— Не маю такого бажання. Я раз і назавжди покінчив із сестрою.
— Як це "раз і назавжди"? Правильніше буде сказати — все тільки починається! Чи, може, цих грошей їм, вистачить до самої смерті?!
— Більше дати не можу. Я не Крез і не збираюсь розоряти себе заради них.
На очі Ліні набігли сльози. Вона витерла їх носовичком.
— Пішто, ти ступив на дуже небезпечний шлях. Якщо у тебе виникне бажання зібрати всіх своїх родичів — дядечків, братів, сестер—та ще й усіх земляків на додачу, я не знаю, чим усе це може скінчитися. Це блощичне плем'я висмокче з тебе усю кров...
Пішта підскочив, немов його вжалила змія, і підійшов до дружини.
— Як ти сказала?—вигукнув він.— Для тебе Коп'я-ші — блощичне плем'я? Що це ти в біса придумала? Як смієш так розмовляти зі ,мною? Через якихось п'ятдесят пенге отаке верзеш! Чи, може, ці п'ятдесят пенге я взяв із спадщини Сенткалнаї? Може, Сенткалнаї цими грішми допомогли мені вибитися з злиднів? Може, ось уже шістнадцять років я існую тільки завдяки твоєму батькові, який посилає нам зайців і кошики гнилих яблук?!
— Гнилих?— лагідно мовила Ліна.— Як тільки в тебе язик повернувся? Мій батько відбирає для нас найкращі яблука! Ти лаєш мого батька, який ладен віддати за тебе життя? Який відмовляє собі у всьому, висилаючи нам найкращі продукти?..
Пішті стало соромно. Чого це він так розходився? Хоч він не дуже любив тестя, який і собі не жалував Пішту, бо, мовляв, той не вміє заробляти гроші, а Ліна працює в нього і за покоївку, і за куховарку,— все-таки слід визнати, що стариган завжди намагається бути щедрим і послужливим. Однак сказаного вже не вернеш. Цей його випад зовсім затьмарив оте блощичне плем'я.
— Мої родичі до цього часу не коштували тобі жодного філера. А батько завжди посилав нам яблука — хай навіть і гнилі, але ти їх їв. Я бачила — ти якось взяв із кошика одне побите, але тільки зараз зрозуміла: ще тоді ти запідозрив батька в тому, що він навмисне відбирає для тебе нікудишні яблука. І ти їх жер...
У голову Пішті шугнула кров, та він не міг промовити й слова. А Ліна вела далі:
— Твоє черево все перетравлювало. Не виблював... Тільки товщим став. Добре ж я відгодувала тебе яблуками Сенткалнаї! Можеш тепер гнути кирпу і надиматися від пихи — ось, мовляв, який я великий пан!.. Гадаєш, я не бачу, що ти вже у власну шкіру не вміщаєшся... А подвір'ям проходиш так, ніби якийсь гість, що випадково завітав сюди, до злидарів. Кидаєшся п'ятдесятьма пенге... Де ж ти у біса їх узяв? У тебе й філера не було за душею, коли ми лічили гроші останній 'раз. Тож ти їх у мене або вкрав, або затаїв, приховав, щоб я не знала. А може, вже запускаєш лапу в міську казну; вже присмоктався, як комар?
Пішта аж похитнувся від Ліниних слів, мов бик, оглушений сокирою різника.
— Чорти крадуть, а не я!—сказав у тон дружині, хоч і не мав звички вживати грубі вирази. А втім, і Ліна вживала їх тільки тоді, коли дуже сердилася.— Це мій чесний заробіток! Мені заплатили ці гроші за договір, який я склав у відділі. Красти у тебе? А що? Те, що сам тобі даю?! Та нехай воно буде все прокляте!..
Пішта зав'язав краватку, яку трохи попустив, коли ліг відпочити, й зібрався піти геть.
Ліна хотіла ще щось сказати, але змовчала і довго дивилася просто в очі чоловікові. Пішта з жахом завважив, що вона за якусь хвилину страшенно постаріла: щоки ввалилися, шкіра на обличчі взялася зморшками, під очима залягли темні кола, а погляд випромінював ненависть.
Ліна мовчки повернулася на каблуках і вийшла.
Пішта поправив краватку, обсмикнув костюм і майже бігом, немов боячись, що його зупинять, подався на вулицю.
Здається, це вперше в житті він не поцілував дружину, йдучи із дому,
XII
Очі його запливали слізьми, обличчя пашіло. Він прямував за місто. Йшов і йшов, не стишуючи кроку. Зараз йощу було несила зустрічатися з людьми.
Життя раптом здалося Пішті зовсім безнадійним. Чого воно варте, якщо людина — самітня в ньому І не може присвятити себе ідеалам, які жевріють у її душі? Ідеалам, заради яких тільки й варто жити? Адже він дуже любить своїх сестер і братів. Пішта вперше замислювався над тим, що тільки завдяки випадкові він піднявся на вищий суспільний щабель, а їм не пощастило туди сягнути. Ну то й що? Невже з усіх пташок одного гнізда жодна не повинна злетіти вище за інших? Має ж бути серед них сильніша, спритніша пташка. І хіба не повинна вона допомагати іншим, слабшим, кволішим?
Взяти хоча б його обрання на посаду обер-прокурора. Не сам же він організував його! І навіть не в здібностях тут річ — тільки у випадкові. То невже божа ласка впала на їхню родину тільки задля того, щоб ощасливити Ліну Сенткалнаї?,, А Аделці Коп'яш не повинно перепасти і п'ятдесяти пенге?..
А втім, годі сушити собі цим голову. Якось-то буде. Замість цих п'ятдесяти пенге знайдуться інші п'ятдесят.
І сто. І тисяча. І десять тисяч. Бо перед ним одкрива-ються фантастичні можливості... Ліні Сенткалнаї навіть і не сниться, що чекає на неї...
Пішта й далі подумки сперечався з дружиною. Він уже не вибирав виразів. Ліна — що правда, то не гріх,— добра дружина, уважна, охайна, ощадлива, вона заразом і покоївка, і куховарка, і праля, і посудомийниця. Це чудово. Однак йому потрібна не служниця, а подруга життя, близька й рідна душа. Із цією жінкою він ніколи не доможеться того, чого прагне; вона тягне його в бо-" лото...
Блощиця!., блощичне плем'я!.. Що вона хотіла цим сказати? Холуйське плем'я, так?.. Та чи не вона висотує з Пішти кров, спустошує його мозок, нищить його ідеали, все гарне, що в ньому є? її цілком улаштувало б, якби він засів у тому маєтку — ха, теж мені маєток, усього вісімдесят хольдів!—і став батраком, скнів, немов той червак, що копошиться в гної... Ні, його це не влашто вує.
І ось Ліні випала доля бути його супутницею на шляху вгору, в райську височінь! Ні, вона — тягар, вона стане на заваді його великим справам, його поступу! Вона не в змозі збагнути, що часи Попелюшок давно минули. їй слід стати зовсім іншою — дружиною, жінкою, яка здатна допомагати чоловікові робити кар'єру.
Через неї в Пішти немає друзів, приятелів. Вона завжди нищила під корінь усі його спроби завести з кимось дружбу. її ніхто не цікавить, їй ніхто не потрібен, крім кількох жінок, таких само обмежених, як і вона,— приміром, як ота дружина ветеринара, що з нею можна обговорювати по телефону "питання" про маринад для зайця...