Революціонер

Сторінка 2 з 2

Маковей Осип

— Отеє, добродію, бомба, та ще й яка! Сотня людей може від неї загинути. Тільки вложити пальник... У мене єсть — показати вам, як се робиться?

— Ох, добродію, лишіть і не показуйте, а держіть міцно! Сховайте! — говорив Таран, а в його голосі було вже чути переляк.

Якось без думки він схопив свій капелюх, сховав його за плечима і уступився ще ближче до дверей. Трохи полегшало йому на душі, коли побачив, що земляк вложив бомбу у скринку, там щось нишпорив і через те не дивився на нього. Але він знову вийняв якийсь паперовий ЗБИТОК, обернувся до нього і спитався:

— А се, як гадаєте, що?

Таран не відізвався, тільки поблід.

— Се динамітний патрон,— викладав Комар, як професор з кафедри, з чимраз більшим запалом.— Маю сто таких! Половину вашого міста можна би висадити під хмари. Не бійтеся,— потішав він Тарана, глянувши на нього,— се безпечне. От коли б замерзло і впало — біда! Але тепер тепло. Се льонтами запалюється. У мене єсть і льонти — я зараз...

Таран присунувся цілком близько до дверей і, коли Комар поклав патрон на ліжко та в скринці почав шукати льонта, відчинив і вибіг стрімголов на вулицю. Здавалося йому, що ще хвилина і оба ряди кам'яниць зараз розсип-ляться, в місті загримить, як від тисяч громів, і з бренькотом потріскають вікна в найдальших будинках. Він біг кілька хвилин і станув тільки на площі, де руїни кам'яниць не засягнули би, коли би валилися. Звідси також було видко вікно його комнати на другім поверсі.

Там світилося і було спокійно. Невиразна тінь Комаря мелькала у вікні, але його бомби і динаміти не вибухали. Мало того: не минуло й чверть години, як і світло погасло — видко, Комар клався спати. Таран постояв ще кілька хвилин, закляв по-народному: "А нехай тебе хороба візьме!" — і пішов спати до готелю.

Справді ж там не спав, тільки перевертався трохи не до ранку; коли ж нарешті заснув, приснилося йому, що під його ліжком вибух динаміт, і він, дивним дивом, не розірваний на кусні, злетів так високо, що бачив ціле місто Ч., мов на долоні, і з-під небес спадав просто на острокінчасту вежу єзуїтського костьола. Та не впав, бо — збудився...

Цілий день боліла його голова. До своєї комнати він і не думав заходити, бо твердо постановив собі, так довго там не спати, поки приємний гість не виїде.

Вечором спіткалися оба знову у "ресторанчику". Подивилися один на одного і зрозуміли себе без слів. При людях годі було й говорити про пригоду вночі. Таран успів сказати гостеві тільки се, що нехай він спить здоров на його ліжку,— там вигідніше, ніж на канапі,— а скринку вложить у шафу і замкне. Гість пив мед, як і попереднього вечора, дуже хвалив його і починав уже співати. Таран не ждав кінця і пішов спати до товариша.

Цілий тиждень гостював Комар цілком безцеремонно у Тарана і, хоч зустрічався з ним, не просив ані словом вибачення за невигоду, яку йому робив. Тим часом купив собі просту селянську одежу, в котрій виглядав, як бідний наймит, і так ходив вечорами по місті, мабуть, щоби привикнути. Потім несподівано від'їхав, і Таран аж у добу пізніше довідався віл свого слуги, що вже той "мужик", що був паном, від'їхав, не заплативши йому ані гроша за послугу.

Динаміту вже не було в хаті — і Таран міг уже ночувати у себе.

В сім літ пізніше Таран їхав Дніпром подивитися на Шевченкову могилу. Вночі слав, як і всі подорожні на паро-ході, що їхали також на могилу, і не гадав, що його знайомий Комар тут також спить. Тільки вранці, коли вийшов на чердак, побачив його на лавці і зчудувався. Він був у якійсь чиновницькій одежі і в білім картузі на голові. Таку саму нестрижену і нечесану борідку, як мав колись, носив і тепер.

— Вибачайте, чи не добродій Комар?

Комар встав, мов переполоханий; видко було, що пізнав Тарана.

— Я не Комар, моя фамілія інша і ви, будьте ласкаві, не згадуйте! Не видайте мене!

— Будьте спокійні, добродію! Що се ви про мене гадаєте?!

Таран подав "Комареві" руку і трохи розсерджений відійшов геть на другий бік парохода.

— Ви знайомі з сією скотиною? — спитав його старий українець, махнувши головою в бік, Комаря.

— Так, трохи! Був колись у мене в Австрії.

— Не приставайте з ним, бережіться його!

— Чого ж?

— Непевна штука! Се з поручения поліції він їде з нами.

— Він при поліції?

— Ні! Так собі якийсь чиновник — і в нашому "клубі" буває, і по-нашому балакає, а тільки він не українець, і ми всі боїмося його. Маємо деякі докази на те, щоб думати так про нього.

Таран не відізвався, бо в думці незвичайно живо побачив Комарів "чемоданчик" з динамітом, котрий мав розбити "тюрму народів". От і розбив...

1913