Вульф обмокнув скоринку пирога в соус на своїй тарілці.
– Он як ? – промовив він.
– Так, сер. Удар був для мене, звісно, страшний, проте, з часом я б оговтався. Однак, десять хвилин по тому сконав Боттвайль. Що мені лишалося робити? Незважаючи на метушню і чіпляння поліцейських, я зумів як слід обмізкувати, що сталося. Я прийшов до висновку, що не стану принижуватися і робити зрадниці повторне освідчення. Звичайно, я міг би розщедритися ще на пару доларів і здобути новий дозвіл, але не хочу, щоб ця вітрениця перед шлюбним алтарем сповістила мене, що знову передумала і хоче вискочити за якого-небудь пройдисвіта. Ні, хай це і розіб'є моє серце, але я постараюсь забути її. Викреслю її зі свого життя.
Я повернувся до свого качати і запустив зуби в соковите м'ясо. Вульф теж посилено жував. Нарешті, проковтнувши кусок, він висловив:
– Для мене це, звісно, цілком прийнятно.
– Я знаю. Так розповісти вам про смерть Боттвайля?
– Після вечері.
– Гаразд. Як пройшла зустріч з Томпсоном?
Однак, і ця тема не привабила Вульфа. Власне кажучи, і решта моїх спроб розворушити його виявилися марними. Зазвичай він любить балакати за столом, причому на будь-яку тему – від холодильників до республіканців – та, мабуть, бідолаха видихся після довгої, виснажливої і повної смертельних небезпек подорожі на Лонг Айленд і зворотно. Втім, мене це цілком влаштовувало, позаяк і в мене деньок видався непростий.
Коли ми розправилися з качатами, картоплею, салатом, печеними грушами, сиром і кавою, Вульф вдоволено крякнув і відсунув крісло назад.
– Я хочу почитати одну книгу, – сказав він. – Вона нагорі, у твоїй кімнаті. "Тут і тепер" Герберта Блока. Принеси її сюди, будь ласка.
Хоча це означало, що мені доведеться подолати два поверхи по сходах на повний шлунок, я з радістю погодився – треба ж було віддати Вульфу належне за те, що він так спокійно сприйняв звістку про мої рухнувші надії. Адже міг би неабияк піднапружити свої голосові зв'язки. Словом, я весело злетів по сходах, увірвався до моєї кімнати і підскочив до полиць, на котрих стояли мої книги.
Книг у мене небагато, всього пара дюжин, тому я прекрасно знав, де яку шукати. Проте, "Тут і тепер" на місці не виявилось. Там, де вона була, зяяла порожнеча. Я розглянувся по боках, помітив якусь книгу на комоді і ступив до нього. Це і справді виявилася "Тут і тепер," зверху на якій лежали білі бавовняні рукавички. У мене відвалилася щелепа.
Глава 4
Я був би радий похвалитися, що відразу второпав, де собака зарита, ледь побачивши ці рукавички, але, на жаль, це було б неправдою. Я взяв рукавички, повертів так і сяк і, навіть, нап'яв одну з них собі на руку, перш ніж остаточно усвідомив, що пояснення появі тут рукавичок можливе лише одне.
Варто було мені прийти до цього висновку, як шарики в голові завертілися і думки закружляли в безладному хороводі. Я струснув головою і всівся, щоб подумати. Мені знадобилася приблизно хвилина, щоб зформувати перший так-сяк зрозумілий висновок.
Вульф вирішив таким чином зізнатися мені, що під постаттю Санта Клауса крився не хто інший, як він, з тією метою, щоб я встиг як слід обмізкувати отриману звістку на самоті раніше, ніж обговорити з Вульфом. Втім, чому Вульф захотів, щоб я роздумував на самоті? Відповідь на це питання я шукав уже довше, та все ж додумався до єдиного прийнятного рішення.
Вульф відмовився від зустрічі з Томпсоном, умовившись натомість з Боттвайлем про те, що прийде до нього на вечірку в костюмі Санта Клауса, оскільки сама гадка про те, що в його домі оселиться жінка – чи, як альтернатива, що я переїду жити на інше місце, була для нього настільки нестерпна, що змусила його пуститися на крайнощі. Йому за всяку ціну треба було побачити мене разом з Марго і поговорити з нею, якщо підвернеться зручний момент.
Якби він з'ясував, що я блефую, я б опинився цілком в його владі; він знущався б наді мною, як хотів – заявляв би, що радий прийняти в своєму домі мою наречену, і з садистським задоволенням спостерігав би, як я намагаюся викрутитися. І навпаки – якби він збагнув, що я налаштований серйозно, і повірив у справжність моїх намірів, це дало б йому час для роздумів. В обох випадках він вигравав. Але найголовніше – він продемонстрував, наскільки дорожить мною. Він дав мені зрозуміти, що не хоче мене втратити за будь-яку ціну. Звичайно, Вульф, радше на цілий тиждень відмовився б від пива, ніж признався в такій слабкості, але в даний час він був втікачем від правосуддя у справі про вбивство і гостро потребував моєї допомоги. Що ж, доведеться йому підіграти. Будемо вважати, що він проміняв Лонг Айленд на різдвяну вечірку лише тому, що обожнює наряджатися Санта Клаусом і прислуговувати за стойкою бара.
Якийся віддалений куточок моїх мізків наполягав на тому, що я мушу попросити надбавку до жалування з Нового року, але я відкинув цю думку, як негідну. Я намагався обмізкувати загадку і з других боків. Рукавички Вульф начепив, щоб я не пізнав його по руках. Де він їх узяв? О котрій годині приїхав до Боттвайля? Хто його бачив? Чи знав Фріц, куди відправляється Вульф? Як він повернувся додому? Втім, я досить скоро второпав, що Вульф послав мене нагору не для того, щоб я мучився питаннями, відповісти на котрі міг він сам, і знову заходився ламати голову над справжньою причиною його вчинку. Вирішивши, нарешті, що ніяких таємних намірів Вульф більше не виношував, я прихопив книгу і рукавички, спустився по сходах і зайшов до кабінету.
З моєю появою Вульф ледь підвів голову і мовчки стежив, як я наближаюся до столу.
– Ось, будь ласка, – сказав я і протягнув йому книгу. – А за подарунок дякую. Вони мені якраз впору.
Для більшої переконливості я повертів рукавички, затиснувши кожну пальцями.
– Зараз не час для витребеньок, – проричав Вулф.
– Розуміється. – Я недбало кинув рукавички на свій стіл, розвернув стілець і всівся. – Таким чином, з чого почнемо? Хочете знати, що відбулося після вашої втечі?
– Подробиці можуть почекати. Передусім – головне. Містер Кремер приїжджав?
– Так. Ще б пак!
– Він чого-небудь добився?
– Ні. І, по всій вірогідності, не доб'ється, поки не знайде Санта Клауса. До того часу, поки вони не розшукають Санта Клауса, до решти особливо чіплятися не будуть. А чим довше триватимуть пошуки, тим більше вони впевняться, що вбивця – Санта Клаус. Три штриха до його портрету: ніхто не знає, хто він такий, він змився з місця злочину і він був у рукавичках. На його пошуки кинуті всі сили. Ви поступили мудро – без рукавичок я б упізнав вас, – але де ви їх узяли?