Але про все це, разом з розповіддю про те, як триста караїбів, з’явившись на острові, напали на поселенців і зруйнували їхні плантації, як поселенці двічі бились з навалою дикунів і зазнали спочатку поразки, втративши в бою трьох людей, зате потім, — після того, як буря знищила ворожі піроги, — перебили та поморили голодом майже всю решту нападників; як поселенці повернули собі свої плантації й досі живуть на острові, — про все це, разом з описом справді дивовижних подій і деяких нових пригод з мого власного життя наступних десяти років я, можливо, згодом розповім окремо.
БЕЗСМЕРТНИЙ РОМАН ДАНІЄЛЯ ДЕФО
1719 рік став помітною віхою в історії англійської літератури. Того року вийшов друком славетний "Робінзон Крузо" — перший великий англійський роман, який справив значний вплив на подальший розвиток усієї європейської прози.
"Робінзон" з’явився на світ, коли його творцеві було майже шістдесят років. Щоправда, літературне ім’я — і досить гучне — він уже мав, але який же непростий був його шлях до написання свого безсмертного творіння! Непростий, як і вся його літературна кар’єра, як і все його життя.
Народився Данієль Дефо наприкінці 1659 чи на початку 1660 року — точна дата біографам і досі невідома. Його батько був дрібний торговець Джеймс Фо ("милозвучну" частку "де" додав до свого прізвища вже сам письменник), а родина належала до пуритансько-дисентерського середовища, яке не визнавало офіційної англіканської церкви, більше того, в період Реставрації, та й пізніше, пильно оберігало свою релігійну незалежність. Майбутній письменник здобув освіту в відомій дисентерській академії Чарлза Мортона в Стоук-Ньюінгтоні, де вивчав богослов’я, а також мови, класичні та нові, історію, географію й математику. Батько хотів бачити свого сина священиком, але Данієль розміркував інакше. Його вибір був підказаний не лише індивідуальними природними нахилами, а й своєрідністю того складного періоду в історії Англії.
На очах у Дефо руйнувався старий феодальний правопорядок, починалася епоха панування буржуазії, і юнак з головою поринув у сферу приватного підприємництва й торгівлі. Удачливого й процвітаючого комерсанта з нього не вийшло: зазнав він і дрібних поразок, і великого банкрутства.
В 1690-і роки невдатний комерсант знайшов для себе нове поле діяльності — літературне. Серед ранніх спроб пера Дефо-публіциста найчастіше згадують його "Нарис проектів" (1697), написаний людиною, яка серйозно замислювалась над розвитком національної економіки. В 1701 році він пише віршований памфлет "Чистокровний англієць", спрямований проти аристократичної опозиції, яка вбачала в особі короля Вільяма III (колишнього Вільгельма, принца Оранського) чужинця, котрий нібито не мав прав на англійський престол. Дефо в’їдливо висміяв безглуздість самих силкувань розмірковувати про "чистоту крові" в англійців — нації, що виникла внаслідок неодноразового змішування різних етнічних груп. "Чистокровний англієць" витримав десять видань протягом року і приніс успіх авторові, який навіть не підозрював тоді, які тяжкі випробування чекають на нього в найближчому майбутньому.
Після смерті Вільяма III і вступу на престол королеви Анни настав час суворих утисків пуритан-дисентерів. У кінці 1702 року було видано анонімний саркастичний памфлет "Як найшвидше розправитися з дисентерами", що гостро викривав нову політику щодо інаковіруючих. Авторство Дефо не важко було встановити, і в лютому 1703 року памфлетиста заарештували й кинули до Ньюгейтської в’язниці, де він з невеликою перервою пробув майже два роки. Крім того, влітку 1703 року він тричі стояв біля ганебного стовпа, однак громадянська страта мужнього й дотепного захисника дисентерів перетворилась на його тріумф. Пам’ятником цій події став його славетний памфлет — "Гімн ганебному стовпу" (1703), написаний у в’язниці.
Від публікації "Нарису проектів" до появи памфлета "Гімн ганебному стовпу" минуло всього шість років, проте за цей короткий строк відбулося становлення Дефо-літератора. Як і чимало сучасних йому митців, Дефо довго й нелегко шукав своє покликання, своє місце у житті, часто-густо його політичні позиції та вчинки не відзначалися безкомпромісністю. Але вже у ранній публіцистиці проявилися ті моменти світогляду Дефо, які живили й наступні, зрілі твори письменника. Це, насамперед, послідовний демократизм, велика віра у сили здорового розуму, і — як наслідок — неприйняття багатьох соціальних та релігійних забобонів.
1704 року Дефо починає випускати щотижневу газету "Огляд", пишучи для неї переважну частину матеріалів. Це видання, яке стало надзвичайно популярним не тільки в Лондоні, а і у всій країні (дуже скоро газета почала виходити двічі, а потім — і тричі на тиждень) проіснувало до 1713 року, безперечно вилинувши на формування англійської ранньопросвітницької періодики. Під час роботи над "Оглядом" і в наступні роки Дефо пише також багато різних за жанром творів, включаючи памфлети, трактати й есе, псевдомемуари, життєписи відомих злочинців, дорожні нотатки і навіть історичні праці. У. зв’язку з цим не можна не згадати про інтерес Дефо до Росії, що знайшов відображення в його нарисі про Петра Великого під назвою "Безстороння історія життя і діянь Петра Олексійовича, нинішнього царя Московії" (1723).
До форми вигаданих мемуарів і щоденників Дефо звертався і в 1720-і роки, коли був уже автором "Робінзона Крузо". За приклад може правити відомий і популярний досі в різних країнах
"Щоденник чумного року" (1722), в якому розповідається про події епідемії чуми в Лондоні 1664-65 рр. Написані роком раніше "Записки кавалера" переносять читача до ще більш раннього періоду—до часів Тридцятирічної війни й початку англійської буржуазної революції. Щодо жанру ця книжка швидше може бути охарактеризована як авантюрний роман і поставлена в один ряд з такими творами письменника, як "Капітан Сінглтон" (1720) та "Історія полковника Жака" (1722).
Особливе місце серед романів Дефо, створених у 1720-і роки, посідають дві книжки: "Молль Флендерс" (1722) і "Роксана" (1724). У цих творах головні персонажі потрапляють не до світу географічної чи історичної екзотики, а в хитросплетення соціальних і психологічних відносин сучасного життя. Героїні обох книжок при всій їхній індивідуальності мають очевидну спільність: вони перебувають у складних, конфліктних стосунках з реальним світом, що їх оточує. Основним об’єктом художнього вивчення тут є характер людини далеко не праведної, більше того — злочинної. Переміни в долях Молль чи Роксани досліджуються художником, який розуміє, що людина сама по собі не народжується злочинцем: багато в її житті визначають обставини. Закладена Данієлем Дефо традиція відтворення характерів і доль реальних людей у тісному зв’язку з законами й звичаями сучасного світу згодом набула свого продовження й розвитку в середині XVIII сторіччя в книжках С. Річардсона, Г. Філдінга, Т. Дж. Смоллета, а від них ця лінія йде далі — до європейського критико-реалістичного роману середини XIX століття.