Циган недовірливо подивився на Слайонова.
— Ану-бо, давай подивимося.
При слові "хліб" шкідці обернулись і насторожились, а Слайонов уже спокійно виймав з-за пазухи чвертку хліба й подавав її Громоносцеву.
— А ще в тебе с? — спитав, підходячи до Слайонова, Японець. Той простодушно дістав ще чвертку.
— На. Мені не шкода.
— Ану, дай і мені, — підскочив Горобець, а за ним посхоплювались із своїх місць Мамочка та Окраєць.
Слайонов видав і їм по шматку.
Коли ж підійшли Сорока й Гога, він раптом зморщився і кинув презирливо:
— Немає більше!
Хитрий павучок одразу відчув, що ні Гога, ні Сорока впливу тут не мають, а тому й витрачатися на них вважав зайвим.
Хлопці вже поблажливо поглядали на Слайонова.
— Ти давай забігай частіше, — всміхнувся Циган і, добравши смаку, додав: — Ех, дістати б ще сахаринчику та чайку випити!
Слайонов вирішив завоювати старших до кінця.
— У мене є сахарин. Кому треба?
— Оце діло, — здивувався Японець. — Виходить, і справді чайку поп'ємо.
А Слайонов уже розпоряджався:
— Гей, Кузя, Коренєв! Принесіть чаю з кухні. Кухлі у Марфи візьміть. Старші просять.
Кузя й Коренєв чекали біля дверей і одразу ж помчали на кухню.
За п'ять хвилин четверте відділення бенкетувало. У жерстяних кухлях парував окріп, на партах лежали хліб і сахарин. Хлопці завзято плямкали, а Слайонов, задоволений, ходив по класу й, потираючи руки, просторікував:
— Їжте, хлопці. Для добрих товаришів хіба мені шкода? Я вам завжди готовий помогти. Як тільки хто їсти захоче, то посилайте до мене. У мене завжди все знайдеться. І мені не шкода.
— Ага. Будь спокійний. Тепер ми тебе не забудемо, — погоджувався Японець, набиваючи рот їдою.
Так було завойовано четверте відділення.
Тепер Слайонов не хвилювався. Правда, утримання майже цілого класу спочатку було для нього великим збитком, зате він поступово привчав старших до себе.
У той час хліб був великою силою, Слайонов був з хлібом, і йому корилися.
Непомітно він зумів перетворити старших на своїх охоронців і створив собі новий могутній почет.
Спочатку навіть самі старші не помічали цього. Якось увійшло в звичку, щоб Слайонов був серед них. Їм здавалося, що не вони з Слайоновим, а Слайонов з ними. Та ось одного разу Громоносцев почув фразу, з таким презирством сказану якимось першокласником, що його аж пересмикнуло.
— Ти знаєш, — казав того ж дня Циган Японцеві, — нас молодші холуями називають. Чуєш? Кажуть, Слайонову служимо.
— А вони ж правду кажуть, сволота, — тоскно поморщився Японець. — Так і виходить. Самі не помітили, як холуями зробилися. Гидко, звісно, а тільки важко відстати… Він же, гадюка, привчив нас ситими бути!
Незабаром старші звикли до своєї ролі і вже свідомо старалися не думати про своє падіння.
Тільки Янкель, як і раніше, лишався незалежний, і його ставлення до лихваря не змінилося на краще. Силу опиратися давав йому хліб. Він був старостою кухні і тому міг протиставити багатству Слайонова своє власне багатство.
Проте в глибині душі Янкель мимоволі відчував повагу до павучка-лихваря. Його вражало те вміння, з яким Слайонов покорив Шкіду. Янкель визнавав у ньому спритника, трошки навіть заздрив йому, але ретельно це приховував.
Тим часом Слайонов готував останню атаку, щоб закріпити владу. Незавойованим лишалося тільки третє відділення, яке треба було взяти в свої руки. Годувати третій клас, як четвертий, було збитково й невигідно, затягнути його в борги, як перший клас, теж не вдалося. Там сиділи не такі дурні хлопці, щоб брати восьмушку хліба за чвертку.
Тоді Слайонов застосував до третього відділення нову зброю.
Якось після уроків шкідці, як звичайно, зібралися в своєму клубі побалакати й покурити.
Клубів у шкідців було два — верхня і нижня вбиральні. Але у верхній було краще. Вона була велика, досить світла й більш-менш чиста.
Колись тут містилася ванна, потім її зняли, але пробкові стіни лишилися, лишилась і клейончата підлога. При бажанні тут можна було з комфортом проводити час, і, головне, тут можна було курити з меншим риском засипатись.
У вбиральнях завжди було весело й якось по-сімейному затишно.
Клубочився дим у світлі вугільної лампочки. Велися збуджені розмови, і було підозріло тепло. На запах шкідці не звертали уваги.
Вбиральні настільки ввійшли в побут, що ніяка боротьба халдеїв з цим злом не допомагала. Тільки-но, було, вихователь вижене хлопців з убиральні й одійде на хвилину, як вона знову наповнювалась вщерть.
У верхній вбиральні Слайонов і почав атаку на незалежне трете відділення.
Він саме зайшов у розпалі пожвавлення, коли у вбиральні було, повнісінько хлопців. Недбало махнувши в повітрі гральними картами, Слайонов мовив:
— З ким в очко кинути?
Ніхто не відгукнувся.
— З ким в очко? На хліб за вечірнім чаєм, — знову повторив Слайонов.
Худенький, відчайдушний Туркін з третього відділення прийняв виклик.
— Ну, давай кинемо. Раз на раз!
Слайонов з готовністю змішав заяложені карти.
Навколо гравців зібрався натовп. Усі стежили за грою Турки. Всі хотіли, щоб Слайонов програв. Туркін набрав вісімнадцять очок і зупинився.
— Побий. Досить, — тихо сказав він.
Слайонов відкрив свою карту — король. Другою картою був туз.
— П'ятнадцять очок, — пронісся збуджений шепіт глядачів.
— Береш? — спитав Туркін занепокоєно.
Слайонов усміхнувся.
— Звісно!
— Король!
— Дев'ятнадцять очок. Досить.
Туркін програв.
— Ну, давай на завтрашній ранковий зіграєм, — знову запропонував Слайонов.
Товстий Устинович, найрозсудливіший з третьокласників, спробував спинити.
— Перестань, Турка. Не грай. Але той уже загорівся.
— Іди к чорту! Не твій хліб програю. Давай карту, Слайонич.
Туркін знову програв.
Далі гра пішла гарячковим темпом. Щастя переходило від одного до другого.
Відірватися темпераментний Турка вже не мав сили, і гру переривали тільки на уроках та за вечірнім чаєм.
Потім вони грали, грали й грали.
У третьому відділенні панувало неймовірне збудження. До класу раз у раз вривалися гінці й повідомляли новини:
— Туркін виграв у Слайонова десять пайок.
— Туркін програв п'ять.
Уже продзвенів дзвоник, що кликав спати, а гра все тривала.
У спальні, на ліжках відсутніх вихованців, хтось запобігливо зробив опудала з ковдр і подушок…