— Що з тобою, Тосінько?
Але Тося глибоко й розпачливо простогнала.
— Ти знову в парк ходила? Тося промовчала.
— Сердешна!.. Ти, мабуть, собі багато надумала й розхвилювалась!
Тоді Тося звелася і гаряче й розчулено сказала:
— Коли ж я не можу! Розумієш? Я не знаю, що зо мною діється. Цього ще ніколи не було.
— То це ти ходила навмисне, щоб з ним зустрінутись? Тося поглянула на неї своїм широким, грубо обтесаним, але
сильним і вродливим обличчям і рішуче, по-дитячому серйозно, кивнула головою.
— А так.
— Ну, і що ж?
— Розумієш, спить, як сорок праведників, і хоч би тобі що. Ніби в нього й гріхів не було. От каналія!
— Ну, й що ти собі думаєш? Щоб ото ловити людину! Не розумію, що тобі зайшло в голову.
— Коли ж я не можу! їй-богу, просто вся тремчу, як тільки він підходить.
— Та залиш ти всі ці дурниці. Ти просто собі в голову забила. Ну що ж він таке? Що доцент в інституті та балакун,— так хіба таких мало на світі?
— Я ж не знаю. Не в тім справа. Просто, значить, є щось у ньому такого, що вабить. Тільки й усього.
— Вабить! Що ж там такого привабного?
— Слухай, Рисю! Він незвичайна людина. Ти розумієш? Ну, в нас же ж таких нема. Ти сама подумай.
— Що ж у ньому такого незвичайного? Подумаєш, дива якого, що то був за кордоном, десь по Парижах та Берлінах терся серед емігрантів! Що ж там дивного! Та він звичайнісінький балакун і пустомеля. Ось придивись-бо краще!
— Ну, послухай, Орисю, що ти говориш! Та нічого подібного! Розумієш? Він сильний, цікавий, розумний чоловік. Наші ж усі проти нього — ганчір'я.
— Та це ти серйозно, Тосічко, чи тобі вже просто баки забило? А по-моєму, він порожня й мертва людина, та ще й страшенно егоїстична й самовпевнена. Набрався отам у берлінських кав'ярнях форсу та пихи. А тепер і верзе. Тільки й усього. Справді.
Але Тося здивовано й уражено поглянула.
— Рисю! Що з тобою? Я тебе просто не впізнаю. Ти така лагідна до всіх людей, а тут на тобі: отак розходилась. Ну, подумайте!
— Я лагідна, бо інші люди прості собі в хибах і чеснотах. А ця людина пнеться ганчір'я своєї душі прикрити всякими пишними квітками. Справді ж бо. А то тільки дешеві паперові квітки. Ото й усього. А людина стільки форсу набирає, ніби який дикунський царьок!
— Ні, Орисю, ти зовсім несправедлива. Слово честі. Ось послухай. Він розумна, оригінальна й культурна людина. Що він холодний, так перед ким йому тут тепліти, скажи ти на милість?
— Та що ти,. Тосю! А я тобі скажу, що він ніколи не полюбить нікого. Він не може любити. Справді ж бо! Це черства, холодна й мертва людина. Розтоптати, познущатися з тебе,— він це з великою приємністю зробить, але подумати про тебе, попіклуватись, відчути твої інтереси, цього ніколи. Ось так, голубонько!
— Ну що ж...— сумно відповіла Тося.
— Ось побачиш, коли ти тільки кинешся з своєю чистотою та щирістю, як він тоді обчикрижить крила і ти вся попечешся. Ось побачиш, що так буде.
— Та йди ти собі. Ну й обпечусь. То знатиму, за що.
— Положим, а як спробуєш встати, та важко буде звестись?
— А нащо в мене Ориська? Хіба вона не підведе мене? Ти ж мені подружка чи ні?
Орися посміхнулась і, розчулена, погладила її голову.
— А звичайно подружка, дурненька ти.
— Дурненька?! Ну, подумайте! Ах ти ж нахаба така!
І Тося раптом кинулась тиснути її й лоскотати. І що більше Орися заливалася сміхом і пручалась, Тося гарячіла і, нарешті, звівшись та схопивши Орисю й піднявши її, почала нею водити в повітрі круг себе. Вона кружляла, доки й сама не захекалась, і по тому, розігнавшись, важко посадила її на поручні ґанку.
— Ну, ти справді скажена. Мабуть, і в домі всіх побудила. Отаку гуркотняву зчинила.
Але Тося, захекана й розчервоніла, тепер щасливо посміхалась.
— Головонька ж моя: все волосся мені збила! — сердито додала Орися.
— Так тобі й треба, щоб не задавалась. Подумаєш, міркує, як п'ятдесятилітня мамаша. І так ото розважно й спокійно. Ні, скажи ти мені, звідки в тебе такий ото спокій? Га?
— Який же в мене такий спокій? Ну, що я не буявію, як інші, так ото й тільки.
І вона просто й допитливо поглянула в вічі Тосі. Тоді Тосі вперше впало її незвичайно тонке й лагідно-прекрасне обличчя з тими великими м'якими й спокійними очима. Тим часом Орися одвела свій погляд від Тосі і задивилась вдалечінь. Тоді в сірих прозоро-лісових очах її задимленим опалом відбився ранок.
— Яка ти чудна, Орисю! Ось дивись, ти ж ніби ніколи ні до чого не придивляєшся, ні за чим не стежиш, сама отак обіч, а все бачиш, усе знаєш, якось отак просто й глибоко все розумієш. Ну, подумай же! Звідки все це в тебе, Орисю? Га?
— Та дурненька ж бо! Нічого такого нема! Просто, звичайно, треба це тільки якось ото любити й прислухатись по-своєму до всього. Розумієш? І воно само до тебе прийде. Серйозно.
— Ай, ти знову про свою філософію і методи гармонії. Ну й комік ти, Орисько, першорядний!
Тося жваво й сильно повернулась на своїх каблуках, вчуваючи, як м'язи їй буяють гарячим соком, і нестримними поривами вся млосно потяглась.
Зір їй мимохіть упав крізь колони на двір. Вона помітила бліду втомну смугу ночі на сході, густі закутані сутінки над лісами, далі велике поле комишів на долині і поблиск озера,— і схопилась.
— Орисю! Та вже ж розвидняється!
— Справді? — спокійно та поспитала.
— Авжеж! Матінко моя! Щоб отак догулятись! А зранку ж у мене шаровка на буряках. Подумай же!..
І вона міцними поривами обняла Орисю, а тоді швидко й твердо пішла в будинок.
У себе в кімнаті вона зразу ж відчинила вікно. І коли знадвору полинули потоки холодного повітря, сповняючи її духом рослинності й квіток, Тося шпарким рухом скинула з себе одежу, пошпурила сорочку і вся гола стала перед вікном, підставляючи своє гаряче тіло тихим струменям росяної прохолоди.
Вона втішно стежила, як тіло поволі наливалось густим рожевим кольором і від того ніжніло молодими пелюстками троянди, і з сумом думала, що його ще не знали чоловічі поцілунки і м'яких ліній ще не ламали міцні обійми. її пройняла густа ранкова дрож, вона вся затремтіла, ніби струшуючи ту дрож з себе, і по тому побігла й мерщій шмигонула під ковдру.
Тим часом у парку зовсім несподівано зблід місяць, тіні на деревах розтанули, на соннім ще листі дозрівали важкі грона роси, і величний дуб солодко додрімував останніх снів.