Втім, розуміється, на це питання він не міг знайти якоїсь відповіді. Проте все це мало й тривожило його і пройшло десь по верхах думок, а він зразу одігнав їх, захоплено проймаючись працею чищення нігтів. Посеред алеї назустріч йому вийшла Тося. Професор здивовано зиркнув на неї, помітив оком, як у неї раптом затупали ноги, плутаючись у ході й ніби трохи підгинаючись, і непомітно посміхнувся собі в кутки губів, і зразу ж узявся так само зосереджено й уважно чистити нігті. А та посмішка не сходила,навіть коли Тося пройшла повз нього й збентежено привіталась. Він байдуже, хоч цілком пристойно, хитнув головою і пройшов далі.
За кілька кроків Тося, проте, вирівнялась і, опанувавши себе, озирнулась. Вона тепер бачила широкі міцні плечі, блакитного, з сріблястою стрічкою капелюха, його вимуштру-вану трохи по-старосвітському ходу й зітхнула, а тим часом якийсь вогник глуму загорівся їй в очах. Вона мерщій нахилилась, зірвала по дорозі кілька квіток уже од цвілої кульбаби і, підійшовши до вікна селекційного кабінету, пошпурила той жмут всередину, а сама рясно й дражливо засміялась.
— Молебствуете? — спроста й скрізь сміх поспитала вона. Там, у глибині кабінету, щось промурчало й заделенчало
стільцем. Сухий, але тепер розколошканий від сонної нудоти голос з робленою жвавістю поспитав:
— Ах, Тосічка! Звідки це ви?
— З поля, Ванічка! А ви що тут робите?
— Ет, чорт! Все з цим сортом возимось. Я не розумію Михайла Ісайовича! Що за амбіція — неодмінно доказати, що сорт прекрасний?! Розуміється, дурниці! Хіба ми мало маємо інших, далеко кращих сортів? Отже...
— Але це ж марка. Треба показати фасон. А як ви думали?
— А головне, справа, бачите, в тім, що ми просто запускаємо свої інші діла. Розумієте?
— Аякже! Розумію, Ванічко! Ви тут марудитесь над варіаційними кривими, а он архирей ваш пішов у проходочку. І нігтики чистять, краси вони пильнують не гірше за старомодну баришню. Бач, якої.
— Ах, архієрей цей — це щось неможливе! Чванства, пихи, самовпевненості, закордону того за кожним кроком — це щось неможливе! Та ще в такій порції! Здуріти мало, коли хочете...
— Ого, Ванічко! Значить, вас уже теж бере за живе? Ну, дивись ти!
— Подумайте, він раптом серед розмови мене питає: "А скажіть, колего, ви жонатий?" Ви собі уявляєте?
— Ха-ха-ха! Та не може бути! Ну, це ж очаровательно!
— По-моєму, просто нахабство. Це ж треба цілком зневажити і в ніщо ставити людину, щоб отак поводитись. Отже...
— А розуміється, Ваню, більшої образи не може бути, як поспитати в вас, чи ви жонатий. Ха-ха-ха! Це ж чудесно!
— Е, справа зовсім не в тім, про що питати, але як і коли, як хочете знати.
Однак Тося тепер явно глузувала з нього й стримувала себе, щоб не розреготатись, тим часом як очі їй і все обличчя взялося веселим пустотливим сміхом.
— А справді, Ваню? Коли ви нарешті женитесь? Це ж безобразіє! Ви швидко обернетеся на старого дєва!
Гамалій насуплено повернувся до неї й докірливо відповів:
— Коли вийдете заміж за мене, Тосю. Згода?
— Отакої! Ну при чому ж я тут, Ваню? Я, по-перше, ніяких таких чувствій не почуваю. Розумієте? І, по-друге, яка ж з мене господиня!
— А, розказуйте! Це воно так вам гуляється, доки вас не зачепило за живе, коли хочете. А ось, пождіть-пождіть, як піймаєтесь, по-іншому заспіваєте.
— І ніколи цього не буде. Отаке й скаже!..
Вона вогко й розчулено поглянула на нього, помічаючи, як увесь він почервонів і взявся тихим смутком. Вона прекрасно знала, з чого він так зашарівся й засмутився, її це тішило й викликало чуття вдячності, хоч кортіло й подратувати. Вона зіпнулася ногами на фундамент, по тому перехилилась і зазирнула в вікно.
— Дайте руку! — сказала вона рішуче.
І, вп'явшись другою рукою в підвіконня, вона сильно й пружаво нап'ялась і скочила в кімнату.
Там вона зазирнула в варіаційні криві, обійшла скриньки селекційних злаків, над якими порпалися практиканти, і всюди легко й моторно, з властивою їй вдачею і ніби між іншим дізналась, на чім розводиться робота. Вона помітила термостат і здивовано поспитала про нього.
— Не знаю. Архієрей щось надумав, здається, збирається пустити пророщення сорту А-379.
— Нащо? Серед літа?
— Не знаю.
— Ну, діла!
Вони поговорили ще про деякі дрібниці. По тому обоє пішли обідати. По обіді вийшли в парк, ведучи увесь час ту жваву, трохи спрощено-інтимну розмову, що буває тільки між двома давніми друзями, й легко переходячи на серйозну розмову, а від неї знову до пустощів. Тося інколи проймалась рясним сміхом і, зриваючи бур'ян, шпурляла ним у Гамалія.
Десь надвечір з роздолу знову долинув густий мінор "Пет-рівок", але його хотів пересилити другий гурт дівчат, що котив веселою, жвавою, ніби горіхами назустріч заходові сонця, скоромовною співанкою. Обидві пісні дужчали і раптом зійшлися в одній, а та зразу й погасла.
Тоді поблизу парку залунав веселий сміх і жарти полільниць. А коли ця шумлива юрба повернула на подвір'я, десь із лану, з припорошеного сутінками вечірнього повітря, раптом залунала поодинока протягла пісня. її гадалось, певне, брені-ти стиха й лагідно, але вона неслухняно виривалась з-під того тону й нагорі звучала степовим, вразливим до туги зойком.
Обоє— Гамалій і Долинна — мимохіть прислухались до тої пісні.
— Хто то так гостро співає? — неспокійно поспитав Гамалій.
— Не знаю! Здається, наш новий доглядач,— відповіла засмучено Долинна.
— Як моторошно й розпачливо викрикує!
— Він взагалі якийсь дивний чоловік. І якось його боязно стає.
— Справді? Але я його зовсім не знаю.
Обоє вони помовчали, прислухаючись, як безнадійним розпачем скаржилась пісня, приголомшуючи собою всю повінь вечірніх звуків.
Долинна раптом повернулась до Гамалія й несміливо поспитала:
— А все-таки, як вам архієрей?
— Не знаю. По-моєму, самовпевнена й черства надто людина. І потім — далеко обмеженіша й бездарніша, ніж показує. А тільки вміє завдати 4>орсу, коли хоче.
— Отакої, Ваню! Щось ви не теє... Надто перебільшуєте! І всі ви якось чудно до нього ставитесь. В'їдаєтесь, критикуєте. Мені здається, більше з заздрощів.
— Так-таки й усі, Тосю? — насмішкувато поспитав Гамалій.
— Та йдіть ви собі! — викрикнула Тося й потім серйозніш додала: — Тільки Михайло Ісайович і гарно ставиться. Але він такий до всіх. Через те, мабуть, і професор так зневажає всіх вас.