Через півгодини Янкель уже викопав завдання. Поему на шістдесят рядків здано редактору, а славнозвісний літератор мчить кінчати малюнок.
Тихо в школі, ніхто не бігає в залах, ніхто не катається на дверях і поручнях, ніхто не б'ється, всі зайняті ділом.
♦
Три місяці школа горіла одним прагненням — випускати, випускати й випускати журнали. Три місяці з дня на день списували чисті аркуші паперу різними шрифтами, чіткими літерами й безграмотними закарлючками.
У кожного журналу своє обличчя.
Один редактор вміщує оповідання в такому стилі:
ВЕДМІДЬ
Оповідання
Була холодна ніч. Навколо завивала хуртовина. Червоноармієць Іван Захаров стояв на посту. Було холодно. Раптом перед Іваном набіг ведмідь — і прямо до нього. Іван хотів утекти, але він згадав про ворогів, які можуть спалити склади з патронами. Він залишився. Ведмідь підбіг близько, але Іван вийняв сірники й почав запалювати їх, а ведмідь злякався і стояв, боячись підійти до вогню. А вранці ведмідь утік, а Іван врятував склади.
Оповідання написав Кузьмін.
А другий редактор і поет лише так:
Я дивлюсь на мімози.
Я зітхаю запашисті рози.
Зір очей мій тупіє,
А кругом — чорнота.
Сонце гріє,
Природу ласкає.
Як люблю я тебе
Й твої очі.
У третього редактора зовсім інші настрої:
Бий, набат громодзвонний,
Дужче бий.
Слухай, люд паш мільйонний,
Пісню днів.
Твердо стій, пролетарський
Фабрик край.
Потрудися, бунтарський,
В Перший май.
Хай гучніше дзвенить
Молот твій.
Разом з ним гімн гримить
Трудовий.
Три місяці шаленіла республіка Шкід, потім гарячка стала поволі стихати: як зорі на світанку, гасли один за одним "Мухомори", "Клоуни", "Факели", "Сходи" та інші газети й журнали. Хлопці стомилися. Вікмиксор вчасно наштовхнув їх на гарну думку: пора вже видавати велику загальношкільну стінну газету. І от появляється "Гірчиця", здорова, міцна учнівська газета, де матеріал зібрано з усієї школи, з усіх відділень, де пише не один редактор, а п'ятнадцять-двадцять кореспондентів.
З шістдесяти видань лишається чотири.
Гра завмирає, даючи місце серйозній роботі, а від колишнього захоплення лишається слід у шкільному музеї — повний комплект видань.
"ДЗЕ, КАЛЬМОТ І К°"
Грузинський князь Георгій Джапарідзе. — Особова справа Михайла Корольова. — Корисливий характер. — Колоніальний спекулянт. — Таємничий вузлик і балалайка. — Талон № 234. — Дзе і Кальмот. — Жуйний адмірал. — Голий пан. — Гладун.
Четвірка прийшла з Сергіївської. Сергіївська була інтернатом з недоброю славою. Попасти на Сергіївську вважали за нещастя.
Там в інтернаті панувала залізна казармена дисципліна… Вихованці сиділи в задушливих кімнатах і гуляли рідко, і то тільки разом з наглядачами. Вигадані завом покарання за погані вчинки по можна й описати. Одно з них було таке.
Вихованця, зовсім голого, садовили в темний карцер, який за наказом винахідливого садиста перетворили на вбиральню. Покараний сидів у карцері без хліба й води по три, по чотири дні, валявся в нечистотах, задихався в гидких випарах.
Сергіївка так уславилася, що на неї звернули увагу судові власті.
Після гучного й скандального процесу інтернат розформували. Підлітків, які там перебували, порозпихали по різних приютах.
Четверо попали в Шкіду.
Найстарший, Джапарідзе, — сип грузинського князя, морського офіцера.
У Джапарідзе типове грузинське обличчя: великий орлиний ніс, відстобурчені вуха й білосніжні нерівні зуби.
Своє, дитинство Джапарідзе, за сімейною традицією, мав провести в корпусі. Там він майже два роки навчався мистецтва командувати й добрих манер. Корпус прищепив йому любов до військової виправки, чистоти костюма, спартанства. Але корпус же зламав його душу, зробив його брехливим, скритним і обманщиком.
Корпус у сімнадцятому році закрили, кадетів попросили вийти геть. Джапарідзе пожив удома, прокрався і пішов блукати по інтернатах і дитбудинках. Виганяли з одного інтернату — він ішов у інший. Так докотився до Сергіївської. На Сергіївській жив два роки і, засмиканий, стомлений у п'ятнадцять років, знайшов тиху пристань у республіці Шкід.
У Корольова голова зовсім кругла, щоки одутлі й рум'яні. Повна невисока постать, римський ніс і трохи кучерява голова надають йому схожості з патрицієм часів Юлія Цезаря.
Корольов — незаконнонароджений. В анкеті "Особової справи Михайла Корольова" у графі "Заняття батьків" сказано: "Народжений поза шлюбом".
За старих миколаївських часів для "народжених поза шлюбом" був один шлях — виховний будинок, приют і реміснича школа.
Корольов змалечку поневірявся по притулках. За цей час його "особова справа" розбухла: кожен інтернат давав йому свою характеристику…
Одна з них, написана казенною мовою старого педагога-чиновника, характеризує Корольова як "хлопця з досить глибоко укоріненою звичкою ледарювати". На шістьох аркушах пожовклого канцелярського паперу описано наслідки цієї "звички":
"Внаслідок цього знання хлопця тепер такі слабкі, що його не можна перевести в клас "Д" і йому майже в п'ятнадцятилітньому віці доводиться вдруге слухати дитячий елементарний курс, тобто в той час коли в ньому вже в достатній мірі пробудилися фізичні потреби дорослої людини й укріпилася звичка весело марнувати час, на задоволення чого, звичайно, спрямовані всі помисли та бажання цього хлопчика вже тепер".
Далі описано способи "задоволення потреб дорослої людини":
"Сильно розвинуті в ньому звичка курити, любов до ласощів тощо новели його по шляху легкого роздобування засобів і предметів споживання для задоволення цих потреб, з огляду на що, звісно, його постійно помічають у проступках корисливого характеру: зрізування проводів та інших частий арматури електричного освітлення, відгвинчування дверних ручок, присвоювання дрібних інструментів у шевській майстерні і т. д. Усі ці речі він односив на базар для обміну на цигарки та ласощі".
Дитбудинок переїжджає на дачу, в колонію, де
"нагляд і робота над Корольовим, природно, утруднювались і ускладнювались у зв'язку з місцевими умовами. Порочні нахили цього хлопця виявилися надзвичайно гостро: близькість села, процвітання там товарообміну, важкість щохвилинного обліку наявності вихованців створювали сприятливий для того грунт. Тут Корольов, всупереч висловленій йому особисто забороні, став постійно тікати в село і повертатися в школу тільки пізно вночі; в селі він почав обмінювати на продукти казенні речі, що були у нього на руках, або ті, що вкрав у товаришів, особливо рушники: жертвами його спекуляції стали навіть няні, до яких він зумів підстроїтися, начебто бажаючи прислужитися їм: у одної він узяв гроші на оселедці і приніс їй за це склянку молока, запевняючи, що оселедці були червиві; від другої взяв гроші на тютюн та цигарки і нічого їй за них не приніс, обіцяючи винагородити її в майбутньому, — виявилося, що цигарки викурив сам…"