ЛИСТ МАНЬКИ З ГОРОДЕЦЬКОГО ДО КАСІ З ЯНІВСЬКОГО ПЕРЕДМІСТЯ
Фельштин, д[ня] 25 серпня 1846.
Дорога Касуню!
Не дивуйся, що пишу до тебе з Фельштина і що дістанеш від мене лист о тиждень швидше, ніж я сама буду могла бачитися з тобою. Несподівана пригода, про яку хочу тобі написати, опізнила поворот нашої компанії з Кальварії до Львова. Прошу тебе, піди до моєї мами і скажи їй, що ми всі здорові і добре нам поводиться. А що не вертаємо разом з личаківською компанією, то тому винен кс[ьондз]-капуцин Валігура — знаєш, той, такий поважний, з сивою бородою, що так довго любить сповідати і так гарно розтрясає сумління. А властиво винна дурна Юлька Передятковичівна, що випапляла перед кс[ьондзом]-капуцином... А властиво винні ті страшні люди — ой господи, як я настрашилася, ще й досі тремчу, як згадаю ту ніч! — винні ті поганці, ті прокляті, нещасливі мазурські різуни.
Та чекай, нехай розповім тобі все за порядком. Але моїй мамі не читай сього листа — розумієш? І нікому не читай... і пану Ігнацові не показуй, бо я б тобі очі видерла. І не кокетуй його, бо якби він мене зрадив, то волів би тебе, мене й його ясний шляг трафити. А тепер, люба моя, слухай, яких цікавих пригод зазнали ми в тій нашій набожній мандрівці.
Ти знаєш, наша компанія з Городецького вирушила зі Львова якраз д[ня] 15 серпня. Жалуй дуже, що ти не могла бути сього року з нами. Я властиво не розумію, чому твій тато не позволив тобі. Я страшенно не люблю тих старих нудярів, що раз у раз люблять торочити мораль: для панни се не випадає, і те не випадає, і ще он те не випадає. Не бійся, для кавалера то все випадає. Він мусить вишумітися. А панні, то навіть піти на святу Кальварію в більшій компанії не випадає.
Наша компанія сим разом була не дуже велика: п’ятдесят осіб, найбільша часть із Городецького, дещо з Янівського та з Байок, переважно самі знайомі. Провідник, старий Вінцентій, знаєш, той, що зараз напротив святої Анни має свій домик, — дуже побожний чоловік, співає всі пісні, які є в кантичці, на один голос, а Кальварію і всі святі місця й доріжки знає, як своїх п’ять пальців. А як зачне говорити про Христові муки і вияснювати всі стації, то коло каплиць тисячі народу тиснуться і слухають його, а не одні то й плачуть і на тарілку гроші кидають, не згірше, як під час казання кс[ьондза]-капуцина. Зрештою чоловік предобродушний і приглухий і вночі має дуже добрий сон: аби компанія зібралася на кватиру, зараз повечеряємо, Вінцентій почислить свої овечки, проведе голосно молитви, відспіваємо всі "Serdeczna Matko"*, та й пан Вінцентій каже:
— Ну діти, а тепер спати в божий час!
Та й тут уже скінчилася його денна праця; запхається в свій кут у мужчинськім переділі та й за минутку вже везе кукурудзу так, що аж буда трясеться. Ну, а молодіж тоді — знаєш, не треба тобі й казати.
У нас, у жіночім переділі, вибрали ми старшою паню Гжехоткову з Янівського. Близька сусідка твоєї мами, мусиш знати її ліпше від мене. От іще балакуча бабище! А обмівниця! На кождого знайде що сказати, кождому приліпить латку. Досить їй раз глянути на чоловіка, вже вона знає його цілого наскрізь і ніколи не знайде в нім нічого доброго, лише все саму погань. Вже я від неї наслухалася за час сеї подорожі всяких історій про всіх наших знайомих — господи! Остри собі, небого, апетит відтепер. Як верну, то буду мала що розповісти тобі. І про твойого Юзька, і про Кароля, і про Мільку, ту гордячку, знаєш? І про всіх, про всіх! Аж пальчики оближеш.
Ну, розуміється, що над молодшою частиною компанії, особливо над паннами, як звичайно, я маю провід. Та й не лише панни, а й кавалери радо йдуть під мою руку. "Як панна Маня скаже, так буде". Гжехоткова налазиться весь день, наляпає тим язиком, як помелом, — і як він не відпаде їй, дивуюся! — та й аби до ліжка або до соломи, засне, як щур у муці. А я мушу на кватирі всього допильнувати, за всім доглянути, всіх намістити. Та й уночі... Ну, та про се далі, а тепер нехай тобі зачну з кінця.
Рано, вислухавши набоженства у св. Анни, ми цілою процесією, при співі пісень, рушили до Городецької рогачки. Маса народа супроводила нас. За рогачкою вже ждали нас підводи — десять фір. Ми посідали, на кожду фіру по п’ятеро нас, та й рушили в дорогу. На передній фірі пан Вінцентій, а на задній пані Гжехоткова. Пан Вінцентій сидить плечима до фірмана, так, аби міг бачити всю компанію, і рипить зо всеї сили:
Zwiazdo śliczna, wspaniała,
Kalwaryjska Marya!*
А пані Гжехоткова на задній фірі в товаристві старших женщин пищить рівночасно котячим голосом:
Szczęśliwy, kto sobie patrona
Józefa ma za opiekuna.*
А в середніх фірах молодіж, панни й кавалери, посідали всуміш, жартують, регочуться, а далі пан Броніслав — то ще фігляр, якби ти знала! — затягнув своїм цапиним голосом:
Cztery lata zawszem pasał
W tej tu dolinie:
Jako żywo nie słyszałem
O tej nowinie*.
І тут ніби співає набожно і очі завертає до неба, а збоку незначно як не вщипне Юльку під бік, аж тота заверещала щосили:
— Пане Броніславе! Що робите?
— О, перепрашаю! — відповів він, перериваючи свій спів. — В тій долині я ще не бував, то й не знав, що тут такий сильний відгомін будиться.
Я вже знала перед тим, що пан Броніслав має до Юльки невеличку інклінацію. Чи як то казав звичайно старий дяк від святих п’ятниць? "Поползновеніє" — га-га-га! А Юлька — знаєш, що за хитра бестія! Хто б її не знав, той би її за святу купив. У білій сукні, синій шовковий поясок, ціла така скромненька, бліденька, здається, ось тобі завтра до монастиря вступає. "Złoty ołtarzyk"* у руці, кантичка в кишені, молитви шепче раз у раз, а на хлопця жадного й оком не зирне. "Ну, — думаю я собі, — чекай лише ти, святоше, вже я не я буду, коли з тебе оту пиху не вигоню". А тут бачу, що пан Броніслав палиться до неї, що тілько задля неї пристав до нашої компанії. Ну, то вже мені небагато треба, щоб пізнати, куди воно загинається.
Ти знаєш Броніслава. Хлопець гарний, рослий, веселий. Його батько має каменичку на Байках, мати торгує яриною, а він нібито практикував у склепі на суб’єкта, нібито термінував у столяра, нібито щось учився, а всього потроха. Не з одної печі хліб їв, а не наївся. Лінюшисько, лиш дівчатам голови завертати вміє. Колись-то його батько говорив моїй мамі: