— Ах ви ж, пустушка дурненька!
І Тося вмить відчула, що Ганна Іванівна зрозуміла її й погодилася з нею, і пустотливо вщипнула її в бік, а Ганна Іванівна від того кумедно заверещала, Тося ж іще ближче притиснулась до неї і, обнявши за талію, а сама зазираючи їй у холодні пронизливі очі, сказала густим провинним тоном:
— Ну, коли ж інакше не можна було. Я й сама не знаю, як це сталось. їй-богу!
— Я розумію, серце! Може, це й на краще. Бо хто зна, що б ви ще зробили після тої сповіді, яку вам учинив професор. Ну, ви не клопочіться, він колись наріжеться отак.
Ганна Іванівна обвела її спокійним співчутливим оком і ще лагідніше поспитала:
— Ну, добре, а що ж ви далі думаєте робити, Тосю? Не будете ж вік з ним жити.
— А я знаю?! Якось буде...
Тося звелась і зневажливо махнула рукою. Але Ганна Іванівна не погодилася з нею й рішуче запротестувала.
— Що значить — якось-то буде! Якось не може бути... Треба щось ізробити.
— А я нічого не хочу робити! — капризно сказала Тося.
— Бо ви ще зелене й дурне,— серйозно зауважила 'Ганна Іванівна. Але Тося подивилась на неї удавано грізно і, присунувшись ближче і озирнувшись обережно, заходилась щипати й місити Ганну Іванівну до того, що та стала кричати. Але що Ганна Іванівна збентежено заверещала, Тося зірвалась і, відбігши трохи від лавки й регочучи, дражнила її, знавши, що та простила, та радіючи, що тепер нове становище цим самим ніби взаконювалось. Що ж до всяких станційних кумась, то на них можна було не зважати, аж доки самі вони не стануть підлещуватись до неї.
Тим-то вона сьогодні на полі працювала в дуже доброму настрої і багато жартувала з дівчатами.
Додому вона повернулась дуже жвава, ще таячи в собі пахощі польового сонця й повітря, і, нашвидку пообідавши, пішла мерщій до станційної контори. Певне, було коло шостої години, і в контору знову поприходив дехто із службовців, і, ще не сівши до роботи, стиха розмовляв у гурті.
Тося зазирнула у зал, привіталась і зразу вийшла, повернувши до селекційного кабінету.
Там сиділо, збившися в кутку, кілька практикантів: вони розмовляли з Гамалієм! Осторонь за столом упорядковувала свій селекційний гербарій Орися. Тося підійшла до неї й, зазирнувши до гербарія, перекинулася з нею кількома словами. Орися, зосереджена в роботі, щось байдуже буркнула, і Тося зразу залишила її й підійшла до гурту практикантів.
Гамалій саме розповідав одну з селекційних подій, яких у нього зберігалась незчисленна сила. Практиканти, знаючи слабу сторону його вдачі, піддобрились і вмовили, щоб він розповів "що-небудь про роботу".
І Гамалій, лукаво й вдоволено посміхнувшись, згадав, ах, так, дуже влучний, коли хочете, випадок!
Мова йшла, звичайно, про те, що позаторік доглядач, переплутавши ділянки з буряками, засипав їх в один кагат, просто помішав буряки з різних ділянок.
— Кинулись ми поляризувати, нічого не виходить! Єрунда! Скакають коефіцієнти, просто страх!
Він помовчав, оглянув крізь окуляри своїх слухачів і потім уїдливо додав:
— Але ми, розуміється, антимоній усяких наукових не розводили. І туману людям всякими кореляціми в очі не пускали. Ми зразу догадались, у чому справа.
Цей натяк, певне, припав до смаку практикантам, яких тішило це притаєне чуття глузування з того, хто здавався їм вищий за всяке просте ставлення, як і розважало, що два солідні специ вже загризлись.
— Казочки розповідаєте, Ваню, як звичайно! — з лагідним лукавством устряла Тося.
— Але вас це, здається, ні в якій мірі не обходить?
— То вже не можна й послухати, Ваню?
— Чому не можна? Це не забороняється.
— Не забороняється, Ваню? Дуже дякую! Значить, "не любо — не слушай, а врать не мешай!" Дуже мило! — І Тося гучно й весело засміялась. Гамалій скривився, поправив окуляри й грізно зауважив:
— Як собі знаєте, але я прошу нам не заважати.
— Ох, як це серйозно! — в тон йому підхопила Тося.— Ванічко, друже милий, киньте дурня клеїти!
І вона добродушно підійшла до нього, широко вдарила по плечу, взяла під руку і, сміючись, зазирнула йому в обличчя. Але ця суха, в'яла й спокійна звичайно людина раптом підскочила, немов її гадюка вкусила, і, ставши на ноги, розлючено й вирячено визвірилась і закричала:
— Слухайте! Я вас прошу кинути ці жести п'яної баби в шинку... що сама лізе на кохання... Чуєте? — закричав він істерично.
Тося злякано й приголомшено оступилась і ледве промовила:
— Ваню?.. Що ви кажете?..
— Ну да!.. Я мушу заявити,— кричав він далі.— Я не здатний на випадкову любов... і обійми... Чуєте? Можете вибирати когось іншого... Втім, ви, здається, й маєте вже...— тихше додав він.
Тося все ще вражено й приголомшено дивилась на нього. Але з цими останніми словами вона вирівнялась і, звівши обличчя, притишено, але з викликом сказала:
— А взагалі ви годитесь для якої-небудь любові?
Обличчя практикантів несміливо розтяглись в сласну посмішку.
— Це вас не торкається!..— прокричав несамовито Гамалій.— Це вас не торкається! В усякім разі, я з розпутними жінками не мав і не матиму діла. Розумієте?
Тося все ще дивилась на нього злякано й напружено, але раптом в очах їй зайнялися сльози, вона вся знітилась, зіщулилась і, зігнувшись, рвучко повернулась і вибігла з кімнати. В коридорі вона, поточившись, ледве не впала. Але випадково вчепилась у двері, по тому гостро шарпонула і, заскочивши до себе, знову поточилась і просто зсунулась на підлогу. Один з практикантів, проходивши коридором, прислужливо зачинив двері.
Гамалій знову сів за стіл й, затуливши обличчя долонями, застиг.
Практиканти, зніяковіло чмихаючи й похнюпивши голови, не знали, що їм робити. Тим часом Орися зірвалася з місця й, підійшовши до Гамалія, з гнівним притиском поспитала:
— Слухайте, ви думали, що ви говорили?
Він одняв долоні й подивився на неї стомлено-скорбним змученим поглядом.
— Ви мужчина чи ні?
Але він так само дивився на неї уважно й не розуміючи.
— Ви ніщо! Ви просто ніщо! Ви розумієте?
Вона кинула наївно, по-бунтарському ці слова і рішуче повернулась і вийшла з кімнати. Практиканти мовчки пере-зирнулись, дехто з них посміхнувся, і всі один по одному й собі вийшли з кімнати, залишивши Гамалія на самоті. Він знову втомлено заплющив обличчя й застиг.