Конверт був заклеєний грубо і густо чимось, схожим на світлий сургуч, щоб не шукати неприємнішого порівняння. Шлойма мусив просто надірвати його по короткому краю. Вміст конверта – складений удвоє аркушик бурого канцелярського паперу ще й приліпився ізсередини. Шарпнувши сильно, але обережно, письменник Ецірван таки відділив внутрішнє від зовнішнього й розгорнув надірваного аркуша, на якому під шапкою управління зовнішньої та внутрішньої міграції, одразу після відбитого типографським способом і закресленого скорочення "Ув.тов." йшов текст, надрукований на машинці з російським шрифтом, тож літера "е" означала саму себе, а також і "є", а цифра 1 виконувала функції літер "і" та "ї".
"Ув.тов." (закреслено) Ец1рван Шлойма,
проживаючий у м. Ровно, зах1дний сектор, вул. Полуботко, д.8, кв.45. Ровенське обласне управл1ння зовн1шньо1 та внутр1шньо1 м1грац11 населення повідомляе Вам, що зг1дно з трьохсторонн1м договором про статус зах1дного сектора м.Ровно та відпов1дно до граф1ку роботи пропускних пункт1в Ви маете право на 1-денне (одноденне) в1дв1дання м. Ровно у четверг 17 вересня з 10 год. до 19 год. Пропускний пункт № 1 на вул. Лен1на працюе з 10 год.
Старший 1нспектор Ровенського ОУЗВМН
Нерозбірлива закорючка
(Колтунец).
Перебігши листа очима, Шлойма похапливо зиркнув на годинника з календарем на циферблаті: Sept.17 Thurs. Так, це сьогодні. До всього ще бракувало лише цієї поїздки. Але їхати треба.
Запихаючи листа з конвертом до кишені, письменник Шлойма Ецірван майже бігцем вискочив з під'їзду, скрунув ліворуч і перетнувши проїжджу частину вулиці Полуботка в тому місці, де вона з'єднувалась з коротюсінькою вулицею Правди (при тому, що вулиця Свободи залишилась у східній частині міста) перед тупим носом тролейбуса третього маршруту, обминувши каналізаційного люка з яскравою оранжовою кришкою, збіг асфальтованим пандусом до службових дверей міського театру. Там він привітався з черговим і пройшовши через коридор, службовим ліфтом піднісся на третій поверх, де одразу напроти ліфта знаходились приймальня і кабінет головного режисера. У кабінеті на Ецірвана чекав гостьовий (запрошений) режисер, світило західноєвропейської сцени Георг Маульвюрф, схиливши свою лисо-розпатлану голову на руки.
Коли Шлойма увійшов, гостьовий (запрошений) режисер підвів йому назустріч обличчя з очима, повними страждання.
"Морґен!" – гукнув йому з порога Шлойма.
"Тобрий… ранок! – з павзою поміж словами озвався Маульвюрф. –
Ми з тобою тобре посиділи фчора… Туже топре…"
"Я трохи захопився, вибач. – Шлойма хотів одразу скінчити з
"розбором польотів", — Може й не треба було тієї… третьої пляшки…"
"О-о-о! – Маульвюрф закотив очі під лоба й знову опустив голову
на стіл. За кілька секунд він підвів обличчя, вже дещо спокійніше. – Сарас має прийти Ісабелла. У нас остання консультація. Ти хотофий?"
"Я хотофий… — Шлойма не хотів тягнути, він вирішив одразу й остаточно прояснити ситуацію. – Георгу, я оце щойно отримав дозвіл з того боку. Ну, з Ровно, розумієш? Дозвіл на відвідання моєї родини. І це має бути сьогодні. Георгу, якщо я тобі… якщо я не конче мушу бути присутнім…"
"Ти нітшого мені не мусиш." – Так само з натугою в голосі відказав йому гостьовий (запрошений) режисер. – "От тільки… Гаст ду альказельцер?.."
В цю мить двері кабінету протяжно рипнули і в них з'явилася Ізабелла Штольц – прима південнонімецької сцени, молода зірка театрів Баварії та Баден-Вюртембергу. – "Гальо-о!" – проспівала вона, широко всміхаючись і водночас сторожко позираючи на Шлойму й Маульвюрфа.
"Привіт". – поспішно відповів їй Шлойма й переадресував до неї питання-прохання Маульвюрфа. – "Може, ти маєш алка-зельцер?"
"О, йа, йа, натюрліх." – Ізабелла з розмаху шваркнула об стіл своєю сумочкою, від чого та розкрилася навстіж. "Скільки-то всякої всячини вміщається у жіночих торбинках" – подумав Шлойма, споглядаючи, як Ізабелла між ключів, пудрениці, кількох тюбиків губної помади, пачки серветок, якихось квитанцій та іншого мотлоху знаходить нарешті таблетки у сріблястій обгортці. "Бітте", — простягла вона їх Шлоймі. – Це для Георга. – кивнув Шлойма й актриса простягла ліки режисерові. Той поклав їх перед собою, сторожко налив у склянку води з графина. Потім підвів погляд на Ізабеллу й Ецірвана:
"Сітайте, чого стоїте?.."
Ізабелла присунула собі стільця, сіла на нього й почала згрібати назад, до сумочки витрушені на стіл скарби. Шлойма, залишившися стояти в неї за спиною, видобув з пачки сигарету. "Вже третя сьогодні" – відзначив собі подумки.
"Я фчора виставиф остаточно ліхт… топто світло." – Маульвюрф надпив десь зо чверть склянки і тепер дивлячись на вміст посудини, повільно ворушив губами. Потім залпом вихилив усе до решти і втупився своїми світлими очима кудись у далечінь, за вікно.
"Отше, ти хочеш їхати туди?…" — вказав він кивком голови в напрямку свого погляду, за дахи готелю "Театральний-Редіссон".
"О! Вас іст льос? Що діється ? – жваво закрутила Ізабелла своєю гарною голівкою. – Хто їде туди?"
Українську вона опанувала ліпше від Маульвюрфа, бо мусила грати тією мовою на сцені. Тому відмінки в неї майже завжди збігались, а німецький акцент був ледь-ледь відчутним.
"Він хотче їхати туди… — Маульвюрф вже трохи живіше ворушив язиком. – Він отримаф дозвіл на ф'їзд. На фітфітання своєї ротини…"
"О! Пріма!… — радісно зблиснула очима Ізабелла, та одразу ж налякано їх округлила. – Але ж… але ж там… ти можеш не повернути…ся звідти…"
"Ну ні-і… — протягнув Шлойма, виймаючи з рота сигарету. – Я їм нічим не насолив, та й взагалі.Навіщо я їм там потрібен?"
Маульвюрф раптом прикрив рота пухкою долонею і випустив (таки ротом) зайве повітря. Шлойма подивися на нього розуміюче – самого щойно недавно попустило.
"Тоді ми шфитко провотимо нашу нарату. Я вчора остаточно виставиф сфітло і пітігнаф сфук!.. І ще (Маульвюрф вимовляв "штше") – я снайшов отин цікавий хіт… я мушу с фами потілитися…"
Шлойма й Ізабелла приголомшено подивились на режисера. "Цікавий хід" у день прем'єри, коли все вже підготовано, багато разів перевірено, підігнано й відшліфовано. Тоді це має бути і справді щось надзвичайне, або незвичайне. Тим часом Маульвюрф підвівся з-за столу.