Він попросив принести йому з кабінету пальто, дозволив Кардичеві взяти себе під руку й просто-таки потягти до автомобіля.
Вже в машині Пішта згадав:
— А дружину я й не сповістив! Адже ми домовились, що оглянемо віллу разом!
— Навіщо жінці у це втручатися? Куди краще, коли чоловік заздалегідь усе підготує, а потім уже доповість їй. Поставить її перед фактом... Я ніколи не питаю порад у своєї дружини. Тільки ставлю їй до відома. Сюрприз, так би мовити...
Яка все-таки чудова річ — автомобіль! Через сім хвилин вони вже їхали алеєю. Ще за хвилину зупинилися перед віллою. Пішта страшенно бентежився. Серце його калатало, мовби в якогось студента, що йде на побачення...
Подзвонили. Відчинив садівник.
Пішли по всипаній гравієм доріжці.
Вже стемніло, й нічого не можна було розгледіти. Вуличні ліхтарі кидали лише тьмяне світло. Проминули парадні сходи й обійшли віллу. Побачили вхід, що вів у башту. Ця 'башта, вимурувана з гладенького світлого каміння, нагадувала Рибальський бастіон . Підіймаючись нагору, Пішта подумав, що його ведуть ніби в темницю: тільки в старовинних спорудах сходи викладали такими кам'яними плитами.
Нагорі були великі скляні двері, наполовину прочинені. Усі ввійшли, і Кардич звичним жестом увімкнув електрику. Спалахнуло сліпуче світло. Гості стояли в уступчастому холі, обшитому високими дерев'яними панелями. Ліворуч виднілися дерев'яні сходи в угорському стилі, які вели на третій поверх, а під ними багато дверей, що відчинялися в інші, менші кімнати. Пішта не міг навіть підрахувати, скільки їх. Через скляні двері навпроти можна було зазирнути в салон.
Кардич і Пішта роздягнулися, поклали палиці, причепурилися перед високим, від підлоги до стелі, дзеркалом, розпростали плечі — ну просто як артисти перед виходом на сцену,— і пройшли у тьмяно освітлений салон.
На перший погляд Пішті здалося, що салон — трохи завеликий. Взимку його, мабуть, важко обігріти...
Але за мить він про це забув, бо побачив Магдалену.
Магдалена сиділа в кріслі, майже навпроти нього. Праворуч, спиною до гостей, стояла її мати, пані Сенткалнаї, вдягнена так, ніби приїхала на врочистий прийом. На ній була чорна шовкова сукня з коштовними оздобами. На шиї — золотий ланцюжок. Пішта сам не знав, чого
1 Рибальський бастіон — частина Будайської фортеці в Будапешті.
він так пильно придивляється до цієї літньої дами. Яке в неї обличчя — біле, випещене! Але хода надто важка: чи стан трохи скривлений, чи ноги хворі...
Зате Магдалена напрочуд струнка. А яка вона висока — вища від Ліни! Пішта не пам'ятав, чи доводилось йому коли-небудь бачити її так зблизька, але найдужче його вразив саме зріст. А яка чітка й пружна в неї хода! Це хода самостійної людини, що має власну гідність і в якої вже увійшло в звичку оборонятися й наказувати...
— Прошу сідати. Як справи, ІІІомо?
Кардич заговорив голосно, жваво жестикулюючи. Він поводився тут як свій і всіляко намагався показати це. Зовсім як дядечко Берці вдома у Пішти...
Пішта не чув жодного слова із загальної розмови — він роздивлявся салон. Його стіни були суцільно завішані картинами. Пішта ніколи не бачив у приватній квартирі такої кількості картин.
Магдалена помітила його-подив.
— Тепер картини не в моді,— сказала вона.-тг Але я не зважаю на моду. Дуже люблю своїх друзів і нізащо в світі не розлучуся з їхніми творами.
— Ви знаєте всіх цих художників?
— Як вам сказати? Знаю з виставок. Але багато хто бував і тут, у мене.
На столі лежав гарний товстий альбом у мідній оправі. Магдалена поклала на нього свою довгу тонку руку й повела далі:
— Коли, ми вперше чекали гостей, то принесли сюди цей альбом. Погляньте, хто навідав нашу скромну оселю. Тут вірші, малюнки. Погляньте на підписи — відомі, достойні імена...
Пішта не вірив власним очам. Він бачив перед собою зовсім нову жінку. Те, що протягом дев'яти років здавалося чимось невагомим, мов повітря, раптом затверділо; розпечена лава раптом скам'яніла. Перед Піштою стояла енергійна, дуже впевнена й розсудлива жінка.
Досі він не наважувався глянути на Магдалену, а зараз не міг відвести від неї очей. Ним оволодів спокій — так, мовби навпроти — жива статуя, і він уже не боявся образити Магдалену поглядом. Вона втратила свої колишні чари. Не було в ній ніякої загадковості й сором'язливості, нічого дитячого й грайливого. А натомість зринало щось міцне, впевнене, як у .меблях, що оточували її. Вона була сповнена усвідомленої и водночас незмінної сили. Ніби картина, що навіки фіксує миттєве...
Обоє встали й почали дивитися картини зблизька. Маг-далена знала назву кожної, як пастух знає на ім'я своїх овець. Пішта подумав, що він не запам'ятав би жодної. Витвори найкращих художників молодого покоління висіли тут поруч з творіннями пензля старих майстрів. Картини були розвішані з неабияким смаком: яскраві барви молодих митців ніби оживляли постаті людей на старих полотнах. Створювалось враження, ніби ці люди бродять серед рухомих хмар.
— Це мама...
Пішта глянув на портрет і з мимовільним страхом озирнувся на матір. Вона іноді втручалася в розмову, не менш розумно й рішуче, ніж донька. А на картині вона здавалася якоюсь королевого зі сніжно-білим.волос-сям, зібраним у високу зачіску й увінчаним невеликою діадемою. Холодні голубі очі дивилися з портрета з тією ж удаваною доброзичливістю, що й у житті... Тільки важкої ходи не видно...
— А це я...
— Який . жах! — вигукнув Пішта, не в силі стриматися.
Всі засміялися.
— А мені подобається,— сказала Магдалена. їй подобається... Отже, портрет гарний?
Пішта знову глянув на нього. Підстаркувата канцелярська панночка... Дивиться суворо, пишаючись тим, що ніколи не робить помилок у підрахунках.
Пішта відвернувся. В портреті справді була схожість з оригіналом. Йому стало боляче від усвідомлення того, що цій жінці зовсім не властиві бурхливі емоції. Яка чарівна в порівнянні з нею Ліна зі своїм сором'язливим невіданням...
— А це — мій чоловік.
Чорнобородий здоровань — викапаний Свенгалі Пішта раптом зрозумів, що ці дві істоти не можуть бути чужі одна одній. Не можуть! Свенгалі боїться цієї жінки. Варто приглянутися до його очей: промені його погляду мовби ховаються в глибині зіниць... Пішта ще раз подивився на канцелярську панну та на боязкого Свенгалі. Дивна пара... Все навпаки: не Свенгалі робить щось із Трільбі, а вона, медіум, нав'язує гіпнотизерові свою холодну волю.