Те, що мало бути її поразкою, оберталося на перемогу. Замість сподіваного пониження, мало настати ще більше возвишення, і мовби в подяку за це в невситимому маленькому тілі Хуррем знов зародилося нове життя, вона знов була в надії і вже чомусь переконана, що цього разу неодмінно буде син, і султан так само вірив у те, що тільки він може принести справедливість світові, а більше ніхто.
Поки Хуррем була між життям і смертю і поки гарем та двір султанський причаєно, у зловтісі ждали неминучого падіння скороспілої султанші, валіде, вдавшись за порадою до великого муфтія, обрала вихователя для малого Мехмеда.
Хлопчик, мовби вичуваючи свою вроджену кволість, щосили боровся з нею, вже дев'ятимісячним майже без нічиєї допомоги зіп'явся на ноги, кричав і відбивався, коли йому пробували помагати вчитися ходити, від гніву аж заходився і весь синів, так що навіть валіде, яка в душі просила аллаха прибрати з землі це недолуге життя, захоплено дивилася на царевича і чорногубо бурмотіла:
— Ось росте падишах.
Хуррем любила Мехмеда болісною любов'ю, він був для неї надією, вибавленням, силою і волею. Нікому не давала дитини, не вірила й не довіряла, тож як була здивована й обурена, коли виявила тепер, що приставляють до Мехмеда якогось чоловіка, не спитавши в неї, не сказавши їй, відбираючи в неї дитину, так ніби знов кинуто її у безнадійне рабство. Вона зажадала випробувати вихователя, покликала його до султанської книгозбірні, може, сподівалася, що розтлумачить він їй якесь темне місце в старовинних рукописах, викаже щедроти свого розуму, з якого, мов із глибокої криниці, питиме малий царевич. Та коли побачила перед собою червоноокого, зашмарканого клема з ріденькою борідкою, коли почула його плаксивий голос, коли переконалася, що цей баранячий лоб напханий тільки сушами корану та безнадійною дурістю, обурилася і запалала гнівом. Хто сказав, хто підказав, хто порадив?
— Розкажіть мені, о шановний,— попросила вона, притискуючи долонями до щік яшмак і ледь не задихаючись під тонким шовком від шалу,—розкажіть, з чого ви почнете навчання царевича?
— З корану, моя султаншо, з корану,— проплакав Шемсі-ефенді — так звали цього некликаного вихователя.
— Але ж царевич ще занадто малий.
— Не буває чоловік малий і не буває старий, щоб учити цю велику книгу книг, це єдине джерело знань, цю...
Вона підняла руку, уриваючи потік його пустослів'я.
— А коли царевич вивчить коран?
— Тоді ми будемо тлумачити книгу книг. Існує сто двадцять тлумачень корану, і ми всі пройдемо, розберемо і засвоїмо.
— На це не вистачить життя!
— А навіщо ще потрібне життя правовірному?
— Аллах покликав його на світ, щоб володарювати. Шемсі-ефенді грізно наставив на султаншу рештки своєї борідки.
— "Скажи: "Він — той, хто виростив вас і дарував вам слух, і зір, і серце. Мало ви дякуєте!" Благословен той, який сотворив смерть і життя, щоб випробувати вас, хто з вас ліпший по діяннях, який створив сім небес рядами..."
Вона знов урчала ного мудрослів'я, піднесла застережно руку, але, переконавшись у марності зусиль, уже не стала звертатися до його здорового глузду, збагнувши: Шемсі-ефенді давно вже забув, що таке здоровий глузд, а намірилася посміятися з цього пихатого дурня.
— Скажіть, о шановний, як можна витлумачити і чи можна витлумачити велику пригоду пророка, коли він на Бюраку [50] залетів до сьомого неба, і пролетів далі крізь сто тисяч запон світла й мороку, і досягнув місця, де немає ні шести властивостей, ні чотирьох елементів матерії, де не існують ні земля, ні небо, немає ні верху, ні низу, ні початку, ні кінця, ні сліду мови, ні слуху, ні понять, ні розуму і навіть щонайменшого розуміння?
Шемсі-ефенді поглянув на султаншу з неприхованою ненавистю, але стримався і тільки пробурмотів невиразно:
— "Скажи: "Знання — в аллаха, я — тільки умовляч, що ясно викладає".
Дяка богові, що її уста закривав яшмак, і Шемсі-ефенді не бачив посмішки Хуррем. Але сміялися її очі в прорізах яшмака, сміх бив тепер із кожного нового запитання цієї незвичайної султанші-гяурки.
— Ваші руки, о шановний, як і ваш розум, не мають спочинку, перебираючи зелені зерна чоток. Чому ця низка розділена на три рівні частини, які значаться червоними зернами?
Шемсі-ефенді пожвавішав, діставши нагоду виказати своє знання.
— Під час битви при Бедері, о моя султаншо, пророкові, хай завжди буде над ним благословення аллахове, вибили зуб. Тоді пастух з Йємену Увейс Карані, палаючи ревністю у вірі, став висмикувати один за одним свої зуби. Тридцять два зуби Увейса Карані і один зуб пророка склали основне ядро мусульманських чоток-теспіх. Друга частина зветься тахміт, себто "нанизана", третя такбір, від "аллах акбар" — бог великий.
Хуррем насилу втрималася, щоб не спитати, чи "тахміт" не походить від "ахмак", себто дурень.
— А скажіть мені, о ефенді, яку жону порадите ви з часом для свого царственого вихованця? — поспитала вона.
— Відповідь на ваше запитання, о моя султаншо, ми знайдемо в одному з наших сказань. Нух [51] мав одну дочку, а женихів прийшло три. А що приходили вони один за одним, то Нух усім пообіцяв. Тоді звернувся до аллаха: що робити? Аллах звелів узяти кішку й ослицю і замкнути їх на ніч з дочкою. Коли вранці Нух пішов туди, то побачив трьох однакових дівчат. Яка з них його донька — не міг виявити. Тоді взяв мушту, якою шевці вигладжують шкуру, і спитав, з чого вона зроблена. Одна дівчина сказала: з заліза. Друга сказала: з міді. Тільки третя, перш ніж відповісти, вимовила ім'я аллаха. Так Нух здогадався, що це його донька. Ось чому жінки неоднакові. То вперті, як ослиці, то хитрі, як кішки, тільки деякі — хай буде над ними привіт бога! — тихі й слухняні, як донька Нуха. Женитися треба із сліпою, глухою, безрукою і кульгавою — це означає, що йде вона праведним шляхом, ніколи не відхиляється, не бачить і не чує нічого, що супротивне шаріату, і не простягає руки до того, що заборонено законом.
— Дякую вам, о шановний,— відпускаючи Шемсі-ефенді, чемно мовила Хуррем і ще довго потім сиділа в книгозбірні, не знаючи, дивуватися їй, обурюватися чи заридати від безнадії і відчаю.