від мене тим, що приготовляли його.
— Але наймилішої тобі часті твого калиму ти ще не бачила...
Була дуже-дуже цікава, що се таке. І просила, щоби сказав. Не хотів.
— Побачиш,— відповів усміхаючись.
— Коли?
— В п'ятницю, як їхатимемо з мошеї. Се буде твій дійсний калим, і я вже наперед тішуся, що він сподобається тобі...
Прийшла п'ятниця. Султан їхав на престольну молитву до Гагії Софії, найбільшого мечету Царгорода. В золотій кареті їхала Ель Хуррем з матір'ю султана. А за ними безконечний ряд двірських карет. В нім їхав великий гарем, Дері-Сеадет, султана: стрункі і делікатні дівчатка з Еребу, ще не розвинені, як пупінки роз, і огнисті дочки Балкану, і прекрасні білі женщини з Кавказу, з очима, мов глибінь, і рослі та сильні жінки з гір Алтаю. А кругом безліч військ і народа.
А як по престольнім богослужению виїздили з мечету і доїздили до Авретбазару — вечеріло. На торговиці, на тім самім місці, де колись продали Настуню чорним євнухам гарему, побачила вона крізь вікно коляси величезну скількість одягнених по-нашому дівчат і жінок. Безмежна радість била з їх очей і облич, і українська пісня заливала жіночу торговицю Стамбула...
— Се твій калим, Хуррем! — сказав Сулейман.— Вони ідуть додому.
Настуня заплакалася з радості.
А великий хор наших жінок співав:
Рубай,сину, ясенину —
Буде добре клиння!
Бери,сину,сиротину —
Буде господиня..
Молода султанка плакала, як дитина, у критій колясі султана Сулеймана і рукою з вікна пращала великий полон українок.
А жіночий похід, освічений світлом смолоскипів, співав:
А у нашім селі-селі сталась новина:
Молодая дівчинонька сина повила.
Не купала, не хрестила, в Дунай пустила...
А потому обняли її ум турецькі пісні, що лунали довкруги — так одностайно, як сипаний вітром пісок на пустині.
А в улицях Стамбула під гук гармат і самопалів, під блиск ракет і гомін музик шаліли п'яні від опіюму кавалькади на п'яних від опіюму конях. І клекотів радісно весь Стамбул султанський. А живий "калим" Настуні при смолоскипах, з возами харчів і одягів, з веселими співами тягнув на Північ, до радного краю Настуні.
VII
Та одного, що приготував Сулейман Настуні як частину її калиму, не відкрив їй ще. Було се сповнення приречення у справі приняття учителя Абдуллага.
Спілка торговців невольницями, до котрої належала колись Настуня, вернула до Кафи у великім страху. Бо в палаті падишаха ніхто не пояснив Їбрагімові, на що треба падишахові учителя Абдуллага. Старий Ібрагім одержав тільки письмо з поручениям до влади в Кафі, щоб доставила до Царгорода Абдуллага. А друге таке письмо пішло окремо.
Старий Ібрагім у присутності цілої спілки торговців повідомив Абдуллага, що його взивають до султана, очевидно, в якімсь зв'язку з Роксоляною. Всі спільники зачали питати Абдуллага, чи не говорив він невольницям чогось такого, за що міг би султан покарати тепер і його, і цілу спілку. Абдуллаг відповів: "Аллаг мій свідок найбільший, що я вчив тільки того, що каже Святе Письмо. А білу квітку з Лєхістану я шанував весь час, бо бачив у неї розум, покору і пильність. Але нехай діється воля Аллага!"
Спокійно сів Абдуллаг на воєнну султанську галеру і під сторожею приїхав до Царгорода в день перед вінчанням своєї учениці. Його привели до сераю й повідомили султана, що вже доставлено Абдуллага з Кафи. Султан сказав, що перша має побачити його нова султанка Хуррем в день після вінчання свого, а перед тим має з Абдуллагом поговорити муфті Пашасаде.
Коли Абдуллага провадили до найвищого заступника султана в духовних справах, він налякався зустрічі з великим вченим. І всю дорогу молився, щоб Аллаг дозволив йому знайти ласку в очах Пашасаде, котрий знав десять способів читання Корану і всі науки близького й далекого Сходу, почавши від науки про небесні блискучі зорі, скінчивши на науці про блискучі зорі в темній землі, про самоцвітне каміння, вживане на ліки у всяких хоробах. А слава його лунала по далеких землях.
Щасливо перейшла для Абдуллага авдієнція у голови учених Кемаля Пашасаде. Він говорив з ним довго про способи читання Корану, які знає звичайно кождий учитель читанки Пророка. Але про те, на що його спровадили до Царгорода, не міг йому нічого сказати, бо сам не знав.
На другий день по слюбній ночі Роксоляни, коли муедзини скінчили співати третій азан на вежах струнких мінаретів, впровадили Абдуллага до кімнат султанки Роксоляни.
Абдуллаг тихо сидів. Коли віддалилася прислуга, губився в домислах, чого казала його завізвати до себе улюблена жінка падишаха.
В своїй скромності провінціального учителя ані на одну хвилину не припускав, щоб його ждало становище учителя — тут, у величезній столиці світу, де було тілько великих учених! Ще раз і ще раз переходив у своїй пам'яті, чи не сказав колись якогось необережного слова про султана або чи не образив чим його теперішньої жінки. І не міг пригадати собі нічого подібного.
Довго ждав Абдуллаг у кімнатах султанки Роксоляни. Вже так оглянув усі річі, дивани й десені, що бачив їх докладно, навіть замкнувши очі. Нарешті зашелестіли жіночі кроки за дорогою занавісою. Вона заколисалася, розхилилася, і в кімнату вступила вся в чорнім оксамиті, з одним блискучим брильянтом на груді і в чудовім діядемі з перед бувша невольниця, "знайда з Чорного Шляху", жінка десятого султана Османів, велика хатун Хуррем. Була трошки втомлена на обличчі, але весела, як весна. На вид Абдуллага її очі засвітили ще ясніше, як благородний камінь на її грудях.
Абдуллаг на той вид так остовпів, що стратив владу в ногах і навіть не міг рушитися. Щойно по хвилині похилився сидячи так, що чолом діткнув дивану на долівці. А велика пані, Роксоляна Хуррем сіла напроти нього так тихо і скромно, як колись, коли ще була невольницею в Кафі. Зовсім-зовсім так само...