Recording

Сторінка 4 з 5

Ірванець Олександр

Я йшов Виборчою Залою, що виявилася доволі слабко освітленою і з низькою сіруватою стелею. Йшов по білій пунктирній лінії, намальованій на підлозі. Нарешті лінія вперлась у металеву стінку Виборчого пульта. І я підвів очі. На пульті була тільки одна кнопка.

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ.

ДІЯ ДРУГА

Декорація, та сама, що й була.

СТАРИЙ: Я зробив це. Я зробив це на сьомий, чи на восьмий, чи на двадцять восьмий день перебування у Виборчій залі. На той час я вже нічого не розумів і не тямив. Я вже був осліп від голоду і спраги. Так, від безводдя я осліп. І що найстрашніше — я не пам'ятаю момента, коли я зробив це. Але я дуже чітко уявляю, неначе й не себе, а якесь чуже, стороннє тіло, — як воно підповзло наосліп до пульта, як мацало його пальцями з відрослими за тиждень нігтями, як підтяглеся, ковзаючи руками по металевому краю і через силу вдарило по кнопці. Все.

Отямився я вже у ліфті. Після того, як кнопку було натиснуто, двері ліфта розчинилися, і я, мабуть, заповз туди останнім своїм зусиллям. Ліфт підняв мене на вищі поверхи. Тоді ще працювало енергопостачання, й шахта не була ;

завалена. Ліфт мене вивіз на тридцять восьмий поверх, саме до тієї квартирки, в якій я прожив три останні доби перед виборами. Я поповз прямо і наштов— хнувся на маленький столик з залишками сніданку, що я його неохоче | поколупав виделкою в той останній, вирішальний день. Це мене й порятувало. | Я перевернув столика і по підлозі визбирував шматки запліснявілого за тиждень тоста. Великий синій пластиковий термос з гербатою не розбився, і я випив цю загуслу, вже смердючу рідину, як найсолодше вино в світі. Потім лежав нерухомо на підлозі й набирався сили.

Коли я більш-менш прийшов до тями, то злякався, що осліп остаточно. Навкруги панувала така цілковита темрява, що я навіть власного тіла не відчував. Був якийсь час безплотним духом. Але поворухнувся — і тіло повернулось, огорнуло пропащу душу поколюванням, щемом і болем. Сягнув рукою до кишені, клацнув запальничкою. Все стало на свої місця — я перебував у тому самому житловому секторі, тільки світло повсюди вирубилося. Я вже розумів, чому. Поповз вперед, принагідне визбируючи крихти сухарів по підлозі, спромігся видряпатися на крісло і довго-довго безпробудно спав.

Прокинувся знову від голоду, але вже нормального, людського, а не того, який вивертає нутрощі спазмами. Спробував не повзти, а ходити, тримаючись руками за спинку стільця, якого сунув перед собою по підлозі. Зі своєї сорочки змайстрував факела, намотавши її на ніжку іншого стільця. Факел цей більше чадив, та все ж давав хоч трохи світла. Я зіп'явся на столика, що стояв під продовольчим ліфтом, виламав дверцята і поліз угору, на запах їжі. Кухня виявилася близько, лише одним поверхом вище, і я, пам'ятаю, розкривав дверцята шаф та холодильників і пожирав холодний сир, пив сметану, потім натрапив на слоїка з консервованими ананасами, проковтнув солодкі кружаль-ця майже не розжовуючи — й мене вивернуло просто біля холодильника. Тіло уникало смерті, як тільки могло.

Я довго жив у темряві, доки не налагодив автономну підстанцію, там-таки, поруч із кухнею. Тут взагалі все розташовано досить зручно, видно, що саме на такий випадок і будувалося. Але енергопостачання недостатнє. Наприклад, не працює водогін. Я переходжу тут з поверха на поверх, залишаючи по собі переповнені смердючі унітази. Продовольчі склади є на кожному поверсі, але вмиватися доводиться мінеральною водою. Тому я рідко голюся, а іще рідше влаштовую собі ванну. Воду для цього треба гріти в електроказані, а він страшенно виснажує акумулятори. Та й після цього свого запису я довго сидітиму в напівтемряві. Але все це не важить, зовсім нічого не важить.

І все ж таки підготувалися вони грунтовно. Тут, у цьому безкінечному підземеллі є все для виживання. Незліченні запаси харчів нагромаджено в рефрижераторах. Кілометрами тягнуться склади натільної білизни та верх-нього одягу. Величезні зали відведено під казарми з рядами однаково засте-лених двоповерхових ліжок. От тільки виживати немає кому.

Коли я налагодив енергопостачання, в одній далекій звідси кімнаті знайшов відеотеку й телецентр. Камери кореспондентів останніх вістей спромоглися записати справді Останні Вісті. Зі стаціонарних штативів на вулицях, на вершечках телевеж і дахах найвищих хмародряпів, з надувних куль атмосфер-них зондів та бортів космічних супутників, які ще й зараз, напевно, ширяють навколо планети, мертвотно поблискуючи металом своїх зовнішніх деталей, — камери побачили й передали на вже безлюдні телецентри це величне видовище: палахкотіла зелено-коричнева Африка, вирували озера й невеликі внутрішні моря, а на сході чорною обвугленою плямою вигоряв Китайський океан. Міста не горіли — вони просто кришилися на порох, розсипались від подиху гарячого вітру над ними, сірим піском западали, неначе носи в сифілітиків. І десь там, у тому кришиві, хаосі, у тій попелястій імлі, можливо, востаннє волали передсмертним криком і моя добра матуся, і моя дружина, і троє діточок моїх — Лоло, Боло і Міоло, п'ять років, вісім і дванадцять, перетворюючись на смерть, на попіл,, на ніщо...

Приблизно раз на місяць я роблю собі ванну з мінеральної води. Тоді ж я піднімаюся драбиною на верхні поверхи, до складів і беру собі свіжий комплект солдатської білизни • спідню сорочку й підштаники. Онуч брати не хочу, а на шкарпетки щось ніяк не натраплю — вони, напевно, десь далі, у тих лабіринтах, куди я просто не в силі дійти. Добре хоч, що продовольчі ряди близько біля шахти ліфта. Коли я вибрався туди вперше, іще напівсліпий і знесилений, найперше, що мені трапилось — були сухарі. Височенні стелажі з галетами найрізноманітніших гатунків. Галети й печива, солоні й напівсолодкі, з перцем і тмином, і навіть не знаю, з чим там іще. Я кілька днів поспіль спав під ними, а прокинувшись простягав угору руку, діставав пачку і гриз її прямо зі слизько-солодкою поліетиленовою обгорткою. І це знову врятувало мене, бо трохи далі, за рогом, кроків десь за п'ятдесят знаходилися стелажі зі свіжим хлібом, завареним у вакуумні мішечки. Багети й паляниці, буханці і сайки, рогалики й французькі булочки — я міг би запросто отримати заворот кишок, якби натрапив на той стелаж одразу. Але я кілька перших днів провалявся між галет — і це врятувало мене.