– Тоді не воюй з вітряками. Історію назад не повернеш.
– Слухай, чому історію? Чому людина не може повернутись назад до природи? Знайти з нею спільну мову, злагоду?..
Між ріденькими кущиками пасеться Дракон. Повільно скубе траву. Час від часу хвостом або головою одганяє настирливу муху.
Раптом Дракон підвів голову. Насторожив вуха. Десь із-за кущів чути дивні звуки: якийсь підсвист, якесь булькотіння, хропіння.
Дракон ступив у напрямку тих звуків. Вони все наростають, сильнішають. Він висунув голову з-за кущів. Побачив невеличку галявину. На ній стоїть "Москвич"-фургон. На ньому написано: "ОВОЧІ-ФРУКТИ". Віддалік на розстеленій ковдрі сплять він і вона. І він, і вона такі повні, кругленькі, ніби два гумових манекени. Не визначиш, по скільки їм років. Атрибути її пляжного одягу, здається, ось-ось репнуть від напруги. Між ними на розстеленій цераті – смажена курка, зо два десятки яєць, з півкілограма сиру, зо два кілограми огірків і помідорів, кільце ковбаси, кілька банок консервів, буханець хліба, кілька булочок, кілька пляшок води, сифон, такий же пузатий, як його господарі.
Він хропе, вона висвистує і булькає.
Поруч стоїть транзисторний приймач. З нього лунає приємного тембру жіночий голос: "Отже, біг не задля бігу, а біг задля здоров’я. Бо рух – це життя, як сказав філософ…"
Нашорошені конячі вуха, здивовані конячі очі…
Іде Дракон рідколіссям. Скубне то тут, то там. Наткнувся мордою на консервну банку з-під яловичини. У другому місці торкнувся баночки з етикеткою "Скумбрия пряного посола". Під стовпцем – розбита пляшка з-під "Екстри". Дракон ковзнув поглядом по стовпцеві вгору. На ньому табличка: "Бережіть ліс – джерело здоров’я!"
Бреде Дракон далі. Вийшов на узлісся. Парить сонце. Липнуть мухи. Пішов до річки. Зупинився. Глянув на табличку: "Ріки – артерії землі". Пішов далі.
Стоїть на пологому березі. Зробив один крок у воду, другий. Вже вода сягає крупа. Нагнув голову, щоб напитися. Тільки торкнувся губою плеса – відтіля роззявлена зубаста паща. Дракон висмикнув морду. На поверхні води зостався розірваний кирзовий чобіт, що зяє цвяхами, мов зубами.
Чобіт відплив. Дракон нагнув голову, напився. Тоді поліз далі в річку. Ось уже видно тільки його голову.
Виходить Дракон з річки. Та що це? Голова у нього гніда з лисинкою, а весь Дракон став сивим, з рудими жовтуватими плямами.
Обтрусився.
На мить Драконові стало погано. Дерева закрутилися. Він струсонув головою, ніби хотів одігнати від себе головокружіння. Ген, за лісом, побачив Робінзона і Крузю. Подався до них.
– Дивись! – крикнула Крузя. – Якийсь кінь іде до нас.
– Чий же це кінь може бути? – кладучи мазки на полотно, жартома перепитує Галапочка. – По-моєму, в цих краях лише один кінь пасеться…
– Це не Дракон. Дивися… Цей світлий, з бурими плямами. Тільки голова гніда.
– Може, Дракон накинув на себе простирадло? – не оглядається Галапочка. – Щоб ми його не впізнали.
– Та ти не жартуй, поглянь…
Галапочка оглянувся і застиг: до нього йшов справді чужий кінь.
– Що за диво! Голова ніби Драконова…
Кінь підійшов зовсім близько. Жалібно заіржав, ніби хотів щось важливе повідомити. Раптом ноги в нього підкосилися, він важко плюхнувся на траву.
– Це ж Дракон! – стривожено крикнув Галапочка. – З ним щось сталося!
Кинувся до коня, гладить його по морді.
– Дракончику, любий, що з тобою?
Кінь тільки жалібно ірже, а піднятися й не пробує.
– Треба негайно шукати ветеринара. Треба в місто негайно, – став біля коня Робінзон.
– Он там, у кущах, якась машина. Попроси, може, привезе?
– За прохання ніхто не поїде. Візьми в моїй куртці гроші і швидко їдь за ветеринаром.
Крузя понишпорила в кишенях куртки, взяла сумочку, побігла…
Шосейною дорогою у напрямку міста мчить "Москвич" – фургон "Овочі-фрукти". Справа від водія сидить Крузя…
Лежить кінь біля лісу. Сидить коло нього Галапочка. Тримає в руках конячу голову. Гладить її ніжно. Кінь розплющив око, знову опустив повіку.
Мариться коневі. Отой повний, що хропів на галявині, бігає навкарачки по узліссю і хропе, хропе. Тоді починає їсти все, що постало на його шляху: кущі, дерева. Жує дедалі швидше, жадібніше, захланніше. Після нього залишається земля чорна, мов вугілля. Потім нібито Дракон побачив річку. Чисту-чисту. Вода голуба, прозора. Він ступив по коліна в ту річку, сягнув мордою до плеса, щоб напитися, а звідтіля – зубаста паща. А потім вилазить знову той повний і знову хропе. І п’є воду. А річка міліє, міліє. Ось уже дно видно. А тоді повний як зарегоче. Із зубастої пащі, мов з брандспойта, чимось пекучим як лине. Дракон заіржав…
– Чого ти, Дракончику? – гладить його по голові Робінзон. – Потерпи. Ще трохи потерпи…
Вулицею міста мчить машина "Овочі-фрукти". Петляє туди-сюди. Зупиняється біля будинку, на якому вивіска: "ВЕТПОЛІКЛІНІКА".
Крузя стоїть перед розфуфиреною дамою. Щось їй пояснює, жестикулює. Дама пихато, незворушно дивиться на Крузю і раз по раз косує поглядом на її сумочку.
Крузя перехопила погляд. Розстебнула сумочку. Дістала звідтіля десятку і простягнула дамі…
Мчить машина "Овочі-фрукти" в напрямку лісу.
Лежить Дракон на узліссі. Сидить біля нього Галапочка.
Під’їжджає автофургон. Зупиняється. Вийшов водій. Вийшла Крузя. Висунулася розфуфирена, розмальована дама. На ній довге плаття з великим декольте. На височенній платформі ходулі. На голові копиця, вифарбувана у кольори веселки. Лице в дами незворушне. Очі байдужі. Під очима такі тіні штучної втоми, ніби вона щойно перевертала гори. В руках – невеличка скринька.
– Де тут животноє? – спитала пихато.
– Ось, – показує Галапочка на Дракона. – Щось з ним сталося. Впав…
– Я питаю, – повторила високопарно дама, – де тут животное, якому я маю подати швидку допомогу?
Ставить ящичок на траву, дістає малюсінький шприц, голочку.
Галапочка настирливо:
– Та я ж кажу, ось перед вами… Кінь…
Дама так блимнула на Галапочку, що той прив’яв.
– Ви що, жартуєте! Це не по моїй часті… Я по часті домашніх животних…
– Вибачте, а він що, дикий? – починає хвилюватися Галапочка. – Це ж кінь.
– Я не знаю конструкції цього животного, – вперто наполягає на своєму дама. – Моє амплуа – кицьки, пуделі, всякі попугайчики… Я спеціаліст…