Серед усіх зірок найдовше світилася зоря Емраїна. Перед світанком вона зосталася одна на всьому небосхилі. Перед світанком вона запалала чистим і сильним сяйвом, і потім поступово згасала в сіріючому повітрі ранку, і ще довго проступала в небі ніжною, білою плямою.
Так настав ранок. Потім зійшло сонце над морем. Кириск зрадів і злякався. Зрадів сонцеві й злякався неоглядності моря. Мінячись хиткою синявою, море було майже чорне й неозоро пустельне. Хлопчина судорожно тримався за стернове весло, намагаючись пливти по пам'яті, не збиваючись з вітру. То було втомливо...
Він пам'ятав, як у нього закрутилася голова і все попливло перед очима...
Човен плив тепер своїм ходом...
Сонце вже пересунулося на другий край неба, коли хлопець опритомнів. Підтягуючись і спираючись на тремтячі руки, він через силу виліз на корму й завмер, заплющивши очі, перечікуючи запаморочення голови. Потім він розплющив очі. Човен плив по хвилях. І море весь час так само ряботіло, скільки сягало око, незліченними зблисками живої гойдливої води. Кириск глянув перед собою, протер очі й мало не зомлів. Просто на нього із-за темно-зеленої горбо-
вини моря випливав Рябий Пес. Рябий Пес біг назустріч! Великий Рябий Пес!
Берег уже виднівся край моря сіро-голубою гористою смугою. Але Рябий Пес, з білими вухами й з білою пахвою, підіймався вище за всі сопки, і вже можна було розгледіти білу кипучу облямівку вічного прибою біля підніжжя Рябого Пса. Вже чути було в повітрі голоси прибережних чайок. Чайки перші помітили його. А над сопкою в'юнився голубий димок сигнального вогнища, що вже пригасало на кручі...
Рябий Пес біжить краєм моря,
Я до тебе повертаюся сам —
Без аткичха Органа,
Без батька Емраїна,
Без аки Милгуна.
Де вони — ти спитай мене,
Але спершу дай мені напитись води...
Кириск зрозумів, що це і є початкові слова його іменної пісні, з якою він житиме до кінця своїх днів...
...Гуло й знемагало море в пітьмі, набігаючи й розбиваючись на скелях. Важко ухала, відбиваючи удари моря, камінно тверда земля.
І так вони в протиборстві від сотворіння, як день зачався днем, а ніч зачалася ніччю, й надалі бути тому, всі дні і всі ночі, поки перебуватимуть земля й вода в нескінченному часі...
Усі дні і всі ночі...
...Ще одна ніч проминула...
Шумів над морем вітер Орган, котилися по морю хвилі акимилгуни, і сяяла край передсвітанкового небосхилу промениста зоря Емраїна.
...Ще один день настав...
с. Байтик. Г рудень 1976 — січень 1977