Вибували старі, приходили нові. Четвертий клас поповнювався слабо, молодші ж мало не щодня зустрічали новачків — з Митненки, з лаври, з "нормальних" дитбудинків і з вулиці — безпритульних. Могікани йшли, залишаючи традиції і даючи місце новому побутовому укладу.
У травні склав залік у військовий вуз Купець — Офенбах. Кар'єра військового, що приваблювала шкідського Голіафа ще в підготовчих класах кадетського корпусу, знову спокусила його. Він був щасливий, що зможе служити в Червоній Армії. Через два тижні Купа прийшов у Шкіду в новенькій шинелі з блакитними обшлагами, в шоломі і, сяючи усмішкою, сказав:
— До комсомолу записався… Кандидатом.
Від бичачого обличчя його віяло радістю. І після цього він часто навідувався до школи…
У травні ж одержали листа від Громоносцева:
"Дорогі товариші — Японець, Янкель, Пантелєєв, Горобець, Кібчик та ін та ін.!
Нарешті зібрався вам написати. Я часто згадую вас і школу, але ви, чорти, помилитесь, якщо подумаєте, що я нещасливий. Я щасливий, товариші, кращого я не можу бажати і дурний був, коли плакав тоді на вокзалі й у вагоні. Вікмиксор добре зробив, що влаштував мене сюди. Передайте йому привіт і моє захоплення його талантом передбачати життя, знаходити шляхи для нас.
Напевно, ви здивовані, чого ж я щасливий, що доброго я знайшов тут? Довго розповідати, та й боюся — ні дідька ви не зрозумієте, не зможу я розповісти про все. Справді, перші два місяці життя в технікумі завдавали мені страждань. Але страждати довго не дали… Завалили роботою. Чим ближче до весни, тим більше роботи. Я захопився і не помітив, як полюбив сільське господарство, селянське життя.
Дивуєтесь? Я сам, коли є час, дивуюся, що за такий строк мої погляди змінилися. Як раніше я ненавидів сільську працю, так тепер закоханий у сівалки, молотарки, в племінних корів і в нашу маленьку метеорологічну станцію. Зараз у нас іде сівба, засіваємо ярину. Я, як першокурсник, працюю не в полі, а в коморах — розбираємо і сортуємо зерно. Ця, здавалося б, невесела робота мене так захопила, що й сказати не можу. Я вже відчуваю, що люблю запах пшеничного пилу, угноєного поля, свіжого, щойно з-під корови, молока…
Нещодавно працював на олійні. Робота ця для мене відповідальна, і дали мені її вперше. Я не впорався, олія в мене вийшла кепська. Я всю ніч проплакав, — не подумайте, що мені перепало, ні, просто так, я відчував себе нещасним від того, що погано оволодів улюбленою справою.
І ще чим я щасливий — це навчання. Я не думав, коли їхав сюди, що тут, крім догляду за свиньми, займаються чимось іншим. Ні, тут, особливо взимку, я можу вивчати загальноосвітні науки, досхочу читати книжки.
Тепер — головне, про що я повинен вам сказати, не знаю, як би делікатніше висловитись. Словом, брати улігани, ваш друг і однокашник Миколка Циган розучився красти. Правда, останнім часом мене не тягло до цього і в Шкіді, але там випадок наштовхував, примушував робити незаконне. Тепер же ніщо не примусить мене вкрасти, я це відчуваю і вірю в безпомильність цього почуття…
Я оглядаюся назад. Чотири роки тому я гопничав у Вяземській лаврі, був вартовим у хазушників. Тоді моєю мрією було стати вправним злодієм, шніфером або квартирником. Я не думав тоді, що ідеал мій може змінитись. А тепер я не вірю своєму минулому, не вірю, що колись я попав по підозрі в мокрому ділі до лаври, а потім і в Шкіду. Їй, Шкіді, я зобов'язаний своїм сучасним і майбутнім.
Я записався в комсомол, пройшов піврічний стаж кандидата і став дійсним членом. Уже висунувся — призначили інструктором гуртка фізичної культури. Отже, за майбутнє своє я не боюся — темного попереду нічого не видно…
Однак про себе, мабуть, досить. Безсовісний і Бик теж дуже змінилися внутрішньо і зовнішньо. Безсовісний погладшав — не впізнаєте, коли побачите, — і Бик теж погладшав, хоч здавалося, що при його комплекції це вже неможливо. Тут його, між іншим, звуть Безрогим биком.
А Гужбана в технікумі вже нема. Уявіть собі, виявилося, що у нього є здібності до механіки, і його перевели в Петроград, кудись на завод чи в профшколу — не знаю…
Я радий, що він пішов. Він — єдина людина на світі, яку я щиро ненавиджу.
У нас в технікумі вчаться не тільки хлопці, а й дівчата. Я закрутив з одною дуже гарненькою і дуже розумною. Думаю, що вибрав собі "товариша життя". Мріємо (не смійтеся, хлопці) служити на благо суспільства, а зокрема радянського села, рука в руку.
Пишу вам і не знаю — чи всі, з ким заочно розмовляю, ще в Шкіді. Пишіть, як у вас? Що робите? Що нового?
Лишаюся давній шкідець, товариш, що пам'ятає вас,
Миколка Циган".
Тоді ж одержали листа від Янкеля і Пантелєєва. Вони писали з Харкова, повідомляли, що їздять по південних губерніях як кореспонденти якогось кіножурналу. Їхній лист був короткий — всього листівка, — але від нього віяло молодою свіжістю і радістю.
У червні відбувся пленум Юнкому. В той час в Юнкомі уже було тридцять членів. На пленумі виступив Японець.
— Товариші, — сказав він, — я говоритиму від лиця засновників нашої організації, від лиця Центрального комітету. В комітеті вже не вистачає трьох, лишилися тільки я та Єльховський. Незабаром підемо й ми. Ставлю пропозицію — переобрати Цека.
Пропозицію прийняли і обрали новий Цека, перейменувавши його в Бюро. Головою Бюро обрали Старолипського — Голого пана.
На початку липня в Шкіді з дозволу губвно й губкому комсомолу було організовано ядро юних піонерів, до якого спочатку прийняли тільки шість чоловік — ті з малечі, які найбільше зміцніли.
В серпні з школи пішли Кальмот і Сашко Пильников. Кальмот поїхав до матері. Пильников склав іспити в Педагогічний інститут.
Останнім пішов Японець.
Він пробував разом з Сашком потрапити в Педагогічний, але його не прийняли через малий зріст, недостатньо солідний для звання халдея. Проте нарешті пішов і Японець. Знайшов місце завідуючого клубом в одному з відділень міліції.
Так розсипалося по різних містах і селах четверте відділення, що було при заснуванні Шкіди першим. Давні, справжні шкідці пішли, на їх місце прийшли нові.
Машина всмоктала наступну партію сировини.
ЕПІЛОГ, НАПИСАНИЙ 1926 РОКУ