1 Шандор Надь (1804—1849)—генерал угорської національно-визвольної армії. Після поразки революції 1848—1849 рр-його стратили за наказом віденського уряду.
А що ж буде, коли їм ще доведеться илентати до управління кілометрів зо два?
— Еге ж, туди йти два кілометри,—кивнув головою головний інженер.
Пішта подумав, що там і три кілометри набереться. Отже мова ось про що,— повів далі головний інженер.— Якщо управа рекомендує, держава купить садибу. Більш того — нам повинні передати й фінансову інспекцію. Жаратнок займає більш поважне місце в комітаті, ніж те місто, де тепер фінансова інспекція.
— Але фінансову інспекцію аж ніяк не можна виселитц за межі міста.
— Чому? Там для неї ідеальні умови. Чудовий парк, сторічні дерева, цілюще повітря — справжнісінький рай. Будь-який керівник фінансової інспекції залюбки туди перебереться.
— А діло це термінове?
— Так! Власне, питання вже вирішено. Адже двоюрідний брат Рацкевеї служить статс-секретарем у міністерстві фінансів.
— Гаразд, я побалакаю з паном бургомістром. Головний інженер хотів був уже йти, але раптом сказав:
— Дуже прошу тебе, дай мені на кілька годин конкурсні проекти моста. Я хотів би їх вивчити.
— Матимеш їх у своєму розпорядженні, як тільки скінчиться конкурс. Адже я на цьому не розуміюся. Тобі, як фахівцю, доведеться висловити свою думку.
— Саме тому мені й потрібні проекти. Всі ці дні я буду Дуже зайнятий. Отож і хотів би заздалегідь ознайомитися 3 ними.
— Здається, правилами конкурсу це заборонено.
— Які там ще правила?!— вигукнув головний інженер. В його голосі бриніло роздратування.— Невже ти гада-єпі, що я особисто зацікавлений і тому хочу зазирнути в проекти до закриття конкурсу? Про мене — робіть що завгодно! Мені байдуже! Він5 схопив— капелюх і вийшов*
Пішті було невтямки, чому розсердився головний інженер. Досі йому й на думку не спадало, що* навколо конкурсу можуть— виникнути якісь махінації.
Він замислився.
Може, годтеветй інженер таки звдкавлений у тому, щоб напередодні закриття конкурсу ознайомитися з проектами? Якщо справді зацікавлений, тю чому?
А головний інженер вийшов з кабінету задоволений. Він уже встиг занотувати найважливіші дані. Лишилося тільки виникати з проектів' статичні розрахунки, щоб передагги фірмі "Холу& і К°" відповідну інформацію...
Пішта зібрав зі стола папки й замкнув їх у велику шафу. Потім покликав секретаря^ доктора Петерфі, й попросив принести документацію свиноферми.
Свиноферма була організована в тисяча дев'ятсот двадцять п'ятому році з основним капіталовкладенням у півтора мільйона крон. Після того, як замість крон в обіг ввели пенге, ця сум-а дорівнювала, ста двадцяти тисячам пенге. Проте на той час усі фонди вже встигли розтринькати. Кайзер розширив початковий задум, і основний капітал був підвищений до чотирьохсот тисяч пенге. А торік акції ще раз розбавили — довели їх до суми в сімсот тисяч пенге.
— Мені сказали, що основний капітал становить півтора мільйона пенге. Така дивна розбіжність...
— То сказано вустами опозиції. Йдеться ж не пр° пенге, а про крони.
— Зрозуміло.
— Насправді були виплачені тільки ці перші півтора мільйона крон. До речі, нині сальдо збитків уже становить півтора мільйона пенге.
— Так, зрозуміло.
— Сюди входять різні рахунки. А будівельники ще й досі пред'являють величезна претензії. Закупка обладнання, заборгованість за кукурудзу й свиней, капіталовкладення, парові* плуги тощо.
— А чому земельна ділянка не лереписана на свиноферму?
— Міністр внутрішніх справ ще й досі шш затвердив рішення муніципальних зборів.
— Он як!
Все це для Пішти було справжнім відкриттям.
— Як же могло накопичитися стільки (боргів?
— Керівники ферми з;а. короткий "час розтратили івесь основний капітал. Однак життя примушувало їх розгортати виробництво. Кілька разів на фермі (спалахувала епідемія; багато свиней .задтадуд'©. Щеплення ш додаткове санітарне обладнання обходилося дуже дорого. Отже діру затикали дірою. А старий Сенткалнаї всеторочнв: "Я до ваших послуг",— і підписував —будь-які рахунки іга векселі. Згодом, коли піднялися ціни на кукурудзу, настала катастрофа...
Пішта розгорнув папку з доповідною запискою, в якій викладалася історія свиноферми, й почав читати.
Невдовзі увійшов секретар бургомістра й "оказав, що вельможний пан бургомістр просить до себе пава обер-прокурора.
— Сервус, друзяко, сервус!!—вигукнув бургомістр, коли Пішта ввійшов до кабінету, й підвівся йому назустріч. , Вони посідали в крісла. Бургомістр поплескав Пішту по коліну.
— Чув уже, чув! Кажуть, що ти йдеш правильним шляхом. Ну що, подобається шбї свиноферма?
— Річ у *йм, "вельможний пане,— серйозно відповів Пішта,— що мені не все зрозуміло в тій справі. Але ІНТУЇЦІЯ підказує: управа може чимало виграти, взявши Ферму в свої руки.
~— Ну, ну, любий мій, кажи далі.
І Пішта переповів усе, що вчора чув од дядечка Кардича. Однак про те, що дізнався сьогодні, промовчав. Бургомістр слухав Пішту дуже уважно, не зводячи з нього очей. Пішті було неприємно відчувати на собі його пронизливий погляд. Він хотів був сказати, що вся відповідальність за ферму лежить на колишніх власниках акцій, але не наважився.
— Треба цю справу залагодити,— мовив бургомістр.— Я чув, друзяко, що ти радився з цього приводу з доктором Мартіні.
— Так, але я не розповів про суть, сказав тільки те, що йому можна знати. Я був дуже обережний.
— То й добре! З опозицією треба радитися.
— Як на мене, докторові Мартіні сподобалося те, що я розповів. Власне, його думка збігалася з моєю. Ферму треба передати управі.Я певен — це буде перший захід, проти якого не виступатиме навіть опозиція.
— Опозиція!— махнув рукою бургомістр.— Опозиція потрібна. Без неї ніхто не повірить, що діло варте уваги.— І він голосно засміявся: — Якщо вже й опозиція не проти, то все пропало!
Пішта мовчав, йому хотілося знати, що насправді думає бургомістр, але той чомусь почав розповідати про Ференца Деака К Бургомістр знав його особисто. Щоправда, знайомство не було дуже близьким, бо Деак, уже старий і ослаблий, часто хворів і майже не втручався в державні справи.
— Якось, у зв'язку з виборами в парламент, до Деака,^ що жив тоді в готелі "Англійська королева", завітала" делегація. Я був у її складі. О, друзяко, він жив як справжній вельможа! Нам довелося довго чекати в коридорі. Нарешті з апартаментів вийшов Меньхерт Лоняї2.