Річард ІІІ

Сторінка 7 з 8

Вільям Шекспір

Отже, художній образ Річарда III, створений Шекспіром на основі сформованої ідеологічної традиції, далеко відходить від історичного Річарда III. Але Шекспір іде далі й від названої традиції, створюючи своєрідний титанічний образ "генія зла", який переступає всі суспільні й моральні закони та норми. Для літератури Ренесансу характерно змальовувати людину в варіантно нечисленних, зате дуже масштабних і містких образах. Саме образом такого типу і є шекспірівський Річард III. Це герой, наділений незвичайною силою та обдарованням, спрямованими, однак, лише на зло. Він володіє рідкісною гнучкістю, артистичністю, яка на інших, особливо .на жінок, діє майже гіпнотично. Масштабністю і силою особистості він високо підноситься над іншими персонажами; серед них немає нікого, хто міг би гідно йому протистояти.

Своєрідний титанізм Річарда III виявляється і в тому, що він вступає в боротьбу з "часом", намагається скорити його своєму бажанню, своїй волі. Цей конфлікт героя з "часом" виразно намітився вже в останній частині "Генріха VI", а в хроніці "Річард III" він досягає апогею, за яким швидко настає катастрофічна розв'язка. Протягом усього твору послідовно акцентується "випадіння" Річарда III з "часу", яке переростає в дерзновенне прагнення героя "осідлати час", повернути його в бажаному напрямі. Річард III хоче створити свій "час", але цей час не збігається з об'єктивним часом історії, і тому всі потуги героя закінчуються крахом. Зрештою, в своєму творі Шекспір осуджує волюнтаризм Річарда III, невіддільний від його аморальності.

Спеціальні дослідження показують, що стилістикою "Річард III" дуже близький до "Генріха VI", але своєю структурою це вже інший твір. Для нього характерна не епічно-хронікальна, а суто драматична композиція. "Річард III" — це монодрама, тут порядок і хід подій визначаються не стільки спонтанним рухом історії, скільки особистістю головного героя, його характером і волею, планами і намірами. Можна сказати, що події в п'єсі розвиваються за сценарієм, який розробляє Річард III, причому герой весь час утаємничує глядача чи читача у творення цього сценарію за допомогою монологів, самохарактеристик, реплік убік тощо. "Річардові III" притаманна єдність конфлікту — конфлікту героя з іншими персонажами, з "часом",— який проходить через весь твір і наділяє його суто драматичною єдністю дії. А це означає, що за своєю формою "Річард III" був рішучим кроком від хроніки до трагедії.

Як зазначалося, "Річард III" користувався великою популярністю у сучасників Шекспіра; не втратив він популярності і в пізніші часи, до нашого включно. Активне сценічне життя п'єси триває і на сьогодні як в Англії, так і за її межами. Кілька цікавих постановок "Річарда III" здійснено в Радянському Союзі за останні десятиліття; серед них вирізняється постановка Тбіліського театру їм. Руставелі, яка здобула світове визнання. На Україні "Річард III" став відомий у російських перекладах з початку минулого століття. Значний інтерес він викликав у Харківському гуртку романтиків. Привернув увагу і М. Костомарова, що позначилося на його історичних драмах, зокрема на анти-деспотичній драмі "Кремуцій Корд" (1849). У своїх статтях про Шекспіра Іван Франко вказував, як високо підняв і як поглибив англійський драматург неви-гадані образи й сюжети, зокрема образ "злочинного Річарда III". Леся Українка підносила "Річарда III" до найвідоміших творів Шекспіра,— тих творів, які необхідно перекладати в першу чергу. Досконалий переклад цього твору Шекспіра здійснив Борис Тен.

ПРИМІТКИ ДО "РІЧАРДА III"

С. 315-316. Оскільки хроніка "Річард III" продовжує історичний сюжет "Генріха VI", більшість дійових осіб у ній та сама, що і в названій трилогії. До них додаються:

Едвард V (1471-1483)-старший син Едварда IV, другий король з династії Йорків. Пробув королем лише кілька місяців, після чого був зміщений Річар-дом III і відправлений до Тауера разом з молодшим братом Річардом. Там вони й були вбиті літом 1483 року.

Граф Річмонд, згодом король Генріх VII (1456-1509)-нащадок Джона Ганта і Катеріни Свінфорд по материнській лінії; на цьому засновував свої претензії на престол.

Леді Анна — молодша дочка графа Уоріка; була не дружиною, а лише нареченою принца Едварда, сина Генріха VI. Померла 1485 року; причина ранньої смерті невідома.

Герцог Бекінгем — Генрі Стаффорд, нащадок по материнській лінії Джона Ганта. Одружився з Катеріною Вудвіл, сестрою королеви Єлизавети, дружини Едварда IV. Був правою рукою Річарда III, а далі порвав з ним і перейшов па бік графа Річмонда.

Кардинал Борчер — архієпископ Кентерберійський, лорд-канцлер Англії; коронував Едварда IV, Річарда III і Генріха VII.

Роберт Брекенбері — комендант Тауера за Річарда III; відмовився від участі у вбивстві синів Едварда IV.

Вільям Кетсбі — радник Річарда III, страчений після перемоги графа Річмонда.

Лорд Ловел — прибічник Річарда III і керівник партії йоркістів після його смерті.

Джон Мортон — єпископ Ілійський, прибічник графа Річмонда. Написав по-латині біографію Річарда III, був покровителем Томаса Мора і вплинув на концепцію його "Історії Річарда III".

Граф Ріверс — Ентоні Вудвіл, брат королеви Єлизавети, дружини Едварда IV.

Лорд Стенлі — одружився з Маргаритою Бофорт, матір'ю графа Річмонда, після його коронування став графом Дербі.

С. 317. Нарешті сонце Шорка обернуло...— Дім йорків мав на своєму гербі променисте сонце.

С. 318. Щоб вас у Тау ері знов хрестили? — Натяк на дальші події, коли підіслані вбивці вкинуть труп герцога Кларенса в бочку з вином.

Леді Грей — так Глостер нешанобливо називає королеву Єлизавету, яка до одруження з Едвардом IV була дружиною Джона Грея.

С. 319. Пані Шор — Джен Шор, дружина лондонського ремісника, яка була коханкою Едварда IV в останні роки його життя.

С. 322. Чертсі — монастир під Лондоном, де поховано Генріха VI.

С. 323. ...захололих ран Уста розкрилися, і кров течеі— За давнім повір'ям, рани вбитого знову починають кровоточити, коли до нього підходить убивця.

С. 327. Кросбі — замок Глостера.

С. 330. На побажання ваше, лорде Стенлі, Чи мовила б "амінь" графиня Річмонд? — Ідеться про Маргариту, дружину лорда Стенлі, яка була вдовою Едмунда Тюдора і матір'ю майбутнього короля Генріха VII. Сюжетно не пов'язаний з хронікою, цей пасаж мав нагадати тогочасним глядачам про династичні права Тюдорів, які по бічній лінії походили з Ланкастерського дому.