– Хто за такий порядок дня, прошу голосувати.
Всі, крім Галапочки, підняли руки.
– Одноголосно, – сказав голова. – Тоді слово для інформації має Іван Васильович Невдоволений.
– Я, товариші, буду конкретно. Я тільки наведу факти, які мені вдалося встановити під час перевірки. Для повнішої інформації членів правління скажу, що з міліції надійшов телефонний дзвінок до Гаврила Самуїловича. Почнемо з того: хто такий Робінзон Іванович Галапочка? Художник, який виріс у нашому колективі, за нашою активною допомогою. Але Робінзон Іванович, замість того щоб з вдячністю ставитися до своїх старших товаришів, грубить їм, зухвало і високомірно поводить себе. Наведу приклад: коли обговорювалася моя картина "Відпочинок передовика", Галапочка дозволив собі грубощі по відношенню до мене…
– Вибачте, – зірвався з місця Галапочка. – Не по відношенню до вас, а стосовно вашої картини. Я сказав, що це графоманство…
– Сидіть, товаришу Галапочка! – наказав голова. – Вам нададуть слово.
Невдоволений продовжує:
– Галапочка, відчувши безкарність, почав витворяти, що йому заманеться. А недавно вдалося встановити, що Робінзон Іванович торгує кіньми…
Галапочка байдуже сидить. Байдужим поглядом прочісує лиця членів правління. Худорлявий в окулярах Бійчук куняє. Сивий солідний Панчук уважно розглядає чучело качки, що стоїть на шафі. Високий кремезний Залісько малює щось фломастером у блокноті. Низенький Малюкович смачно затягується цигаркою і з ентузіазмом дивиться в стелю.
– …Виявилося, Галапочка мав спочатку одного коня, гнідого. Тоді жовто-бурого. У наш час, коли так важко придбати гараж для машини…
– Кінь у мене весь час той самий! – знову зривається з місця Галапочка. – А гараж мені виділили на зборах кооперативу. Їм вигідно мати в гаражі коня, щоб тягнути машини, коли заглухнуть…
– Сідайте! Потім! – присадив Галопочку голова.
– …Розмовляв я з сусідами Галапочки, – продовжував Невдоволений. – Ось що вони розповідають. Бурундукін, електрик будинку, сусід через стіну: "Галапочка – тип непевний. Часто в нього збираються підозрілі бородаті компанії. Сам також з бородою. Що він нею прикриває? Кіньми торгує. Мав гнідого. Тепер має рудого. Занечищує нам подвір’я. Усі в дворі проти Галапочки. За винятком пенсіонерки Цукеркіної, яка бере в Галапочки послід коня для вазонів. Розбирали його на зборах в ЖЕКу. Не зробив висновків".
Сусід по поверху Куценький. Слюсар-сантехнік: "По-моєму, Галапочка з тих коней має якийсь калим. Інакше навіщо б він тримав їх? Може, оре приватному сектору городи? Хто його знає".
Знайомився я з протоколом зборів у ЖЕКу, де розбирали Галапочку. "Некомпанійський, зарозумілий, підозрілий", – такі характеристики дали йому виступаючі на зборах…
Невдоволений відкашлявся:
– Тепер, товариші, основне. Як удалося встановити з розмови, Галапочка – дальтонік…
У кабінеті пожвавлення.
Зривається знову Галапочка:
– Це вже, вибачте, ідіотизм…
– Та сидіть! – перервав Галапочку голова.
Невдоволений пригладив волосся:
– Оті ще не оперені критики підносили творчість Галапочки як сміливе новаторство, особливо картини, на яких обличчя його героїв сині чи зелені, а хустини на головах рожеві або червоні. А виявляється, Галапочка просто не розбирає кольорів…
– Це ви підслухали мою розмову з Петренком. Коли ми жартували. Ви що, стояли під дверима? – випалив Галапочка.
Підвівся голова:
– Товаришу Галапочка, ви сядете чи ми змушені будемо вас просити за двері? А вас, Іване Васильовичу, я щось не розумію. По-моєму, ви вже зайшли таки задалеко. Галапочка закінчив училище, інститут. Ми його рекомендували…
– От бачите, Гавриле Самуїловичу, ми не знали. А він це явно приховував. Як приховував і те, що народився не в сім’ї колгоспника. У своїй автобіографії Галапочка пише: "Народився у сім’ї колгоспника". А, як вдалося встановити, батько Галапочки був на той час лісником…
Галапочка сидить спокійно. Він згадує.
…Невеличкий мішаний лісок на околиці села. Хата в цьому лісочку, хлівець біля хати. Обгороджене подвір’я. На подвір’ї криниця. Рябко розлігся на зеленому килимку трави. Ходять-никають по подвір’ю кури. Біля хати на травичці грається мале хлоп’я. З лісу до огорожі наближається вершник. З рушницею за спиною. Під’їхав, прив’язав повід до тину, відчинив хвіртку. Хлопчик оглянувся на рипіння хвіртки, кинувся назустріч вершникові:
– Татко! Татко!
Вершник пригнувся, розпростер обійми:
– Ах ти, мій Робінзончику!
Хлоп’я вмить опинилося на руках у батька, обняло його за шию, зняло батьків картуз, накрило себе ним до половини.
Ось Робінзон сидить поперед тата на коні. Кінь йде лісовою просікою. Крізь гілля дерев пробивається проміння ранкового сонця, щебече пташня…
– Хотілося б почути, що нам скаже Галапочка, – розбудив Робінзона глибокий бас голови правління.
Галапочка встав.
– Нічого не скажу…
Ліс. Крізь кучеряві крони дерев пробиваються пасма сонячного проміння. Стукає об стовбур сосни дятел. Нишпорить між листям біля дерев білка.
Старий граб. Під ним на пеньку сидить Галапочка. Поруч – спортивна сумка, кеди, шкарпетки. Босі ноги Галапочки розставлені.
Біля ніг Робінзона лежить газета.
Робінзон дивиться в шатро неба. Пригадує.
…Кабінет голови правління Спілки художників. Те саме засідання, на якому слухають справу Галапочки. Розпашілий, вдоволений Невдоволений. Розбурханий, наче розлючений бугай, голова.
– Ми ще подумаємо, чи варто вас тримати у Спілці художників. Нам ще бракувало, щоб художниками цікавилася міліція!..
…Кабінет міліції. За столом знайомий уже капітан. Навпроти – Галапочка.
– Робінзоне Івановичу, а де ваш кінь зараз?
– Не знаю. У тому й біда, що не знаю. Стояв у гаражі, прив’язаний ланцюгом. Коли я прийшов, гараж був відчинений, ланцюг обірваний, а Дракона не було. Ось уже другий день шукаю марно…
– Треба знайти! – наказує капітан. – Є рішення виконкому: коня у вас із’ять, оскільки приватна власність у такій формі не дозволяється.
Погляд Галапочки з небес зійшов на землю. Впав на газету біля ніг. Вихопив заголовок: "ХУДОЖНІ ВИБРИКИ". Переповз на абзац, яким закінчується стаття:
"…Робінзон Галапочка на ниві мистецтва опинився, мабуть, випадково. З такою любов’ю до коней йому варто було б іти по лінії сільського господарства або принаймні стати жокеєм.